«Станція Київ-Пасажирський—Міністерство інфраструктури» — таким пішим маршрутом учора пройшло кількасот залізничників — начальників поїздів і провідників усіх доріг, що входять до складу «Укрзалізниці». У вигладженій службовій формі та з плакатами замість квитків у руках вони вийшли на першу для більшості з них акцію протесту.
Учасники мітингу запевняють: терпіли довго. Останньою краплею стало заплановане керівництвом «Укрзалізниці» нововведення: введення автоматизованої системи підбору бригад поїздів. За задумом, відтепер комп’ютер вибиратиме, хто, куди та з ким поїде працювати. Ввести систему планують уже з 1 липня цього року. Вона, за словами директора «Укрзалізниці» Володимира Козака, є необхідним інструментом ефективного керування персоналом залізниць. А найголовніше: покликана викорінити корупцію й підвищити рівень обслуговування пасажирів.
Однак прості залізничники особливої користі від подібних нововведень не чекають.
— Бригада — це як друга родина, адже ми по півмісяця і більше проводимо у вагоні, — каже Петро, провідник київського резерву. — Наш колектив створювався роками. Щоб нормально працювати, ми повинні добре знати одне одного, і головне — довіряти. Адже, ми — матеріально відповідальні. А якщо нас кожні три місяці будуть вводити в нові бригади з незнайомими людьми, то я на свій страх і ризик буду навіть у туалет виходити. Де гарантія, що мій напарник мене не підставить? Адже люди різні бувають...
Та й без цих нововведень життя залізничників сповнене цікавих моментів. За словами учасників акції, кожен провідник має виконати... план з чаю. Отоварити кожного пасажира треба в середньому на 3—5 гривень. Тільки що робити, якщо пити та їсти в потягах люблять далеко не всі? «Доводиться наприкінці місяця свої гроші викладати. Або, скажімо, нам дають вафлі, термін придатності яких минає за місяць. І відразу попереджають: назад їх здати не вийде. І знову за свої гроші ми повинні прострочені вафлі викуповувати», — скаржиться провідниця Валентина. — А коли Леонід Черновецький був обраний міським головою Києва, перед провідниками поставили новий план: «Продавати його книгу «Як стати мільйонером». Коштувала вона 100 гривень. Як ви думаєте, багато було бажаючих купити її?», — пригадує Валентина.
— Ми — наче якісь «реалізатори»: нам дають усе, що тільки можуть: журнали по 30 гривень, нікому не потрібну газету «Рабочее слово», дешеву воду. А чай? Як мені пояснити пасажирові, чому чай, зроблений з незрозуміло яких висівок, коштує 4 гривні 50 коп? З управління їдуть і кажуть: що це ви таке нам продаєте. Вибачте, але це ви мені його дали! І скрізь — план, план, план. Наче як колись у Радянському Союзі живемо, — скаржиться провідниця з Києва Олена.
А от корупцію залізничники радять шукати не в потягах, а в кабінетах високих чинів. До слова, розділяють цю думку й пасажири: «Те, що люди йдуть прямо до провідника просити, щоб він узяв їх у вагон, та ще при цьому платять утричі дорожче, так це через те, що в касах немає квитків. І де діваються останні — оце, до речі, запитання», — каже киянка Марина. Водночас прості провідники запевняють: якщо їм не будуть врешті-решт забезпечені нормальні умови праці та її оплати, маршрут сполученням «Центральний залізничний вокзал—профільне міністерство» стане для них регулярним.
Фото Андрія НЕСТЕРЕНКА.
Інші фото з цієї події шукайте в фотомагазині на сайті www.golos.com.ua.
