У Львові 22 червня в колишній тюрмі Лонцького, де в 1941—1944 роках НКВС та гестапо розстрілювали невинних жертв, пройшла екуменічна панахида за загиблими. Львів’яни прийшли з чорними стрічками та портретами родичів, які загинули від репресій. Навколо приспущені прапори з траурними стрічками. На вулицях — плакати «22 червня — більше ніколи».
У Брюховичах цього дня відбулося перепоховання останків радянських воїнів, які загинули біля Львова.
А жертв Другої світової війни в обласному центрі пом’янули молитвами, без жодних мітингів чи маніфестацій. Напередодні окружний адмінсуд заборонив проводити будь-які заходи, крім офіційних. «Єдиним виявом поваги до загиблих стала молитва, — вважає львівський міський голова Андрій Садовий. — Ми молилися за всіх. Молились за себе, за наш спокій. Лише у толерантній молитві ми зможемо гідно відзначити цей день».
22 червня для львів’ян — це не лише початок війни гітлерівської Німеччини проти СРСР. Це день, коли почала відкриватися страшна правда про злочини комуністів на землях Західної України. Сотні тисяч галицьких українців були вбиті лише за те, що були патріотами, священиками чи інтелігентами. Львів’яни молитвами біля місць масових вбивств та репресій нагадали про ці злочини, що заслуговують також осуду.
