Неминучий крок слід продумати

— У доопрацьованому законопроекті про пенсійну реформу враховано багато зауважень, що пролунали у суспільстві. Не розпочинати цю роботу означає тільки заговорювати проблему. Щодо підвищення пенсійного віку запропоновано досить гнучкий механізм — людина знатиме, що відбуватиметься. Гірше заснути з одним підходом, а прокинутися з іншим, аніж готуватися до того, що є. Народним депутатам дуже часто закидають, мовляв, нам не подобається обмеження максимальних пенсій. Але згадаймо й про інших людей, які працювали, мали великі заробітки, нараховували легальну зарплату, відраховували до пенсійного фонду і заслужили пенсію, яка набагато більша за пенсію народного депутата чи судді у відставці. Що з ними робити? Ряд моментів у законопроекті ще потребують доопрацювання до другого читання, треба підійти зважено і, думаю, приймемо той закон, який відповідатиме не лише розумінню суспільства, що пенсійна реформа потрібна, що нинішня пенсійна система не може підняти пенсії, але щоб кожен знайшов відповідь на ті питання, які його турбують.

— Пенсійна система, безумовно, потребує негайного реформування. Уряд іде шляхом зменшення кількості пенсіонерів, подовжуючи пенсійний вік для жінок, трудовий стаж, не враховуючи їхньої соціальної ролі. Бо жінка в українському суспільстві традиційно несе навантаження набагато більше, аніж чоловіки — не тільки народжує, а й виховує дітей, а це клята праця. Збільшується база нарахування пенсій — з одного до трьох років, які передують пенсії, і цей показник уже зменшує майбутню пенсію на 200—300 гривень. Якщо вже говорити про пенсійний вік, то треба подумати про здоров’я населення. Йдеться про збалансування пенсійного фонду. Але за рахунок кого? Проблеми пенсійної реформи сьогодні виявляють усю потворність розвитку українського суспільства — величезну «тінь», виплати в конвертах. Є фірми, які взагалі ніяких податків не платять. Влада це прекрасно знає, лобіює «своїх», створює преференції. Тож починати треба з цього. А пенсійна реформа відбувається за рахунок найнезаможніших верств населення, у той час як влада робить усе для великого бізнесу, створивши систему олігархічної економіки. Треба починати з запровадження єдиних правил гри для всіх.

— Пенсійну реформу потрібно проводити. І підходи уряду, може, не сповна, але загалом правильні. Чи є альтернатива непопулярному кроку — підвищенню пенсійного віку? Робочі місця, які сьогодні потрібно створювати, піднімати економіку, частку заробітної плати у собівартості продукції до середньоєвропейської — це єдиний вихід. Пенсійний фонд значно наповнився б, якби ми підняли бодай удвічі частку заробітної плати у собівартості продукції. У нас сьогодні в середньому вона становить максимум 12—15%. А якби підняли до середньоєвропейських показників — 30—35%, то пенсійний фонд наповнився б удвічі більше. Але для цього треба створювати робочі місця, щоб економіка запрацювала. Можна це зробити? Можна і треба.

— Головна мотивація влади щодо реформування пенсійної системи є не що інше, як «жадібне» отримання чергового траншу кредиту. Міжнародний досвід показує, що підвищення пенсійного віку не є головним для наповнення Пенсійного фонду. Єдиним дієвим механізмом покриття витрат пенсійного фонду є підвищення середніх зарплат.

Тим часом в Україні поступово збільшується кількість непрацездатних громадян, Пенсійний фонд, дефіцит якого нині сягає 60 млрд. гривень, перебуває в стані «перманентного банкрутства». Стрімко зростає тіньова економіка, представники якої не афішують свої доходи і тримають гроші на Кіпрі та навіть не думають платити податки в Пенсійний фонд.

Збільшення страхового стажу та зміна формули нарахування пенсії призведе до зменшення пенсійних виплат кожному майбутньому пенсіонеру щонайменше на 250 гривень.

Громадяни чекають на іншу реформу, яка б чітко розподіляла кошти, нівелювала несправедливість та прив’язувала пенсійне забезпечення до безпосередніх умов життя українців.

— Пенсійна реформа, безумовно, потрібна, особливо зважаючи на те, що нині в Україні — 13,8 млн. пенсіонерів, середня пенсія — 1178 грн., а дві третини отримують тисячу і менше. Але те, що було прийнято у першому читанні, визнати пенсійною реформою не можна. Бо там вирішуються питання: по-перше, сподобатися Міжнародному валютному фонду і виконати його вимоги; по-друге, зменшити дефіцит Пенсійного фонду, а відтак, перекласти реформу на плечі людей праці.

Коли колеги, які виступали на підтримку, говорили «давайте, як у Європі», я тільки «за». Але давайте все, як у Європі, бо рівень життя, медичної допомоги, заробітна плата тощо — як в Африці, а пенсійний вік — як у Європі.

Тим людям, які кажуть, що це треба робити, я раджу поїхати в село, тільки не в свій маєток, а до людей. Знайти жіночку, яка 30 років доїла корів, і подивитися на її руки: вони так покручені, що куска хліба не тримають.

Треба розуміти одну річ: в Україні на 12—15 років менша тривалість життя. Так, є загальна тенденція до збільшення пенсійного віку, але треба якось дружити зі здоровим глуздом. Адже тривалість життя і пенсійний вік — речі взаємопов’язані.