Один із найважливіших і, мабуть, найскладніших напрямів реформ, що мають відбутися у країні, стосується охорони здоров’я. Надто багато проблем накопичилося останніми роками в цій сфері, причетної до життя кожної людини. І саме тому українське суспільство з нетерпінням чекає конкретних і невідкладних дій і від парламенту, і від уряду й запитує: чи зможуть вони разом з органами місцевого самоврядування побудувати загальнодоступну й ефективну систему медичної допомоги? І як швидко? Ці та інші запитання якраз і визначили зміст зустрічі дніпропетровських журналістів із заступником голови Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, членом депутатської фракції політичної партії «Об’єднання «Самопоміч» Іриною СИСОЄНКО (на знімку).
— Ірино Володимирівно, як складаються стосунки між комітетом і новим керівництвом Міністерства охорони здоров’я? Чи в усьому є взаєморозуміння?
— Ми чудово розуміємо, що від нашої злагодженої роботи у здійсненні медичної реформи залежить якщо не все, то дуже багато. І депутати готові до неї долучитися невідкладно. Ідеться насамперед про врегулювання законодавства: воно повинно гранично сприяти реформам. На першому плані — питання закупівель лікарських засобів, що є особливо гострим. Ще до нового року я намагалася добитися від міністерства проектів відповідних документів. Але їх станом на 23 січня все ще немає. Тому готую свої напрацювання, які планую подавати на розгляд до Верховної Ради. Адже хворі чекати не можуть.
— Наскільки реальні ті зміни в Конституції, про які сьогодні каже міністр Олександр Квіташвілі?
— Вважаю, що вони не просто реальні, а й украй необхідні. Міністр каже про реформи. А я, як юрист, розумію, що в нас є Основний Закон держави, який їх блокує, — вони ніколи не пройдуть, поки ми не змінимо норми певних статей Конституції. У тому числі й 49-ту — про безплатність медицини. Тож нині ми ініціюємо низку змін до Конституції — в тому числі й тих статей, які стосуються безпосередньо медицини.
Зміни повинні впроваджувати професіонали
— Що, на вашу думку, є основною запорукою успіху реформування охорони здоров’я?
— Розглядаючи сьогодні ситуацію в охороні здоров’я й реформуванні медицини, ми впираємося в головне — чинне законодавство України й бачимо необхідність його зміни. І депутати Верховної Ради вкрай зацікавлені в тому, щоб усі ті зміни, які розглядаються в нашому комітеті, було систематизовано. До того ж у такий спосіб, щоб вони позитивно позначалися на реформі, яку пропонує МОЗ. Якщо не буде спільного бачення, якими повинні бути ухвалені закони України стосовно створення умов по-новому підходити до реформ, жодні позитивні зміни не наступлять.
— Наскільки враховуються думки самих медпрацівників у процесі прийняття рішень з реформування галузі?
— Органом законодавчої ініціативи може бути як Кабінет Міністрів в особі Міністерства охорони здоров’я, так і народні депутати України. Сьогодні в Комітеті охорони здоров’я ми розглядаємо велику кількість законопроектів, що стосуються галузі. І дуже часто вони подаються народними депутатами, що не мають про неї уявлення. Тому в будь-якому питанні, що його необхідно врегулювати, важливим є залучення громадськості й фахівців того чи того напряму. І, звичайно, профільного міністерства — щоб визначити найправильнішу концепцію, яка буде закладена в тому чи тому законі.
— Чи треба продовжувати пілотний проект, під час якого відбулося розмежування медпослуг в різних рівнях?
— Нині ми маємо різне бачення МОЗ і народних депутатів того, яким має бути законопроект про реформу, який усе-таки потрібно прийняти. Я була співавтором законопроекту про внесення змін до того закону, що вже втратив чинність. Адже доцільно продовжити цей строк, щоб пілотний проект було належним чином завершено. Але розглянути у Верховній Раді до нового року його не вдалося. Тому найближчим часом необхідно пропрацювати редакцію документа із профільним міністерством. І дуже важливо врахувати думку тих, кого пілотний проект стосувався безпосередньо. Завдання — підготувати найоптимальніший варіант редакції нового закону.
— А як бути, наприклад, із педіатрією, фактично ліквідованою під час здійснення «пілотника»?
— У кожному законі ми обов’язково повинні врахувати насамперед інтереси пацієнтів, у тому числі дітей. І важливо, щоб ухвалений закон сприяв ефективній роботі органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з перебудови медслужби.
Міністерство відлучать від тендерів
— У який спосіб планується розв’язання проблем, пов’язаних із тендерними закупівлями медикаментів?
