Скільки існує система освіти, стільки й сперечаються про роль учнівської праці.
В XVІІІ столітті Песталоці з найкращих міркувань наполягав, щоб діти і навчалися, і заробляли на своє навчання сільськогосподарською працею. Все, як відомо, завершилося крахом.
Класична російська гімназія стояла на твердих позиціях: навчальний заклад дає знання, а не трудові навички, що багато в чому вже не відповідало вимогам часу й тому як альтернатива з’явилися реальні училища.
Після революції 1917-го в питаннях трудового виховання викристалізувалися два напрямки: ознайомлювальний і прагматичний, який очолював Антон Макаренко. Його вихованці не тільки вчилися, а й досить продуктивно працювали під керівництвом досвідчених фахівців. Спочатку в сільгоспкомуні, а потім на заводі з виробництва фотоапаратів.
З початком колективізації школа була придатком до колгоспу. Дитяча неоплачувана праця стала нормою. Пізніше було кинуто гасло про політехнізацію школи. Ось тут і закрутилося.
У навчальні програми шкіл увели новий предмет — «Ручна праця». Держава не тільки закриває очі, а й заохочує так званий шефський рух, коли промислові та сільгосппідприємства надають школам значну допомогу в облаштуванні навчальних майстерень, безоплатно передають верстати, інструмент, видаткові матеріали.
У вісімдесяті роки виникли міжшкільні навчально-виробничі комбінати, на які з усіх шкіл у певні для них дні приходили старшокласники. Там на сучасній навчальній базі вони одержували різні спеціальності. Приміром, моя дочка, будучи школяркою, одержала посвідчення оператора обчислювальних машин, що й визначило її подальшу життєву долю.
Дивом збережений МНВК у Сімферополі продовжує навчати школярів спеціальностей водія, оператора ЕОМ, кухаря, швачки й т. д. Але ситуація ускладнена тим, що він може обслуговувати тільки загальноосвітні школи, які частину навчального навантаження (сім годин на тиждень) можуть передати комбінату.
У гімназіях, ліцеях і всіляких спецшколах з англійським та іншими ухилами цього зробити не можна.
Інший аспект проблеми, коли під приводом «трудового виховання» на дітей намагаються перекласти малокваліфіковану працю з підтримки санітарно-гігієнічного режиму. Примітно, що в елітних навчальних закладах цю проблему вирішили шляхом додаткових «добровільних пожертвувань» на оплату праці технічок. Втім, не тільки в елітних.
Сьогодні адміністрацію ЗОШ загнали в прокрустове ложе: число ставок прибиральниць, двірників стрімко скорочується, а вимоги санепідемстанції та інших контролюючих органів зростають. Треба визнати, і діти стають іншими. Спостерігаючи, як на черговому «суботнику» учень демонстративно засунув руки в кишені, директор гнівно запитав: «Який клас?», а у відповідь почув: «Буржуазія!»
Хіба такі працюватимуть на пришкільній ділянці, допомагатимуть у ремонті школи?
Крим.
Фотоетюд Андрія НЕСТЕРЕНКА.
На уроці трудового виховання в ЗОШ села Фурси Білоцерківського району Київської області.
