У держави не просимо милості...

Знаєте, де взяти невеликий, але правильний «барометр» соціально-економічної погоди в тому чи іншому кутку української провінції? Ось, наприклад, у Кам’янець-Подільському районі, що на Хмельниччині. У самому Кам’янці, райцентрі, що визнаний однією з туристичних столиць країни, часто проводяться різноманітні фестивалі, свята, конкурси місцевих самодіяльних аматорів. Ото вийдіть та подивіться: з яких сіл артисти чи умільці приїхали, в яких вони костюмах виступають. Ще кілька років тому учасники талановитого співочого гурту «Любов плюс» із віддаленого Привороття скрушно зітхали: «Немає кому навіть заправити стару «літучку», щоб податися бодай у сусіднє село». Про це й «Голос України» писав. Тепер бачу їх веселими: «Куди й скільки треба, їздимо, — каже керівник Любов Винниченко. — І костюми нові пошили, й мікрофон придбали. Відтоді, як у наше село прийшла господарювати компанія «НІБУЛОН», ожило все, не тільки культура. Де людям хочеться співати — занепаду там не побачите».

«НІБУЛОН» зайшов на терени району в 2007 році. Залучення такого потужного інвестора — неабиякий успіх району. За ці кілька років компанія відкрила сучасний елеватор потужністю 66 тисяч тонн зерна, який працює для трьох навколишніх областей, утворила три філії, наростила орендований лан до 10 тисяч гектарів. На землі «НІБУЛОН» господарює виключно за найновішими сучасними технологіями, щоб зерно було високої якості. При цьому немає гонитви за довгою гривнею. У селах, де «НІБУЛОН» господарює, три з половиною тисячі пайовиків. Розраховуються з людьми за паї щедро — не нижче чотирьох відсотків від грошової оцінки ділянки. Ще й розвозять усім під ворота плату — центнери добірного зерна, а не якийсь там суржик.

Цього року непогані види на врожай. Не вистачало тільки дощу. Та, як кажуть, Бог змилостивився. Якраз вчасно: колос тепер наливається. Буде хліб — є надія на подальший розвиток сіл понад десятка сільрад, де господарює «НІБУЛОН». «Ми нічого не просимо в держави, — почула я від керівництва філій цієї компанії на Кам’янеччині. — Хочемо самі все поробити». — «І навіть дороги?» — «Настане й на це час».

— У селах, де працює «НІБУЛОН», з самого початку ми нічого не зруйнували, не розібрали, ми тільки примножуємо, — ділиться заступник генерального директора ТОВ СП «НІБУЛОН» Олександр Гайдай. — До прикладу, ферми. Тваринництво — це не тільки прибуткова галузь, це, швидше, соціальний напрям. «НІБУЛОН» називає себе соціально-відповідальною компанією. Що таке ферма в селі? Додаткові робочі місця. Нині у нас 1100 голів великої рогатої худоби, з них понад півтисячу дійних корів. Надоюємо по 21,9 кілограма молока від однієї за добу, продаємо двом переробним підприємствам. Пригадую, коли тільки починали працювати в Приворотті, громадська череда мала смішні надої — по 700 грамів на корову. Належно доглянуте, нагодоване стадо господаря не підведе. А ми про корми, як про хліб дбаємо. Дехто дивується: чому не хочете ферму модернізувати по-європейському? Бо мусили б вивільнити більшість персоналу, всі операції виконуватиме техніка. А до ферми у нас не менше 50 людських доль зав’язано... Щоб селяни мали роботу, достаток, почувалися з гідністю — для цього бере під своє крило «НІБУЛОН» українські села. Середній зарплаті на наших філіях може позаздрити будь-яке інше підприємство, вона становить понад дві тисячі гривень. Якщо в родині двоє чи троє працює в компанії — така сім’я не бідує.

Скільки років тужили за роботою тутешні селяни! Їхали на заробітки хто в Європу, хто в Росію, хто на столичні будови. Тепер багато людей повернулося. Нащо чужина, як удома можна заробити та непогано прожити. Селяни просили генерального директора компанії Героя України Олексія Вадатурського допомогти відродити цегельний завод. Пообіцяв. А в нього, як відомо, слово з ділом не розходиться. За кілька тижнів підприємство потужністю два мільйони штук цегли на рік розпочне працювати. Ціна питання для громади — 70 нових робочих місць. Окрім того, у межах району такого заводу ніде немає, тож забудовники зекономлять на доставці.

