Головне не перемога, а процес?

Статистика дала привід тішитися економічним зростанням у першому кварталі — ВВП сягнув 5,2 відсотка, за підсумками минулого року, нагадаю, номінально він перевищив трильйон гривень. Але, що економіка, як запевняє нас Прем’єр-міністр Микола Азаров, таким чином відгукнулася «на зважену і ощадливу політику держави», то, на мій погляд, це не зовсім так. За першоквартальні здобутки треба дякувати і низькій статистичній порівняльній базі, і відновленню активності на зовнішніх ринках, орієнтованих на експорт галузей промисловості і, зрештою, інфляції, яка й «виштовхнула» за трильйон гривень торік номінальний ВВП. Кумулятивна ж динаміка реального ВВП щомісяця не дотягувала й до одного відсотка. Тим часом його наявний рівень є необхідною передумовою для перегляду бюджету і нарощування соціальних витрат — усього того, що сигналізує нам про покращення, а не погіршення справ у державному та сімейних балансах. Бюджетні доходи зросли більш як на 14 мільярдів гривень, видатки — більш як на 11. Тож про втішне: матеріальний стан працівників бюджетної сфери трішки покращиться, переважно за рахунок затверджених надбавок (вчителям, медикам, працівникам соціальної сфери). Оклади першого тарифного розряду з 1 липня зростуть на 20 гривень — до 635, з 1 вересня — до 641, з 1 жовтня — до 660, з 1 грудня — до 704 гривень, а пропорційно — й інші оклади тарифної сітки. В середньому — на 12,6 відсотка. Уряд вимушений піти на це. Фактичне заморожування реальних доходів населення, уповільнення промвиробництва та небезпека трансформації високих промислових цін у споживчі загрожують гальмуванням внутрішнього попиту, а відтак — стагнацією виробництва і недобором з податку на прибуток і ПДВ до бюджету. Підвищуючи заробітні плати, уряд по суті страхує можливі ризики. А заразом і фінансує силові органи (МВС додають 287 мільйонів, СБУ — 108, Міноборони — 104), будівництво житла, і утримання ЖКГ (на покращення каналізаційної системи, головних колекторів, насосних станцій — 400 мільйонів гривень). Однак на шляху відновлення споживчого попиту стоять й інші перепони. У площині фінансових негараздів на європейському ринку і нашому. У специфічній боротьбі за прийнятний для МВФ розмір дефіциту бюджету, який знижено до 3,5 відсотка від рівня ВВП нібито за рахунок зменшення внутрішніх запозичень з 48,588 млрд. грн. до 45,88 млрд. грн. Але обсяг випуску облігацій держпозики залишається тим самим, бо уряд фінансує через випуск ОВДП дефіцит НАК «Нафтогаз України». Це говорить про мінімізацію державного дефіциту за рахунок дефіциту НАКу. Ефектно, бо утримання дефіциту «у рамочках» — одна з умов відновлення співпраці з МВФ. Але неефективно, бо не дає змоги відтермінувати підвищення тарифів на природний газ для населення (просили у МВФ) або налагодити прибуткову діяльність НАКу (просили у Бога). Зрештою, гальмуватимуть внутрішній попит і прийняті в першому читанні зміни до пенсійного законодавства, які передбачають розв’язання фіскальних проблем здебільшого коштом одного з активних споживачів на ринку — пенсіонерів.

Перше, що спадає на думку, головне — не перемога, а процес, масова участь у ньому. Треба віддати належне авторам схваленого законопроекту під орудою віце-прем’єра Сергія Тігіпка, їм вдалося відволікти увагу спостерігачів від найбільш гострих положень реформи. Говорили здебільшого про варіанти обмеження максимальної пенсії десятьма мінімальними розмірами прожиткового мінімуму (на сьогодні — 7640 гривень), тоді як Конституційний Суд вже заперечував таку ідею. Пропонували оподатковувати максимальні пенсії до цього рівня, тоді як пенсії не підлягають оподаткуванню. На тлі малозмістовної дискусії міністр соціальної політики Сергій Тігіпко, зрештою, пообіцяв у разі появи принципових заперечень проти обмежень елітних пенсій, не наполягати на своєму під час другого читання законопроекту. І це зрозуміло, бо собака заритий не там, де її шукають. Головне — методика нарахування нових пенсій, яка дає змогу оптимізувати видатки Держбюджету і Пенсійного фонду. А показати її у вигідному світлі — це ми можемо! Уряд, за словами Михайла Чечетова, пом’якшує «перехідний період альтернативного вибору для жінок». Нагадаю, за новим законом пенсійний вік жінкам пропонують збільшити з 55 до 60 упродовж 10 років — по 6 місяців щороку, що, як на мене, розумно. Жінки матимуть змогу виходити на пенсію у 55 або працювати далі, одержуючи компенсації за надлишковий стаж. Але при цьому база нарахованої пенсії схудне через розмивання її середнього розміру внаслідок більших часових рамок — і нова пенсія апріорі виявиться меншою, ніж стара.

Серед іншого, законопроект обмежує пенсії держслужбовців (80 відсотків від зарплати) і встановлює час виходу на заслужений відпочинок — 62 роки для чоловіків і 57 років для жінок, наступає на права військовослужбовців тощо. Законодавці й самі побачили чимало недоліків, які обіцяно виправити в ході підготовки законопроекту до другого читання — і це ми можемо! Як не вийде, то Президент країни не ворухне й пальцем, щоб заветувати цей проект — не наступати ж на горло власній реформі!

Резон заветувати законопроект буде, бо стимулів для створення робочих місць уряд не передбачає. Але сенсу не помітять. Звітний тиждень залишив уряду рівно місяць до того, щоб задовольнити вимогу Європейського Суду з прав людини стосовно повернення соціальних гарантій українцям. У цьому є неабиякий сенс, бо підставою є рішення власних судів. Але його не помітять через непідйомність боргової претензії — 130 мільярдів гривень — і гіпотетично можливої компенсації у 150—170 мільярдів гривень. Нагадаю, торік наші суди винесли більш як мільйон вердиктів лише за позовами дітей війни. Я навожу цей приклад для того, щоб показати і масштаби невиправданого політичного благодійництва, і його згубний вплив на свідомість не обтяжених доходами людей. Інститут Горшеніна напередодні з’ясував, що більшість громадян (68,3 відсотка) нічого не роблять, аби забезпечити себе матеріально після виходу на пенсію і майже половина (43,2 відсотка) покладається лише на солідарну систему пенсійного забезпечення (з податків працюючих громадян). Це при тому, що розірвати нетрадиційні зносини держбюджету і Пенсійного фонду здатна лише накопичувальна система пенсійного забезпечення. Навіть з врахуванням обмеженої вибірки опитаних (1000 чоловік від 18 років в усіх обласних центрах, Києві та Севастополі) і корекції на огріхи репрезентативності дослідження, напрошується висновок про суспільну інертність, породжену вірусом споживацтва у негативному значенні, сліпу віру у доброго дядька, як колись — у політбюро, держплан, райком партії, голову колгоспу...

Але холодом не повіяло. 77,1 відсотка громадян упевнені, що країні потрібна пенсійна реформа, але така, яка не зашкодить носію того само внутрішнього попиту, про який йшлося вище.