Про те, що Наталія Кириленко «не та людина», яка потрібна владі на посаді редактора районної газети «Баришівські вісті», їй стало зрозуміло, тільки-но на газетних шпальтах з’явився фейлетон. Його героєм став син уже колишнього голови районної ради, котрий із легкістю отримав землю, не будучи при цьому ні мешканцем села, ані працівником соціальної сфери. Натомість сільські вчителі даремно декілька років оббивали пороги районних інстанцій, щоб отримати земельні паї.

Так нахабно поводити себе із «шанованими людьми», виставляючи їх на посміх, до цього часу ніхто не міг собі дозволити. Редактора районної газети на той час звикли сприймати як такого собі «козачка» на побігеньках районного начальства.
На знімку: Редактор районної газети «Баришівські вісті» Наталія Кириленко.
Судовий позов за правду
Реакція не забарилася: на редакцію газети «Баришівські вісті» стали позиватися до суду. Уперше. Скільки разів їх було ще, сказати важко. Естафету невдоволених можновладців невдовзі підхопила тоді нова голова районної ради. Вона одразу висловила своє «фе!» намаганню редакції аналізувати дії місцевого чиновництва на сторінках газети. «Народу потрібен позитив!» — коротко сформулювала свою думку. Останнє підтвердив на одній із нарад, проведеній із редакторами комунальних ЗМІ після чергової сесії обласної ради, тодішній голова Київської обласної ради.
Саме в цей час дедалі голосніше почали лунати заклики Національної спілки журналістів про необхідність роздержавлення комунальних видань, що передбачало кардинальну зміну інформаційної наповнюваності газет, їхньої незаангажованості тощо. Тим часом співзасновники районних газет (в особі державних адміністрацій та районних рад) не поспішали відпускати друковані засоби інформації у «вільне плавання». Тримати «свої» газети на короткому повідку для того, щоб через них поширювати легенди про чергові подвиги «місцевих Гераклів від чиновництва» — певно, в цьому вбачали головне призначення друкованих ЗМІ.
Проте газета «Баришівські вісті» вперто продовжувала йти своїм шляхом, не узгоджуючи подачу матеріалів із місцевим чиновництвом та критикуючи дії місцевої влади, коли та нехтувала інтереси громади.
Редакція видання звернулася до суду, вимагаючи від співзасновників — Баришівської РДА та Баришівської районної ради — виконання вимог Установчого договору стосовно фінансування газети, розповідає Н. Кириленко. Конфлікт продовжував наростати. Відтоді, каже редактор, у кожному порядку денному сесій районної ради почало з’являтись питання про звіт редактора районної газети «Баришівські вісті». Терпець, за версією Кириленко, увірвався після того, як на першій сторінці тодішня голова Баришівської районної ради постала перед читачами в образі... чирвової дами. «У нашому районі чирва — козир», — писала газета, натякаючи на її належність до «сердечного» БЮТу. Потім, розповідає Кириленко, постало питання про фінансування редакції, виселення її з приміщення, редакційний автомобіль.
Ганна Герман: «Більше не голодуйте — нехай голодує влада!»
Зрештою, щоб обстояти право редакції на власність, Кириленко змушена була вдатися до попереджувального тижневого голодування. Акція не минула даремно — на деякий час питання примусового вилучення автомобіля та виселення редакції із власного приміщення не порушували. Пізніше народний депутат України Ганна Герман за проявлену стійкість у обдстоюванні інтересів редакції і за виборювання права на свободу слова від імені на той час лідера опозиції Віктора Януковича вручила Наталії Кириленко годинник. «Більше не голодуйте, — сказала тоді Ганна Миколаївна, — нехай голодує влада!». Але влада голодувати не збиралася...
Редактора газети «Баришівські вісті» звільнили 15 липня 2008 року спільним розпорядженням голови Баришівської райдержадміністрації та голови Баришівської районної ради від 10 липня 2008 року. Однак, як згодом зазначить суд, відповідно до статуту редакції, призначення і звільнення редактора газети затверджується засновником. Звільнення з посади редактора газети повинно було бути погоджено радою, адміністрацією та трудовим колективом газети. Одне слово, Наталія Кириленко того дня відмовилася звільняти своє робоче місце та передавати фінансово-матеріальні цінності, про що було складено відповідний акт.
А суд виявився справедливим...
Перший розгляд справи завершив Березанський міський суд. Його рішенням Наталію Кириленко було поновлено на посаді редактора районної газети з негайним виконанням рішення. Але потім її знову звільняють з роботи,  вже наказом в. о. головного редактора газети «Баришівські вісті». Суд цей наказ визнав незаконним та скасував.
На виконання ухвали Вищого адміністративного суду України 30 грудня 2010 року Баришівська районна рада та Баришівська райдержадміністрація скасували розпорядження про звільнення Кириленко. Але, як стало відомо з оголошення у «Баришівських вістях», 7 грудня 2010 року відповідно до рішення співзасновників та рішення Баришівської районної ради було прийнято рішення про ліквідацію газети «Баришівські вісті».
І знову жінку, немов карусельну конячку, закрутила судова круговерть.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Незважаючи на те, що іменем України винесено судові рішення, каже 
Н. Кириленко, вона так і залишається ні з чим. А на всі листи отримує відповідь з однаковим змістом: «Ваше звернення направлено за належністю. Про результати перевірки буде повідомлено додатково...».
Чому ж, незважаючи на те, що біля владного керма в Баришівському районі опинилися нові постаті, нічого не міняється, не перестає запитувати Кириленко?
Презент від Віктора Януковича «за проявлену стійкість у відстоюванні свободи слова».
 
Київська область.
Фото Андрія НЕСТЕРЕНКА.