Недільного ранку на мукачівській торговиці, що на околиці міста, спостерігаємо скупчення людей біля причепа «Ниви» зі львівськими номерними знаками. З’ясувалося, газда із сусідньої області привіз cюди на продаж новий вид поросят. Зацікавлені селяни, оточивши власника хвалених свинок, уважно слухають, як характеризують цих тварин: за шість місяців вони набирають вагу до 150 кілограмів. Дехто мало вірив у це. 

Сумніви розвіяв фахівець

— Це так звані беконні свині, — пояснює зоотехнік Іван Мадяр. — Сала вони нарощують небагато, проте їхнє м’ясо соковите і ніжне. Утримувати їх неважко і напрочуд вигідно. Правда, коштують поки що чимало...

Почувши думку фахівця, покупці почали пильніше придивлятися до рожевої із закрученими хвостиками малечі.

Справді, ціни на них високі: якщо парка звичайних поросят коштує 400 гривень, то за двійко малюків цієї породи правлять аж дві з половиною тисячі!.. Хоча й кіло бекону за оптовими цінами збувають за 35—40 гривень, а в магазинах та на ринках — на третину більше.

...Торговець Володимир Курилець захопився свинарством уже давно. Півтора десятка років вирощував звичайних українських «п’ятачків». А позаторік поїхав у гості на Вінниччину до родичів. Там уперше почув про беконних і дуже ними зацікавився. Повертався на рідну Львівщину уже із парочкою придбаних свинок. Каже, що ці льохи підтягнуті, наче «спортсменки». Сала вони майже не нагулюють. Та найбільше їх цінують за вельми якісне м’ясо, яке ніжне на смак і швидко готується.

Беконні свині, за словами власника міні-ферми, мають високі показники росту та продуктивності. Жива маса дорослого кнура сягає 300 і більше кілограмів, а льохи дещо легші — 230—250, вони доволі добрі матусі, за один раз поросять 10—12 малюків.

— У мене вже чотири льохи. Тримаю і одного кнура, — розповідає чоловік. — Перші приплоди продав своїм землякам. Нині у нашому селі уже багато господарів вирощують саме таких свиней, бо вигідно. По-перше, цих поросят у теперішніх непростих умовах можна легше збути, а по-друге, їх легше утримувати. Чому? Менше витрат іде на ветеринарні послуги, оскільки їм треба не так багато прививок, які досить дорогі. І люблять різноманітну зеленину.

Наші «старі» свині без обмішки обійтися не можуть. А для цих якогось особливого раціону не треба. Влітку газда дає породистим багато трави, кабачків, гарбузів, залишки старої або вже молодої дрібної сирої картоплі... Зерна купує мало, бо воно надто дороге. Приміром, центнер кукурудзи коштує 200 гривень, а пшениці й ячменю — 250. Якщо тільки обмішкою або комбікормами годувати свиней, то звісно, невигідно їх утримувати. Проте вагу набирають доволі швидко. Особливо, якщо до «зеленого раціону» додавати подрібнену кропиву, листя буряку або й свіжоскошені та пропущені через січкарню конюшину і люцерну, які багаті на вітаміни та інші мікроелементи.

Довідуємося, що за два роки власник ферми жодного разу не купував біологічних добавок. Обійшлося і без витрат на ветеринара.

Охочі придбати цих диво-тварин таки знайшлися. Одна пара поросяток пішла за дві з половиною тисячі в Іршавський район, інша за таку ж суму — до села Зняцьове Мукачівського. Якщо і в цих господарів справи підуть так само успішно, як у газди із Львівщини, то недалекий той час, коли бекон купуватимемо не тільки у супермаркетах, а цей смачний продукт з’явиться і на прилавках наших ринків у райцентрах. Тоді, хочеться сподіватися, й ціни на нього не будуть такими кусючими, як нині. А впадуть, гадаємо, щонайменше на чверть-третину — до гривень 37—40 за кілограм. Тоді як нині вже навіть сало коштує в середньому 35 гривень.

Утім, охочих купити таких дорогих свиней, аби десь через півроку посмакувати делікатесним беконним м’яском, таки мало. Занадто висока ціна. Це й показала мукачівська торговиця. Придбали поросят лише ті селяни, котрі взяли їх на розплід.

Та й взагалі-то серед добрих господарів заведено час від часу змінювати породи тварин, цікавитися їхніми якостями. Ще років з 25—30 тому закарпатські селяни більш охоче купували сальних свиней, товщина сала на хребті яких сягала п’ятнадцяти сантиметрів. А потім перейшли на велику білу українську — тут менше солонини, а більше м’яса. Тепер «модним» стає інший напрям — обзавестися беконною породою.