Сучасний природно-заповідний фонд Криму потребує захисту. Відсутність закріплених на місцевості у встановленому законом порядку меж природно-заповідного фонду призводить до забудови заповідних територій. Приклад — Нікітський ботанічний сад, Ялтинський гірничо-лісовий заповідник, Місхорський, Масандрівський парки. Тому здійснення контролю та управління в галузі охорони й раціонального використання цих природних ресурсів є одним із завдань державних органів Криму та України.
На дику природу виходять дикуни
Навіщо потрібні заповідники? Найкраще, коротко і ємко щодо цього висловилися відомі кримські вчені, краєзнавці, брати-натуралісти Олександр та Андрій Єни у книжці «Лоція Криму»:
«...Люди звикли дивитися на природу як на запущений сад, який потребує докорінних перетворень. Унаслідок кожне покоління отримує у спадок дедалі збідненіший світ, але при цьому завжди здається, що раніше було так само! Нині багато хто наївно вважає, що рівні ряди сосен у лісопосадках, безкрайні ниви, кипариси на набережній і міські кульбаби — це і є природа. Як невдячний отрок згадує про матір, коли йому потрібні гроші, так і люди час від часу звертаються до дикої природи, щоб «поповнити запаси» або «набратися сил». У цій обстановці наші вчені, що закликають зберегти ще не порушені клаптики екосистем, часом сприймаються в суспільстві як вороги народу, в кращому разі — як юродиві.
Масовий приплив туристів до Криму зріс у кілька разів за останнє десятиліття. Це і «дикий» туризм, і «організований», і «пікніковий», і «шлагбаумно-вервечковий». Культура поведінки неорганізованих туристів на дикій природі не підлягає жодному поясненню. Але й так званий «організований», «бувалий» турист, найчастіше поводиться просто неприпустимо, вторгаючись у межі заповідників й анітрошки не бентежачись, ставлячи свої інтереси, вище життєвого мінімуму тварин і рослин. Сьогодні часто зустрічаються на різних туристичних форумах самовпевнені відгуки, звіти, описи своїх пригод, де проглядається відверто споживче ставлення таких туристів до кримської природи. Заборонені райони заповідників, шлагбауми, заборонні написи такі люди нехтують. Вони навіть радять, як обійти кордони або як в разі зустрічі «спекатися лісника». Найчастіше рекомендують взагалі не звертати уваги на заповідний статус того чи іншого кримського району, мотивуючи це повною безкарністю своїх вояжів. Ну, напевно, їм пощастило. Не впіймали.
Багато хто забуває, що є закони, котрі регламентують відвідування заповідника. Деяких із порушників було піймано й покарано, при цьому вони ображалися і вважали себе невинними, роблячи вигляд, що не знали, які штрафи накладають на порушників (а це — тисячі гривень).
Країни немає, а конфлікт інтересів залишився
У Великій Ялті, і зокрема в самому місті Ялта, склалась критична ситуація, спричинена незбалансованістю завдань і потреб курортно-рекреаційної інфраструктури мегаполіса та територіями природно-заповідного фонду, що щільно оперізують Велику Ялту по всьому периметру. На думку Валерія Проценка, директора кримської філії «Наукового центру заповідної справи» Мінприроди України, причини цієї проблеми мають давню передісторію. На місці колишнього лісгоспу з метою охорони соснових лісів було створено Ялтинський гірничо-лісовий природний заповідник (далі — ЯГЛПЗ), де розташовувалася частина інфраструктури Великої Ялти: дороги, каналізація, газопроводи, лінії електропередач, водоводи тощо; урядові дачі, елементи курортно-санаторного комплексу, в тому числі ялтинськиий смітник (ТПВ), цвинтарі та населені пункти Великої Ялти. Отже, уже на момент створення ЯГЛПЗ було закладено передумови до неминучого розвитку соціально-економічного конфлікту між територіями природно-заповідного фонду й курортно-рекреаційною інфраструктурою мегаполіса. Потім, у радянські часи, без прогнозу й аналізу геоекологічної ситуації було допущено низку помилок у генеральному плані розвитку Великої Ялти, а також у плані детального планування, зокрема і в організації ЯГЛПЗ. Було допущено низку помилок і в роки незалежності України. Використовуючи недосконалість законодавства, частина територій постановами місцевих органів влади була виведена зі складу земель природного заповідника загальнодержавного значення й передана місцевим радам (наприклад, територія навколо верхньої станції канатної дороги на Ай-Петрі, низка урядових спецдач, об’єкти рекреаційного призначення та інше). У більшості випадків це землі, котрі розташовані в найпривабливіших із рекреаційної точки зору ділянках.
Нині виведені землі забудовано або перебувають в інтенсивному рекреаційному використанні. Незважаючи на те, що в матеріалах лісовпорядження радянського періоду межі і площі кварталів і виділів заповідника було винесено картографічно досить точно. Тому, за словами В. Проценка, матеріали лісовпорядження радянського періоду на момент організації заповідника в 1973 році відповідають дійсності й повинні розглядатися як опорні під час встановлення й виносу меж заповідника в натуру, а згодом як заповідної зони ядра створюваного національного природного парку. А нескінченне замовчування об’єктивно наявних проблем регіону призвело до виникнення абсолютно тупикової ситуації, з одного боку, котра загрожує розвиткові й екологічній безпеці регіону Великої Ялти й потребує негайної та всебічної оцінки, термінового прийняття законодавчих і організаційних заходів реагування. З другого боку, поставлено під загрозу інтереси держави у сфері охорони земель заповідного фонду загальнодержавного значення. Зокрема, прикладом декількох критичних ситуацій, спричинених некоректністю управлінських рішень, може служити ситуація з полігоном ТПВ, цвинтарем, і газопроводом Ялта—Форос—Севастополь.
