«Скачати» — синонім слова «вкрасти»?

Причин цьому, за словами Олександра Афоніна, президента Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів, кілька. Перша — нерозуміння державою головної ролі національної книги у формуванні нації. Друга ж причина — справжній головний біль для авторів та книговидавців — «піратство». З розвитком Інтернету контрафактна продукція вийшла у велике плавання. І якщо авторові та видавцеві на створення книги потрібно чимало часу та коштів, робота «піратів» обмежується... годинами сканування. Та найбільше засмучує легальних книговидавців той факт, що держава не тільки не намагається покласти край цьому ганебному явищу, а, навпаки, останнім часом сама його рекламує.

— Донедавна «піратська» продукція мала здебільшого паперовий вигляд, — розповідає О. Афонін. — А тому вимагала від свого виробника певних зусиль, витрат часу та коштів. Тепер вартість «піратського» копіювання стала мізерною. Щоб скопіювати книгу і розмістити її десь в електронній бібліотеці, потрібні копійки грошей, бажання і відсутність моралі.

Така ситуація зробила з легальних видавців справжніх заручників. 

Останнім часом спати міцно книговидавцям заважають заяви декого із можновладців. Мовляв, нестачу друкованих підручників поборють їх електронними версіями. 

Уже в Інтернеті з’явилися сайти, на яких у відкритому доступі безплатно викладено підручники, словники тощо. Та як бути з авторськими правами? — запитують книговидавці. Адже перед тим як викладати книгу на сайті, на це потрібно отримати відповідний дозвіл (ліцензію) від автора чи видавця. За словами останніх, це трапляється вкрай рідко. Якщо держава справді хоче подолати проблему «безкнижжя», має йти законним шляхом, переконаний Олександр Афонін.

Навести лад у цьому книговидавці закликають владу. Без її підтримки та втручання, буцімто, нічого не вийде. Та поки що апелюють до моральності українців. І переконують: безплатно скачати — все одно, що вкрасти.

Отже, йти на «кримінал» дітей привчають уже зі школи. Одинадцятикласниця Олена переконує: учителі самі примушують користуватися підручниками з Інтернету. І навіть називають сайти, на яких ті можна знайти у вільному доступі. Але звинувачувати в цьому вчителів — остання справа. Коли у шкільній бібліотеці підручників або не вистачає, або взагалі немає — вони змушені шукати альтернативу. До слова, за світовими стандартами, один підручник (з кожної окремої дисципліни) має припадати на трьох студентів. «В Україні понад 77 тисяч курсів та дисциплін. Якщо порахувати, то у нас повинно бути випущено 450 млн. підручників. А реально за останні 10 років світ побачило лише 34 мільйони. Про яку якість освіти тоді може йти мова?», — запитує     О. Афонін.

Проте «підробляють» не лише наукову літературу. Не менший, а то й більший попит має у «піратів» художня книга. 

— Чому видавництва не хочуть самі перейняти практику електронних бібліотек? — дивується студент Києво-Могилянської академії Андрій. — Видавці самі створюють прецедент, закриваючись від електронного світу. Вони ж і самі можуть розповсюджувати свої книжки безплатно і також заробляти на рекламі.

Чи продавати свою продукцію за зниженими цінами. Адже потяг українців до безплатної літератури також можна зрозуміти. При зарплаті у півтори-дві чи навіть три тисячі гривень задовольняти свої літературні апетити ліцензованою продукцією складно.