Негативний вплив зростаючої злочинності на розв’язання соціальних, економічних та інших проблем нашої країни, проведення ринкових реформ і демократизацію в суспільстві висуває завдання безкопромісної боротьби з цим ганебним явищем на одне із перших місць. На жаль, посилення диспропорцій у розвитку регіонів, бідність їх мешканців не дозволяють очікувати найближчим часом зниження рівня протизаконних проявів представників різних прошарків населення. А тому розв’язання проблеми зростаючої криміналізації суспільства, наслідком якої є невпинне зростання кількості засуджених за скоєні правопорушення, без розробки ефективних заходів протидії має досить віддалену перспективу. Щоб зрозуміти, як діяти в цій ситуації, необхідно знати, які саме соціальні та економічні процеси спонукають людей до тих чи інших протиправних вчинків та які заходи соціального та антикримінального характеру слід спрямувати на вдосконалення правової регламентації питань боротьби зі злочинністю.

Як відомо, людина не народжується злочинцем. Негативні риси в умовах нашого суспільства можуть сформуватися через антигромадські погляди, які дана особа сприймає внаслідок способу її життя, стану економіки і правової системи країни, моральних засад, що склалися в суспільстві. Людині властиво не тільки дотримуватися, а й порушувати, як свідомо, так і навмисне чи з необережності, норми чинного законодавства. Численні дослідження кримінологів свідчать, що зародження антисоціальних звичок слід шукати на початку формування особистості: в сім’ї, де батьки не спромоглися сформувати позитивних навичок у дитини; в школі — через низький рівень виховної роботи; в колективі — через брак позитивних інтересів. Людина, особливо молода, легко підпадає під вплив морально занепалих, зв’язаних із злочинним світом елементів. Але зазначені чинники не звільняють її від відповідальності за свої вчинки. Якщо все ж сталося так, що під впливом негативних умов вона скоїла злочин, завдання держави полягає в тому, щоб своєчасно викрити злочинця та вжити заходів до його виправлення, ліквідувати причини і умови, що породили цей злочин. У переважній більшості випадків виправлення таких осіб здійснюється органами, які виконують покарання, та громадськістю.

Однак прорахунки в діяльності виправних установ, громадських організацій, недоліки в роботі з трудового і побутового влаштування звільнених з місць позбавлення волі, неналежне здійснення за ними контролю та адміністративного нагляду сприяють виникненню рецидивної злочинності. Особливу небезпеку викликає повторне вчинення злочинів особами, які раніше були судимі. А тому боротьба з цими проявами повинна вестись широким загалом, використовуючи в повному обсязі арсенал як громадського впливу, так і здійснювані державою і суспільством виховні та спеціальні кримінологічні заходи.

Спостережні комісії

Спинімося докладніше на діяльності спостережних комісій, які за правовою природою у своїй діяльності поєднують ознаки як державних, так і громадських органів. Сьогодні добре зрозуміло, що завдяки наполегливій роботі цих комісій були досягнуті певні результати в здійсненні державою виправної трудової політики. Однак, незважаючи на їхню позитивну роль у зменшенні правопорушень, у засобах масової інформації, зокрема, окремими представниками органів місцевої влади все частіше висловлюються критичні оцінки на їх адресу з пропозиціями щодо ліквідації цих утворень. Причинами такого ставлення стали формалізм в роботі комісій, їх неможливість впливати на адміністрації установ виконання покарань у разі порушення прав засуджених, недостатнє залучення громадськості для здійснення контролю за особами, які відбули покарання, дублювання функцій державних органів, що ведуть боротьбу з кримінальними рецидивами, відсутність належного фінансування тощо. Проте подібні прагнення не знаходять підтримки у представників переважної більшості органів, причетних до здійснення контролю за поведінкою засуджених та звільнених осіб. У своїх пропозиціях вони не заперечують існування чинних комісій і навіть пропонують створити їх аналоги при кожній виправній установі, а по можливості і при виконкомах сільських, селищних, міських рад, на території яких розташовані установи виконання покарань. Їх логіка в тому, що наближення спостережних комісій до місць перебування самих засуджених дає можливість здійснювати, по-перше, на належному рівні контроль за умовами їх утримання та правильністю трудового використання. По-друге, цілеспрямовано впливати на дотримання засудженими, які потрапляють до місць позбавлення волі здебільшого з низькою свідомістю, режимного порядку. Адже відомо, що частина з них, особливо спочатку, схильні ухилятися від праці, а деякі взагалі не бажають виконувати правила внутрішнього розпорядку. Завдання комісій насамперед полягає в тому, щоб роз’яснити доцільність режиму, особливо тим особам, які розуміють його як засіб покарання, а не як стимулювання до виправлення та появи і розвитку навичок самодисципліни.

Заохочення та дисциплінарні стягнення

Одним із засобів виконання режимних правил є виважена система заохочень та дисциплінарних стягнень. Тому спостережні комісії, здійснюючи громадський контроль, повинні звертати увагу на неприпустимість як заохочення тих, хто цього не заслуговує, так і накладення стягнення на тих, які не вчиняли провинність. При цьому важливо пам’ятати, що перебільшення заслуг створює неправильне уявлення у засуджених про свої можливості, а застосування незаслужених заходів впливу замість користі може призвести до істотних негативних наслідків.

Суспільно корисна праця

Серед інших виховних засобів важливе місце посідає суспільно корисна праця, бо вона є основою всього процесу виправлення засуджених. А тому спостережні комісії мають контролювати організацію їхньої трудової підготовки і вживати відповідних заходів до осіб, які не бажають працювати. Потурання порушникам негативно впливає не тільки на виправлення таких осіб, а й розбещує інших засуджених. Віддаючи належне засобу трудового впливу на ув’язнених, комісії мають тримати під постійним контролем також ведення політико-виховної, агітаційно-масової і пропагандистської робіт, підвищення правового, загальноосвітнього рівня та професійно-технічного навчання.

