17 червня подолянину Петру Федоровичу Шпаку — видатному вченому, державному діячеві, організатору великомасштабних геологорозвідувальних робіт нафти й газу в Україні, члену-кореспонденту НАН виповнилося б вісімдесят. Але він не прожив і року після свого 70-літнього ювілею. Серце, що звикло працювати на підвищених обертах, при постійних перенавантаженнях, дало збій.
Після смерті по людині залишаються діти, онуки і добрі справи, зроблені нею, та світла пам’ять рідних, друзів, колег по роботі. По війні Петро Шпак з Дашківців, що на Хмельниччині, закінчив місцеву десятирічку у Віньківцях, а потім — нафтовий факультет Львівського політехнічного інституту. Працював на нафтових промислах Західної України — інженером, головним інженером, директором контори буріння. У 1966 році очолив главк з пошуку і розвідки нафтових і газових родовищ в Україні, а наступного — 36-річний Петро Шпак призначається міністром геології України. На цій високій посаді, яку обіймав 15 років, проявилися його професійний хист і громадська активність. Чотири рази Петро Федорович був удостоєний звання лауреата Державної премії СРСР і України, обирався депутатом Верховної Ради України трьох скликань (1971—1985 рр.), став доктором наук.
З 1982 року Петро Шпак переходить на наукову роботу, працює в Інституті геологічних наук АН України, з 1992-го — його директором. І на науковій ниві здобуває визнання, у 1989 році Петру Шпаку присуджується премія імені Вернадського, наступного року його обирають членом-кореспондентом Академії наук України, а 1996-го — академіком Академії гірничих наук України. Лідер української геологічної науки, він керує створенням національної програми «Нафта і газ України до 2010 року».
Біографія активності
З давніх-давен відома народна мудрість: по-справжньому цінуєш лише те, що назавжди втрачаєш. Зараз, коли з нами немає Петра Федоровича Шпака, слова ці гірким відлунням карбуються у серці кожного, хто знав його близько. Безсумнівний авторитет, непоказна, безпафосна державницька позиція, стриманість і природна доброзичливість робили особу Петра Федоровича надзвичайно привабливою для будь-кого: бурового майстра і міністра, партійного функціонера і науковця, для випадкового знайомого й дитини.
У сімдесяті роки паливно-енергетичному і металургійному комплексам народного господарства постійно бракувало мінерально-сировинних ресурсів, прискореного зростання обсягів пошуково-розвідувальних робіт газу, нафти й вугілля, руди й нерудних копалин. Незнаними до цього темпами оновлювалася інфраструктура геологічної галузі, нарощувався її технічний та технологічний потенціал, проводилася широкомасштабна розбудова соціальної сфери, поліпшувалися умови праці.
І дуже поталанило Україні, що саме в цей час на чолі Міністерства геології стояв досвідчений фахівець, здібний державний діяч і організатор Петро Федорович Шпак. Безпосередньо під його керівництвом і за його особистої участі відбувалися пошуки, вивчення і відкриття таких унікальних родовищ газу, як Західно-Хрестищенське та Яблунівське, великих родовищ нафти — Анастасіївського та Бугруватівського, багатих запасів залізних руд Кривбасу та Приазов’я, завершилася розвідка й освоєння нових вугленосних районів Західного Донбасу, Велико-Токмацьких марганцевих руд, цеолітів Закарпаття тощо. Щорічний обсяг пошуково-розвідувального буріння становив понад 640 тис. метрів, тобто майже вдесятеро більше, ніж тепер.
«На тлі жалюгідного стану сучасної вугільної промисловості та нафтогазового комплексу здаються просто недосяжними обсяги видобутку корисних копалин у 1975 р.: вугілля — 217 млн. тонн, газу — 68 млрд. куб. м, нафти — майже 15 млн. тонн. І це не була манна небесна. За скупими рядками ста-тистичних звітів — його величність Труд, невтомна праця, розум, енергія й наснага таких людей, галузевих маршалів, як Петро Федорович Шпак, – зазначає колишній Прем’єр-міністр України (1990—1992 рр.) Вітольд Павлович Фокін. — Як гірничий інженер, я може краще за інших розумів його прагнення залучити до пошуково-розвідувальних робіт досягнення світової галузевої та фундаментальної науки, тому й підтримував його під час розробки поточних і перспективних планів. Зокрема, ми разом витримали тиск і зламали опір тих, хто не бачив сенсу у фінансуванні пошукових робіт і вивченні родовищ вуглеводневої сировини на шельфах Азовського й Чорного морів.