— До коаліційної угоди всіх політичних партій—членів коаліції та до програми уряду, за які ми голосували, внесено пункт про те, що всі закупівлі лікарських препаратів на 2015 рік повинні здійснювати міжнародні організації та фонди. Ми не можемо далі залишати дітей без вакцин, тих, хто потребує, без гемодіалізу тощо. Не можемо далі терпіти тендерну мафію, проблеми невчасних поставок, що існують через можливість блокувати тендери. Цілком імовірно, що рішенням на цей рік — перехідний період — стане передача закупівлі вакцин до ЮНІСЕФ, а лікарських препаратів до ВООЗ.
— Тобто тендерні процедури відбуватимуться за межами країни?
— Так записано у програмі уряду, і міністр зобов’язаний це виконати. А депутати повинні їх розглядати і приймати. Але для цього необхідно внести зміни щонайменше до п’яти чинних нормативних актів. Це одне з найважливіших питань, яке міністру потрібно сьогодні разом із нами напрацьовувати. А надалі дуже важливо створити в країні механізм, що дасть можливість забрати в МОЗ функцію розпорядження коштами. До того ж такий, який унеможливить наявну корупцію й забезпечить вчасну доставку й отримання лікарських препаратів і багато чого іншого.
Хворих і поранених нагодують. Можливо...
— Дніпропетровщину, як прифронтову область, особливо хвилюють питання виділення коштів на лікування й утримання в медзакладах поранених військовослужбовців. Особливо гостро стоїть питання з їхнім харчуванням — утім, як і з харчуванням інших пацієнтів лікарень.
— Під час обговорення бюджету 2015 року депутати намагалися зробити все, щоб бюджет за кожним напрямом був максимально якісний та ефективний — в тих умовах, в яких ми сьогодні перебуваємо. Кабінет Міністрів, звісно, не хотів давати жодної зайвої копійки. І питання хоча б часткового повернення харчування в лікарні відстоювалося мною дуже активно. Адже в первісному проекті бюджету мова про харчування взагалі не йшла. І я дуже зацікавлена в тому, щоб зміни, які ще можна внести, були максимально ефективні. Тому важливими є поїздки по регіонах, спілкування з експертами, керівниками профільних установ, представниками органів місцевого самоврядування, яким нині надано більше повноважень, можливостей і додаткових коштів.
Нині ми напрацьовуємо низку законопроектів, які дадуть змогу вже сьогодні розподілити кошти й вирішити питання фінансування, дуже важливі для тих військовослужбовців, які перебувають у зоні АТО. Там також багато постраждалих серед мирного населення, дітей. І ми активно підключаємося до допомоги волонтерам, щоб сьогодні щось зробити для цих людей.
— Коли ж усе-таки буде вирішено питання з харчуванням поранених?
— Питання стосовно дофінансування харчування в лікувальних установах я готую для подання на розгляд найближчим часом. Узагалі вважаю, що ми не маємо права позбавляти харчування пацієнтів — чи то будуть поранені бійці, пенсіонери, незаможні. Усі ці люди — громадяни України. Харчування — це частина медичної послуги, воно може бути дієтичним, постреанімаційним. Я багато сперечалася із цього приводу з міністром фінансів. У ніч прийняття бюджету представники Мінфіну махнули рукою й сказали: добре, залишаємо ваше харчування.
— Із тими, хто потрапив до військових госпіталів, усе зрозуміло: їх годують, як стверджує міністр, по п’ять разів на день. Але як бути з тими, кого відправили до звичайних держлікарень? Якби не допомога волонтерів, бійці не могли б нормально харчуватися...
— Це так само болить і нам. Але в бюджеті грошей немає. Проблема — вибити кожну додаткову копійку. Профільне міністерство формувало бюджет під себе, коли подавало нам, депутатам, з певними сумами витрат. І тепер ми намагаємося додатково дістати кошти, щоб знову віддати в міністерство, щоб там розпорядилися ними в інтересах своєї ж галузі.
— Можливо, фінансування поранених бійців варто було б проводити по лінії Міноборони, як більш пріоритетного, ніж МОЗ?
— Головне, щоб таке фінансування взагалі було. Обидва профільні міністри повинні сісти за один стіл і ухвалити рішення щодо своїх бюджетів — хто спроможний це зробити, щоб бійці мали нормальне харчування. А взагалі для вирішення таких питань потрібно піднімати всіх — у тому числі й волонтерів, і тих, у кого є така можливість. На жаль, наш уряд і нам, депутатам, каже: грошей немає.
Записав Володимир РИБАЛЬЧЕНКО.
Дніпропетровська область.
Фото прес-служби Дніпропетровської облдержадміністрації.