Умовно-дострокове звільнення

Значне місце в роботі комісії займає визначення ступеня виправлення засуджених та встановлення осіб, до яких можна застосувати такі заходи, як умовно-дострокове звільнення та заміна покарання більш м’яким. Комісія, розглядаючи питання такого характеру, повинна враховувати не лише ставлення кандидата на звільнення до праці, а й набуття ним в місцях позбавлення волі суспільно корисних навичок. При цьому необхідно з’ясувати, чи відбулися у нього позитивні зміни в свідомості, і насамперед, щодо оцінювання свого минулого і вчиненого злочину. Тільки за наявності відповідних сукупних даних про засудженого можна бути упевненим у тому, що він дійсно заслуговує на дострокове звільнення від подальшого відбування покарання. На жаль, практика має безліч прикладів, коли адміністраціями колоній вносилися подання до суду на злісних порушників режиму, які лише з наближенням строку дострокового звільнення різко змінювали свою поведінку на краще, коли давалися кандидатам на звільнення необ’єктивні характеристики, коли безпідставно знімалися накладені на них стягнення тощо. Подібна недбалість у підготовці таких подань, а інколи і зловживання виконавчими службами, поверхова перевірка судом матеріалів, призводили до звільнення осіб, які цього не заслуговували. Не дивно, що вони, часто вже на початку перебування на волі, поверталися до злочинної діяльності, завдаючи значної шкоди суспільству. На жаль, створенню подібних ситуацій сприяє і наша правова база. Так, відповідно до ст.407 КПК суд не спроможний розглянути справу по суті у разі, якщо спостережна комісія з тих чи інших причин не внесла спільного з виправною установою подання із зазначеного вище питання. Подібна регламентація застосування умовно-дострокового звільнення та заміни невідбутої частини покарання більш м’яким не лише порушує інтереси засудженого, а й не кореспондується з іншими кримінальними законодавчими актами. А тому таке неузгодження слід прибрати.

Спробую тезово окреслити шляхи вирішення цього питання. З моєї точки зору, слід наділити спостережні комісії новим статусом — правом висловлення незгоди з внесеним поданням про звільнення засудженого з відстоюванням її в суді при розгляді справи. Тоді б таке громадське утворення, наділене функціями лише контролю за дотриманням прав і законних інтересів засуджених, не стояло б осторонь їх реабілітації та інтеграції в суспільство.

Запобігти рецидиву 

Невід’ємною складовою роботи спостережної комісії має бути допомога громадським організаціям та трудовим колективам у питаннях залучення звільнених до суспільно корисної праці з метою відвернення вчинення повторних злочинів. Варто наголосити, що запобігання рецидиву у зазначеного контингенту значною мірою залежить не лише від ступеня виправлення їх у колоніях, а також і від тих умов, в які вони потрапляють після звільнення. Отже, засуджених слід заздалегідь готувати до життя на волі, розвиваючи у них уміння адаптуватися в новому соціальному середовищі, долати труднощі, які можуть зустрітися у повсякденному житті. Для того, щоб запустити механізм, який здатен вплинути на свідомість ув’язнених та звільнених, необхідно впорядкувати чинне законодавство, оскільки воно не дає вичерпного переліку форм і напрямів участі комісій в діяльності органів і установ кримінально-виконавчої системи. Соціально-економічна ситуація і нездоровий суспільно-психологічний клімат, що склалися на сьогодні в Україні, та їх похідні — реформування усіх сфер життя не на користь пересічного громадянина, приватно-егоїстичний екстремізм більшої частини вітчизняної за походженням, а не за суттю олігархії та високопосадовців — стали серйозною перешкодою в наданні громадськості функцій контролю та нагляду за не найкращими представниками суспільства, звільненими від кримінального покарання.

Ефективність чинного законодавства

У контексті викладеного постає чимало запитань щодо ефективності цілої низки нещодавно прийнятих правових актів, які регулюють правовідносини у сфері соціальної адаптації осіб, котрі відбули покарання або звільнені від нього. Річ у тім, що закони такого тематичного спрямування за своєю юридичною природою визначаються подвійним паралелізмом. Так, на фоні гасел про вдосконалення контролю за організацією виправлення засуджених простежується обмеження функцій спостережних комісій. А добрі наміри про створення для реабілітації зазначених осіб цілого комплексу правових, економічних, житлово-побутових умов та про відкриття центрів соціальної реабілітації, притулків, будинків-інтернатів для осіб похилого віку та інвалідів І—ІІ груп через відсутність цільового фінансування закінчуються черговим фарсом. У зв’язку з цим прийняті місцевою владою програми соціальної адаптації, не підкріплені державним фінансуванням та пожертвуваннями підприємств, організацій, установ і окремих громадян, залишаються лише деклараціями.

У такому випадку може виникнути загроза, коли засуджений, вийшовши на волю, змушений буде діяти на власний розсуд, добуваючи для себе чи своєї родини необхідні засоби для життя протиправним шляхом. Саме тому і виникла нагальна необхідність у вдосконаленні законодавчої регламентації діяльності спостережних комісій.

Упевнений, що сукупність законодавчих, організаційних і ідеологічних заходів, спрямованих на формування позитивного світогляду кожної засудженої особи, дасть можливість у майбутньому значно знизити рівень злочинності в нашій країні. А це конче необхідно...

Олександр СТЕШЕНКО, народний депутат України.

Друкується в рахунок квоти фракції «БЮТ— «Батьківщина».