Мастроянні танцював під флейту вінничанина

Знайомство з Марчелло Мастроянні в Миколи Гнисюка почалося зі скандалу. Відомого актора запросив до Москви на зйомки фільму «Очи черные» режисер Нікіта Міхалков. Микола Гнисюк готував репортаж для журналу. Для цього треба було «впіймати» мить. Та актор всіляко уникав камери. Своє невдоволення Мастроянні емоційно висловив пізніше, під час вечері в ресторані. Фотограф і там не давав йому спокою. Італієць так «завівся», що його не можна було заспокоїти. Тільки Міхалкову це вдалося зробити. Пізніше Мастроянні розповідав, що найбільше його здивувало, чому ніхто не виштовхнув геть надокучливого папараці. Він тоді ще не знав, що фотографа Миколу любили актори. Інна Чурікова казала: «Коля робить нас красивішими!..». Він умів знайти «перчинку», від чого знімок ставав особливо привабливим. Це захоплювало тих, хто дивився на себе збоку.

Після зйомок у Москві Мастроянні їхав у Ленінград. І там на пероні вокзалу побачив того самого фотографа. «Мама мія!» — вигукнув актор. Фотограф вручив йому конверт, побажав щасливої дороги і пішов на вихід. У конверті було багато знімків. Усі — на згадку про перебування італійця в Москві. Як тільки Марчелло переглянув декотрі — побіг слідом за фотографом, потис йому руку, обняв і подякував.

Наступного дня Миколу розшукав Нікіта Міхалков. Передав, що Марчелло телефонував з Ленінграда, просив приїхати, бо хоче сфотографуватися, поки тривають білі ночі». Цього разу Марчелло зустрів фотографа з обіймами. Микола так захопився зйомками італійця, що забув про мости, які на Неві щоночі розводять. Добратися до готелю в них не було можливості. Стомившись, присіли на лавочку і задрімали. Під ранок повіяло прохолодою. Гнисюк запропонував гостю зігрітися в... танці. Микола захоплювався грою на сопілці і флейті. Завжди брав їх у відрядження. Тримав у тій сумці, що й фотоапарати. Марчелло прийняв пропозицію.

— Усе це відбувалося на площі біля Ісаакіївського собору, — розповіла кореспонденту «Голосу України» дружина фотохудожника Надія Майданська. — Ранком там проїздив автобус з іноземними туристами. Вони впізнали відомого італійця. Автобус зупинився — і туристи оточили музиканта й танцівника. Хіба не сюжет для фільму? — каже пані Надія.

На згадку про зустріч залишилася фотографія з автографом Мастроянні. Він написав: «Миколі — найінтелігентнішому фотографу і чудовій людині». За словами вдови фотохудожника, Марчелло вибачався за те, що спочатку агресивно поставився до Колі.

Фото з автографом відомого італійця є на виставці у Вінниці. Є і ще один знімок — з автографом Роберта де Ніро.

До Москви Роберт де Ніро приїздив зі своїм сином. Гнисюк фотографував їх у різних місцях. А на Красній площі попросив когось із перехожих зафіксувати їх разом. Автограф де Ніро на знімку дуже схожий на автограф Мастроянні: «Прекрасному фотографу і чудовій людині — Миколі від Роберта де Ніро на незабутню згадку».

— У тому, що Коля мав честь бути запрошеним знімати вручення «Оскара», мабуть, чимала заслуга де Ніро, — продовжує Надія Майданська. — У Колі з ним склалися гарні стосунки. Не хто інший, як де Ніро, відкривав фотовиставку в США. Її експонували в Лос-Анджелесі під час церемонії нагородження.

Пані Надія зняла документальний фільм про чоловіка «Фотограф». У той час Микола вже хворів. Але його голос звучить з екрана. Приглушений, хриплуватий. Хвороба позначилась — рак легенів.

Микола згадував про ту поїздку до США: «Переступив я поріг величезного залу на шість тисяч людей, куди не гляну, скрізь очі засліплює богема. Дивився на цих гарно вбраних, красивих, але чужих для мене чоловіків і жінок і раптом згадав своє маленьке село, своїх батьків, родичів. Так ці дві картинки ще довго стояли перед очима».