Полігон ТПВ з 1972 року діє як тимчасовий міський смітник. Ресурс полігона вичерпано. Потрібне додаткове відведення 14 гектарів із земель ЯГЛПЗ і державного підприємства «Лівадія». Цвинтар функціонує з 1981 року, площа під похованнями — 24 гектари, із них 14 зайнято на площах без відведення. Потрібно додаткове відведення 13 гектарів із земель ЯГЛПЗ і держпідприємства «Лівадія». Будівництво газопроводу Ялта—Форос—Севастополь вимагає тимчасового вилучення зі складу ЯГЛПЗ близько 42 гектарів. Перераховані вище приклади засвідчують, що практично будь-які заходи, пов’язані з функціонуванням і розвитком регіону Великої Ялти, стикаються зі структурами територій природоохоронного значення й вимагають періодичного вилучення з їхнього складу додаткових площ. Ці безсистемні постійно-періодичні вилучення призводять до фрагментації територій природоохоронного значення і до втрати їхньої цінності. Оптимальним варіантом, на думку Валерія Проценка, є створення на базі Ялтинського гірничо-лісового природного заповідника національного природного парку.
Такої само проблеми багато в чому характерні і для інших заповідників Криму: Опукський і Казантипський меж не мають, мис Мартьян як самостійний заповідник не існує (відділ Нікітського ботанічного саду), розвивається рекреація, Карадазький — єдиний, де встановлено межі і є державний акт, але інтенсивно набирає обороти курортно-туристичний бізнес.
Окремо хочеться зупинитися на Кримському природному заповіднику. Він є найстарішим і найбільшим на півострові — близько 35 тисяч гектарів гірничо-лісової території і близько 10 тисяч гектарів Леб’яжих островів у Каркінітській затоці. Тут основне місце перебування в країні чорного грифа і сипа білоголового — унікальних птахів-падальщиків. Птахів занесено до Червоної книги України, їх охороняють міжнародні конвенції. Однак межі заповідника на місцевості не встановлено, державного акта на всю землю немає. Браконьєри, незважаючи на охоронювану територію, відстрілюють кабанів, оленів, косуль. Вибіркові санітарні вирубки, проведені в заповіднику, на думку вчених-екологів, не завжди проводять відповідно до правил рубки лісів, унаслідок чого погіршується стан букових і дубових насаджень.
Палиці в колеса вставляє закон чи місцева влада?
Сьогодні в Криму триває масова приватизація земель. А наявність установлених на місцевості меж об’єктів природно-заповідного фонду виключає можливість виділення земельних ділянок зі складу заповідних територій.
Програмою формування регіональної екологічної мережі в Автономній Республіці Крим передбачено створення і розширення семи нових заповідних об’єктів загальною площею 257 тисяч гектарів, що дасть змогу збільшити на 20 відсотків площу заповідних територій півострова. І тут, за словами начальника управління охорони та екологічного контролю за біоресурсами й особливо охоронюваними територіями Республіканського комітету АРК з охорони навколишнього природного середовища Юрія Єрмакова, чиновники-екологи повсюдно зіштовхуються із протидією місцевих органів виконавчої влади і місцевого самоврядування. Однією з причин протидії є відсутність економічного стимулювання з боку держави. Також стримуючим чинником у процесі формування регіональної екологічної мережі в Автономній Республіці Крим є й недосконалість нормативно-правових актів. Наприклад, установлення меж територій природно-заповідного фонду здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.08.2004 р., №1094. Порядок розробки проектів землевпорядження, визначений цією постановою, переважно призначений для новостворюваних об’єктів. Застосування його для вже наявних, раніше створених об’єктів природно-заповідного фонду значно ускладнює і здорожує процедуру виносу й узгодження меж. «Навіщо розробляти проект землевпорядження на об’єкт природно-заповідного фонду, який існує, приміром, з 1970 року, якщо достатньо виконати технічний звіт з виносу в натуру його меж? Вищезгаданий порядок передбачає й розробку проекту створення об’єкта. Про який проект створення може йтися, якщо об’єкт уже створено і є наукове обґрунтування його меж і площі?», — вважає Ю. Єрмаков.
Законодавцем не відпрацьовано механізм внесення об’єктів природно-заповідного фонду до земельного кадастру. Умовою внесення земельної ділянки до земельного кадастру є наявність державного акта на право користування землею і реєстровий номер. А якщо це об’єкт природно-заповідного фонду місцевого значення, що, як правило, створений (створюється) без вилучення? Про який держакт може йтися? А якщо, приміром, санаторій має держакт на 10 гектарів. Із них 5 гектарів заповідного парку. Відповідно до чинного законодавства має бути розроблено проект землевпорядження і винесено в натуру межі парку. Як на цю заповідну ділянку може бути видано державний акт і привласнено кадастровий номер, якщо він уже «сидить» у межах раніше виданого держакта?
Під час узгодження проектів землевпорядження чиновники Рескомприроди автономії зіштовхуються і з протидією державних органів. Наприклад, Республіканський комітет АР Крим з охорони культурної спадщини відмовляє у видачі висновків з посиланням на відсутність повноважень і спрямовує до Києва — до Державної служби з питань національної культурної спадщини. Де так само в узгодженні відмовляють і пропонують отримати науковий висновок Інституту археології НАН України. А вчені мужі надають калькуляцію вартості робіт, що варіюється від 5 тисяч до 50 тисяч гривень.
Незважаючи на це, ми приречені зберегти унікальну природу і ландшафти півострова».
Фото Максима ГОЛОВАНЯ.
