Бірки Любешівського району — одне з небагатьох сіл на Волині, де не пустує жоден гектар землі. Більше того, не маючи колективного господарства, тут за останні роки зуміли наростити виробництво сільгосппродукції. У чому ж феномен цього поліського села?
Велика сім’я — працьовита сім’я
Так, як у Бірках, не народжували ніде в Україні і навіть в Європі. З кожних чотирьох сімей — три багатодітні. У селі навіть вважали, що одна чи дві дитини в сім’ї — це ознака того, що там не все гаразд із здоров’ям у родині. Тож були роки, коли тут налічували аж 38 матерів-героїнь. І це не за теперішніми вимогами, коли для отримання цього почесного звання досить народити і виховати п’ятеро дітей. Тоді його присвоювали лише матерям, які мали по десять і більше хлопчиків та дівчаток.
Село навіть внесли у список ЮНЕСКО як найбільш багатодітне.
Економічна криза вплинула на все, у тому числі й на народжуваність у Бірках. Це підтвердила й інформація, яку я отримав у селі.
— Нині у школі маємо всього 245 учнів, — каже заступник директора місцевої школи І—ІІІ ступенів Любов Томашук. — У першому і другому класах навчається по 16 дітей, у третьому — 22, у четвертому — 13. А в 1989—1990 навчальному році всі класи були спарені. Менше 30 школярів у кожному з них не було. Причина такого спаду народжуваності — насамперед в економічних негараздах. Окрім того, чимало молодих сімей виїхали в сусідню Білорусь, де одразу отримали і роботу, і житло.
Однак демографічна ситуація поступово починає виправлятися. Як засвідчив сільський голова Олександр Поліщук, торік тут уже народилося 38 дітей, а за січень—квітень 2011-го — 16. — Хоча і 38 малюків для нашого села колись вважалося мало, — уточнює Олександр Степанович. — Були роки, коли «лелека» приносив по 70—80 діток.
Зауважу, що в Бірках, окрім православної, немає жодних інших релігійних громад. Тепер оформили документи на присвоєння 107 жінкам села звання «Мати-героїня» й готують ще на 29. З радянських часів це звання носять 25 матерів. І це за того, що в селі лише 570 дворів.
«Сьогодні люди живуть заможніше...»
Уже дорогою з обласного центру (а це 170 кілометрів в один бік) мали змогу побачити, як уміють господарювати на Поліссі. У селі Видерта на центральній вулиці було стільки запряжених кіньми возів, що машині доводилося щораз пригальмовувати. Їх було стільки, що хоч став світлофори. У самих Бірках коней теж багато — 435, але і техніки вдосталь. Спочатку навіть не повірив: у селі в індивідуальних селянських господарствах є аж 80 тракторів і майже всі з набором знаряддя: плугами, боронами, культиваторами, косарками...
— Люди зрозуміли, що трактором за один день можна зробити те, що конем за п’ять, — пояснює сільський голова Олександр Поліщук. — Я особисто маю трактор Т-40. Посадив гектар картоплі, здав десять тонн по три гривні за кілограм. Загалом наше село продало картоплі понад п’ять тисяч тонн, моркви — півтори тисячі, столових буряків — тисячу тонн. За нашими приблизними підрахунками, загальний виторг за це становить 21—22 мільйони гривень.
Немає в селі проблем і з насінням. Неподалік село Деревок з його сортовипробувальною станцією по картоплярству, за кілька десятків кілометрів, у селі Седлище — елітне господарство. Якщо є потреба, привозять насіння і з сусідньої Білорусі.
— У нас кожен господар має до десяти сортів, — ділиться секретами місцевих картоплярів пенсіонер Борис Семенюк. — Кожен селянин сам вибирає, який з них більше підходить. Звідси і висока врожайність. Минулої осені з ділянки п’ять соток накопав 42 мішки картоплі. Вважайте, 17 центнерів зібрав, або в перерахунку на гектар 340 центнерів. Знаєте, багато цікавляться, коли краще було жити тоді чи тепер? Однозначно: сьогодні люди живуть заможніше. Подивіться, майже кожен добудував собі хату. Питаю, навіщо тобі, в тебе ж і так місця досить? «Досить?! А Петро ж добудував, Степан теж, а я що гірший? — чую у відповідь». Те саме з тракторами. Купувати їх стало престижно. Вже цього року придбали 23.