Пригадую, як після багатогодинної дискусії ми вийшли з кабінету одного з високих начальників, і Петро Федорович, витираючи спітнілого лоба, тихо промовив: «Дякую, Вітольде Павловичу. Сьогодні ми добре попрацювали на майбутнє».
Вважаю, що й зараз, а може, саме зараз, ці слова набувають особливої актуальності. Адже розпочаті підприємствами Кримгеологія і створеним у 1978 р. за ініціативи Петра Федоровича Шпака «Чорноморнафтогазпромом» пошуково-розвідувальні роботи завершилися відкриттям понад 300 локальних позитивних структур, з якими зараз пов’язується майбутнє енергетики Криму і Півдня України.» Під керівництвом Петра Шпака були розроблені державні програми з освоєння ресурсів Чорного та Азовського морів (1995 р.), національна програма «Нафта і газ України до 2010 року» (1993 р.). Саме їх реалізація за нинішніх непевних стосунків у газонафтовій сфері із північним сусідом могла б істотно позбавити Україну енергетичної залежності. Історія знала вже такі приклади. У 1975-му в результаті деяких геологічних відкриттів видобуток газу сягнув 68,3 млрд. кубічних метрів, тобто — на рівні споживання нинішньої України.
«Якби Петро Федорович був досі живий, — каже президент НАН України Борис Євгенович Патон, — Україна не мала б таких проблем із постачанням газу. Його роботи щодо визначення стратегії пошуків вуглеводневої сировини та умов повного забезпечення нею потреб народного господарства України не втратили своєї актуальності. Якби на початку нашої незалежності значні зусилля були спрямовані на освоєння розвіданих Петром Шпаком запасів у Чорному й Азовському морях, ми сьогодні могли б говорити про енергетичну незалежність України».
«Петра Федоровича вирізняла багатогранність: він працював і діяв як вчений, державний діяч, керівник цілої галузі України, професіонал і патріот, — згадує колишній державний діяч Юрій Никифорович Єльченко. — Як багато ми чуємо сьогодні, в роки незалежності України, тверджень про необхідність добору кадрів, особливо керівних, насамперед за принципом професіоналізму, відданості дорученій справі, високої відповідальності за результати роботи керівника будь-якого рівня. Петро Шпак мав талант виховувати та добирати кадри. Він виріс у дуже помітного професіонала в галузі геології, науково-розвідувальних робіт, зразкового організатора. При цьому подолав, як багато хто згадує, шлях від рядового геолога до міністра геології України, директора Інституту геологічних наук НАН України, відзначений багатьма високими науковими рангами, державними нагородами і званнями, преміями.
Ми багато говоримо тепер про те, що громадянин України, вже не кажучи про керівника будь-якого рівня, має бути справжнім патріотом України. Таким був Петро Федорович. Тут хочу відзначити своєрідне поєднання моралі і професії. Адже він, вчений високого злету, вивчав землю, землю українську, землю своїх дідів і прадідів, онуків і правнуків. Петро Федорович шукав у цій землі (і з наукової, і з практичної точки зору) корисні поклади — корисні для України, для людей, щоб поліпшити якість їх життя. І, звичайно, для ефективнішого ведення народного господарства, тобто для того, щоб мати свої власні ресурси і не залежати від інших держав».
Він активно обстоював національні інтереси України, наполягаючи, щоб наші запаси використовувалися винятково для власних потреб країни, а не транспортувалися в країни так званого соціалістичного табору. За що поплатився. Керівництво Радянського Союзу не пробачило такого вільнодумства. Із 1982 року Петро Шпак переходить на наукову роботу.
«Хто народжений літати, повзати не буде». Цей вислів повністю відповідав характеру чоловіка, — пригадує дружина Марія Михайлівна: — В останній рік свого життя Петро Федорович багато і інтенсивно працював. І що більше занурювався в роботу, то більше був задоволений. Я завжди дивувалась, звідки в нього береться стільки завзятості й енергії для роботи!? Він майже не відпочивав і весь час над чимось трудився. Я, звичайно, сварила його за такий напружений режим роботи, радила йому більше відпочивати, але він мені на це відповідав: «Марусю! Не намагайся мене переробити. Це мій стиль, і я буду активно працювати до тих пір, доки буду потрібний людям».
