Перволіть — таке давнє й таке ємке слово! Саме цієї казково-теплої пори, коли дні найдовші, а ночі найкоротші, й розпочинається косовиця. Перша. Косити у нас починають змалку. Хлопчаків зазвичай навчають діди. Батьки завжди вимогливіші й малослівні. А от дідусі передадуть онукам усі тонкощі цього важкого й непростого ремесла. Адже для будь-кого з чоловіків косити якісно, швидко й водночас легко — то перша ознака сили, господарської жилки й кмітливості.
А косять у Карпатах, де медом пахне різнобарв’я трав і квітів, — до глибокої старості. Як-от і наш герой, котрому, нівроку, виповнилося красних вісімдесят три. За плечима — 60 років трудового стажу в лісництві та й сьогодні ще на трудовій ниві.
— З першої косовиці треба зібрати 20 центнерів сіна, — каже Йосип Полянчук (на знімку), — і стільки ж із другої. Тому практично виходимо всією сім’єю на заготівлю корму для нашої корівки-годувальниці.
Осінь настає швидко. Зима довга. Весна в гори приходить пізно. А худобі треба їсти двічі на день. І навіть жодне зерно чи кукурудзяна січка не замінять сіна. Воно — основний корм. Тому косовиця — то гірські жнива. На неї виходять цілими родинами.
Незважаючи на наявність техніки, кожному робота знайдеться. Найменшенькі ходять по воду до криниці, старі — сушать сіно, а вся тяжка праця — від світанку до заходу сонця — на руках молодих. Косарям першим дають напитися щойно принесеної з криниці студеної водиці, їм у всьому догоджають — такий закон гір. Бо сіно вчинити, коли гримить і вітри по кілька разів на день приносять зливи у своїх гривах, — треба щошвидше. Не встигнеш — ходитимеш до нього, поки не висушиш, тижнями. А чоловіча сила на косовиці — головне...
Фото Андрія НЕСТЕРЕНКО.
Рахівський район
Закарпатської області (географічний центр Європи).