У Бірках ми застали покупців картоплі з Нікопольського району Дніпропетровської області.
Восени ж машини сюди прямують цілими колонами. Ідуть з Дніпропетровщини, Донеччини, Криму... Картопля тут смачна і, що важливо, вирощується на лише органічних добривах.
На місцевих ґрунтах без гною не обійтися. Тож худоба у хліві також працює на врожай. Олександр Поліщук не без гордості розповідає, що його земляки утримують 731 корову, 937 свиней, 435 коней. У колишньому колгоспі було значно менше.
Тісно селу в старих межах
Є в Бірок і свої проблеми. Наприклад, люди могли б здавати щодня по 5—7 тонн молока. Однак у селі не згідні з тим, що за літр молока платять лише 1,8 гривні. Тож часто молоко виливають у свиняче корито, а не відправляють на переробку. Надто дешево коштує й свинина, та й покупців на неї мало. М’ясо тут також вищої якості, бо вирощують його ще за дідівською технологією, без преміксів.
І ще одна проблема не дає спокою Олександрові Поліщуку. Маючи в селі величезну кількість тракторів й автомобілів, місцеві господарі щороку спалюють десятки тисяч літрів дизпалива і бензину. З кожного проданого літра пального держава тепер бере по гривні на ремонт доріг. Однак Біркам з цієї суми не дістається нічого. А центральна вулиця села потребує вже серйозної реконструкції.
З вдячністю тут згадують про голову облдержадміністрації Бориса Клімчука, який за першої каденції перебування на цій посаді допоміг селу з газифікацією. Виділили тоді Біркам і «швидку допомогу». Однак бензину для неї немає і доводиться пенсіонерам просити сусідів, аби довезли в райцентр до лікарів. Тож у Бірках знову чекають до себе в гості Бориса Петровича.
Та найбільше клопотів сільський голова має через обмежену територію Бірок. Селу давно стало затісно в колишніх межах. Тож десятки молодих сімей не можуть отримати ділянки під забудову.
— Є в нас одне хороше місце — колишній колгоспний двір, — зауважує Олександр Поліщук. — Високе, сухе, є всі комунікації. Однак розташоване за межами населеного пункту. Тож виділяти там землю під будівництво не можемо. Хотіли б одержати підтримку в цьому питанні місцевої влади і держави. Адже наше село унікальне і не можна допустити, щоб молоді сім’ї масово виїжджали з нього.
Працювати на Поліссі вміють
Наступного дня в селі проводили огляд техніки.
— Її готовність — 95—98 відсотків, — зауважує начальник інспекції держтехнагляду Павло Дригуля. — У колгоспах з цим справи були значно гірші. Із 30 тракторів третина потребувала ремонту. А тут усі хоч зараз можуть стати до роботи.
Павло Карпович підмітив ще одну цікаву тенденцію. У Любешівському районі в багатьох селах починають масово використовувати сільгосптехніку. Найбільше її на території Седлищанської сільської ради, де населення має аж 162 трактори, у Залаззівській — 94, Великоглушанській — 92, Залізницькій — 74. Не відстають від своїх сусідів і в Камінь-Каширському районі, де в Бронницькій сільській раді є 110 тракторів, Пнівненській — 88.
Тож державі варто звернути серйозну увагу на цей регіон, який міг би забезпечувати південь і схід України високоякісною картоплею, морквою, столовими буряками у великих обсягах.
Як показав час, у багатьох селах тут після розпаду колгоспів не розгубилися і не лише зменшили, а й наростили виробництво цих культур. А також молока і м’яса. Ось би ще місцевим трудівникам надійні ринки збуту та справедливі ціни на їх продукцію. Вони й агронома знайдуть, і зоотехніка, й інженера. Бо працювати на Поліссі ще не розучилися.
Сільський голова Бірок Олександр Поліщук.
Стільки механізаторів, як тепер, у Бірках ніколи не було.
Фото автора.