20 квітня 2002 року перестало битися зболене серце великого патріота України, видатного геолога, який завжди, все своє життя вболівав за долю України, віддавав свої знання і набутий досвід для розквіту економіки України.
Та найбільше любив Україну
Найулюбленішими піснями Петра Федоровича були: «Чом, чом, земле моя» (особливо у виконанні Дмитра Гнатюка, з яким товаришував), «Пісня про рушник», «Два кольори», пісні з репертуару Назарія Яремчука, які часто співав у колі сім’ї та друзів. А ще любив пісню «Яворина» на слова Степана Галябарди, присвячену пам’яті Назарія Яремчука. Сльози виступали на очах, коли задушевно видихав: «Я любив вас усіх. Та найбільше любив Україну. Певно, в цьому і є та найважча провина моя».
Ці слова були і про Петра Шпака. Любив Україну, любив свою малу батьківщину — рідну подільську землю, родинне село із ясенами і липами край дороги.
Згадує наймолодший брат Петра Федоровича — Василь Федорович: «Брат дуже любив своє рідне село. Часто навідувався до Дашківців. Багато доброго зробив для села. За його сприяння асфальтовано дорогу, облаштовано будинок культури. До речі, під керівництвом Петра Федоровича, геологи відкрили багато великих, середніх і малих родовищ на Сході, Півдні та Заході України. Серед них були унікальні за покладами. Він переймався, що не знайдено запасів нафти і газу в його рідній Хмельницькій області. Однак тут натрапили (у м. Сатанові) на мінеральну воду типу «Нафтусі». Родовище мало важливе значення для Подільського краю. На цьому місці побудовано відомий санаторій «Товтри».
Наскільки мав можливість, настільки Петро Федорович допомагав людям, селу, школі, району. Здібним сільським дітям сприяв у вступі до престижних вузів, а випускникам — у пошуках перспективної роботи».
«Я не раз відчував: Петро мене, як наймолодшого, дуже любив і водночас ставився досить вимогливо. Особливо він слідкував за моїм професійним зростанням і радів, що наздоганяю його як по службі, так і в науковій роботі. За його життя я став заступником міністра, захистив кандидатську дисертацію, — пригадує Василь Шпак. — Пам’ятаю, навесні 2002 р., вже перебуваючи в тяжкому стані, він дуже переживав за мене, коли я балотувався в народні депутати України по виборчому округу № 190 Хмельницької області. Він буквально зі сльозами на очах говорив: «Дуже шкода, що я захворів і не можу надати тобі допомогу, адже я міг би приїхати до наших земляків і більше ніж будь-хто розповісти людям про тебе, нашу родину».
Петро Федорович був Українцем з великої літери і любив Україну. Перебуваючи в лікарні, у Феофанії, просив нас, родичів, щоб під час похорону не плакали за ним, а виконали пісню Степана Галябарди, в якій є такі слова: «На могилі моїй посадіть молоду яворину...». До речі, його дружина, Марія Михайлівна, виконала цей заповіт.
Добре пам’ятаю наказ, який він дав мені, коли був на лікуванні за кордоном. Перед операцією він написав мені листа, в якому прохав: «У разі моєї смерті прошу тебе, Василю, бережи нашу родину і поховай мене на рідній землі». Ми з Марією Михайлівною виконали його побажання.
Також відкрили музей-кімнату у Дашківецькій школі, де він вчився.
Дашківчани пам’ятають завжди про знаного в Україні земляка, вченого, політичного діяча, першого міністра з Хмельниччини, члена уряду України, великого патріота України — Петра Федоровича Шпака. До його вісімдесятиріччя колеги, друзі з Інституту геологічних наук, Академії наук України, де він трудився, провели заходи, присвячені пам’яті великого державця, громадянина, патріота, а жителі села, де народився, планують назвати його іменем школу, де навчався, щоб сільські діти знали, чого може досягти дитина із села, маючи наполегливість, цілеспрямованість і талант до праці.
У Петра Шпака ще замолоду був бойовий девіз: «Краще в 40 років згоріти, ніж до 60 тліти». І він все своє свідоме життя горів на роботі. Як справжній шпак — птах, який весь час літає, в нього не було часу на розкачування, він спішив жити.