Фрак і краватку-метелик — обов’язковий атрибут для таких церемоній — Микола позичив на «Мосфільмі». Такого вбрання він не мав. Додому повернувся не з однією, а з двома краватками. Пані Надія каже, що «метелика» йому подарував американський режисер Алан Пакула. Того «метелика» з Америки вона зберігає так само, як і флейти та сопілки, яких чоловік мав не один десяток. Усі, хто знав, що Микола захоплюється цими музичними інструментами, гарно грає на них, за першої нагоди робили йому саме такі подарунки. Дві флейти є на виставці. Серед експонатів також фотоапарат «Нікон», яким найчастіше знімав Микола.

Односелець Миколи Гнисюка, полковник, служив у Прибалтиці. Як приїздив у відпустку, заходив до Миколиних батьків. Ті просили, щоб допоміг «вивести хлопця в люди». Після закінчення Миколою семирічки, полковник узяв його із собою. Хлопець умів грати на трубі і його зарахували в полковий оркестр. Там, у Ризі, закінчив музичну школу. Крім труби, вправлявся на сопілці і флейті. Згодом перейшов на Ризьку кіностудію проявником плівки, потім помічником оператора. Вивчив мову латвійців. Не забув її й через багато літ. Приїжджаючи у відрядження з Москви до Риги, дивував тим, що розмовляв латвійською.

На кіностудії вперше спробував сили у фотографії. Чудово йому вдавалися портретні знімки. Їх друкували латвійські газети і журнали. У 1967 році журнал «Советский экран» оголосив конкурс на заміщення вакансії фотокореспондента. Друзі порадили Миколі надати свої роботи. Того ж року Гнисюк почав працювати в тому журналі.

На виставці у Вінниці є знімки відомих акторів. Окремі з них зроблено на знімальних майданчиках в Україні. Богдан Ступка — у звичній для нього динаміці. В яскравих вишитих блузах сестри Сумські. Ада Роговцева в оточенні сімейства — Костянтина Степанкова і дітей. Юрій Ільєнко в гуцульському вбранні в Карпатах на зйомках «Білого птаха...». У задумі Роман Балаян під парасолькою, хоча з неба нічого не падає.

Щоразу незвичним штрихом позначено кожен із портретів. Нікіта Міхалков тримає на руках немовля. Догілєва залізла на спину Мішину. На лобі в Отара Іоселіані сидить... муха. «Іоселіані довго сердився на Колю, — всміхається пані Надія. — Тим часом саме цей знімок отримав другу премію на одному з міжнародних конкурсів». В експозиції є портрети Адріано Челентано, Бельмондо, Мікеле Плачідо...

З цими роботами фотохудожник побував у багатьох країнах світу. Земляки вперше відкривають їх для себе. Якби не випадок, ім’я талановитого земляка й надалі залишалося б невідомим на його батьківщині.

Миколу Гнисюка для вінничан відкрила Лариса Семенко, завідувачка відділу новітньої історії обласного краєзнавчого музею. Через знайомих у Москві знайшла номер телефону, але на дзвінки ніхто не відповідав. Залишила повідомлення на автовідповідачі. Пізніше Надія Майданська, вдова фотохудожника, уточнить, що друга частина повідомлення з номерами телефонів та іменем того, хто телефонував, на автовідповідачі не зафіксувалась. Зрозуміло тільки, що телефонували з Вінниці. Врешті, пані Майданській вдалося поговорити з чоловіковими земляками. Вона погодилася надати частину робіт для виставки. Багато клопотів виникло з їх доставкою. Допомогли колишні вінничани, які живуть у Москві. На відкритті виставки зібралося багато людей. Надія Майданська показала годинний фільм про фотохудожника.

— Коля був скромною людиною, тому й не афішував себе, — каже пані Надія. — У село приїздив обов’язково щороку раз чи двічі. Залишилося багато знімків земляків: і портрети, і пейзажі. Дехто з них приїхав на відкриття виставки.

Перед від’їздом до Москви дружина фотографа побувала в Миколиному селі. Запропонувала створити у школі живий музей фотомайстра. «Щоб там були не тільки експонати, а й творча лабораторія, дітки навчалися фотосправи, до них приїздили відомі майстри». Земляки охоче пристали на таку пропозицію. Однак втілити її, мабуть, не вдасться. Школу, очевидно, закриють. Бо мало дітей. З такою само пропозицією гостя звернулася до керівників району. Для початку пообіцяла залишити частину робіт з вінницької виставки в районному будинку культури Мурованих Куриловець. А ще вдова фотохудожника шукає спонсорів для видання фотоальбому робіт Миколи Гнисюка. Можна уявити, наскільки цікаве буде це видання...

 

Вінницька область.