Приворотці та їх сусіди — сокільчани, шустівчани, інші — невдовзі матимуть у своїх оселях газ. Є за що провести розводку в хатах, а на підвідний газопровід кошти виділено державним бюджетом. Коли з’ясувалося, що на документацію нічого не передбачили, ці понад 200 тисяч почали вишукувати в місцевому бюджеті. Доклався до справи й Олександр Гайдай, якого люди обрали депутатом районної ради. Справа вирішилася, наразі вже тривають планувальні роботи. Уявіть, як було б прикро повертати державну субвенцію через чийсь недогляд...

— Завдяки «НІБУЛОНУ», — розповіла голова Приворотської сільради Лариса Вусата, — Приворотська сільрада теж невдовзі справить новосілля. — За кошт філії відремонтовано будівлю колишньої контори колгоспу, замінили вікна, мережу опалення, електропроводку. З чим би не звернулися до наших інвесторів — завжди маємо підтримку. Допомагає «НІБУЛОН» школі, дитсадку, навіть на відбудову храмів не скупляться. З такими господарниками легко знаходити спільну мову. Усі сільради уклали з філіями угоди соціального партнерства. І районна влада з такими інвесторами співпрацює тісно. Цікаво, що в тих селах, де господарює «НІБУЛОН», споживачі не платять за воду. Витрати на утримання громадського водоводу взяли на себе філії. Водовід реконструювали, а коли в селі Подоляни впала стара водонапірна вежа, керівництво філії доклало зусиль та коштів, щоб її підняти якнайшвидше. Вийшла на толоку й громада, побачивши, яку підтримку надав «НІБУЛОН».

— Наші філії роблять дуже вагомий внесок не тільки в зерновий вал району, а й у місцеві бюджети, — долучається до розмови Антон Пержинський, керівник філії «Смотрич», а точніше, елеватора. — Лише за земельну ділянку під елеватором заплатили на рахунок Кам’янської сільради 3731 тисячу гривень. Загалом до шести мільйонів гривень податків щороку іде від наших філій у місцеві бюджети. У «Смотрича» соціальні питання теж не на задньому плані. Відремонтували дорогу, причому, не порахувалися, що солідний її відтинок на балансі міста.

У керівництві філій ходить молодь, на перший погляд, навіть «зелена». Олександру Гайдаю 35 років, виконавчому директору філії ТОВ СП «НІБУЛОН» Сергію Богачеку — 31, а директору філії «Сокіл» Андрію Кучмару й тридцяти немає. Олексій Вадатурський мудро робить ставку на молодь. Вона й охочіше вчиться нового. Багато випускників вишів знаходять у філіях не тільки роботу, а й повний соціальний пакет — житло, підйомні тощо. Ще один позитив, на думку Олександра Гайдая, те, що всі керівники нетутешні. «Це дає можливість позбутися в роботі кумівства та сватівства, наших повсюдних українських вад, — каже він. — До кожної людини ставимося рівно, однаково уважно. До того ж ми працюємо, як в армії: буде наказ переїхати, щоб піднімати нові філії, — їдемо без суперечок».

Хоча люди звикають одне до одного. «Прощатися з нашими нинішніми керівниками, — кажуть, — не хотіли б. Віримо Олексію Вадатурському — він поганих на їх місце не пришле, бо всім серцем любить село і селян, дбає про його відродження не на словах, як це доводиться бачити від найвищих урядовців вже не одне десятиліття». Простим людям невтямки: чому держава, яка мала б гордитися такими компаніями, як «НІБУЛОН», повсякчас підставляє їй ніжки? Чи не тому, що «НІБУЛОН» ніколи не «кумається» з жодною правлячою політичною силою? «З тривогою стежимо, — кажуть подоляни, — за тим, як мужньо нині обстоює в судах Олексій Вадатурський право на отримання «НІБУЛОНОМ» зернових квот. Компанія заробляє чималі гроші для України, піднімає її роль як світової житниці. Невже українська влада не хоче, щоб Україна процвітала, а не животіла?! Якщо нашу компанію не хочуть допустити до експортування високоякісного зерна пшениці та кукурудзи, яке ми виробляємо, то це означає, що «НІБУЛОН» хтось хоче загнати в глухий кут, а нас залишити без роботи і надії на завтра. Хіба ж це по-державному?

 

Хмельницька область.

Кам’янець-Подільської РДА.