Нинішній сезон розпочали з 40—50 гривень за кілограм
Останнім часом солодка ягода зацікавила не тільки споживачів, а й аграріїв. До господарств, де традиційно вирощували цю культуру, поступово додаються нові, переважно фермерські. Тож можна було сподіватись, що ринок порадує домашнім, а, значить, не надто дорогим продуктом. Але ціни на першу літню ягоду виявились такі, що нею зможе поласувати аж ніяк не кожна родина.
На пожовклих кущиках не дочекатись врожаю
Якщо не враховувати імпортний продукт, котрий на прилавках супермаркетів присутній практично цілий рік, перші вітчизняні плоди на ринки області зазвичай завозять селяни із Закарпаття, і ціни тоді найвищі. Нинішній сезон розпочали з 40—50 гривень за кілограм. Тому чимало покупців очікують, коли дозріє урожай на власних городах і присадибних ділянках. Саме там вирощується левова частка врожаю.
Торік, приміром, полуницю збирали більш як на трьохстах гектарах. Двісті з них становили саме невеликі домашні грядки, на яких вродило майже вісімсот тонн. Промислове ж виробництво значно відставало і не перевищувало й третини від загального ягідного валу. Але все одно скаржитись на те, що полуниця в дефіциті, не було причини.
Щодо цін, то й вони були терпимі — у середньому близько десяти гривень за кілограм. Хоча на великі запаси варення за такими розцінками навряд чи могло розраховувати багато родин, проте поласувати свіжим делікатесом все-таки можна було.
Нині ситуація на ягідно-фруктовому ринку зовсім інша. Якщо яблука, котрих не лякає тривалий термін зберігання, коштують у понад півтора десятка гривень за кілограм, то що казати про такий ніжний продукт, як полуниця. Ціни на неї тримаються у межах 15—20 гривень на кілограм.
А надій на те, що вони серйозно спадуть, коли на прилавках з’явиться продукція з домашніх городів, зовсім мало. Багато господарів скаржаться на те, що цілі грядки як не вигоріли на сонці, то були знищені шкідниками. На пожовклих кущиках вже не дочекатись врожаю. Та й взагалі, багатьом доведеться відновлювати свої плантації просто з нуля.
Осінні ягоди вже не новина
Ті, хто сьогодні береться за освоєння ягідництва, добре розуміє, що лише дідівськими методами справу не піднімеш. У Дунаєвецькому районі фермерське господарство «Айстра» та ТОВ «Тіара» обрали для спеціалізації саме полуницю. У них буквально за кілька років ягідні плантації зросли до сорока гектарів. Але для дунаєвецьких садівників справжнім досягненням стало не так збільшення площ, як запровадження нових технологій, коли урожай можна отримувати не лише на початку літа, а й до самої осені.
Річ у тім, що розсада тепер зберігається у холодильниках і висаджувати її можна не традиційно у середині літа, коли на кущах з’являлись молоді відводки, а в будь-який час. Отож залишається зачекати трохи більше місяця, поки кущ прийметься і зацвіте, а далі — збирай плоди ледь не до самих приморозків.
За такого промислового вирощування садівники вже не покладаються лише на примхи природи. Скажімо, в «Айстрі» використовують ще й зрошувальну систему, тому літня спека не загрожує ні ягодам, ні самим рослинам.
Нові технології потребують чималих виробничих затрат. Але якщо не пошкодувати коштів, то полуничне поле все-таки віддячить і ягодами, і прибутками. Торік собівартість кілограма плодів становила близько семи з половиною гривень, а середня реалізаційна ціна доходила до десяти. Тож кожен промисловий гектар давав до десяти тисяч гривень прибутку.
Виростити можна. Де продати?
Тих, хто займається цією справою, найбільше лякають не технологічні проблеми, а труднощі з реалізацією продукції. Полуницю нерідко називають ягодою одного дня. Зібраний на світанку врожай бажано продати до завершення дня, бо вже наступного він помітно втрачає свої кондиційні якості, а значить — серйозно падає в ціні.
В обласному об’єднанні «Садвинпрому» пригадують ті часи, коли в області діяло тринадцять спеціалізованих садівничих господарств. Кожне з них отримувало щорічне завдання зібрати не менше ста тонн полуниці. Однак продукція, котра у великих дерев’яних ящиках потрапляла на місцеві ринки, не завжди радувала покупців. Купити свіжі і головне — цілі ягоди вдавалось рідко.
До того ж найкращий товар, як правило, відправляли до столиці. Ну а те, що залишалось, йшло здебільшого на переробку та виготовлення вин.
Для сьогоднішнього фермера проблема реалізації свіжого товару теж не розв’язана до кінця. Хоч як це парадоксально прозвучить, а полуницю з подільських полів нині відправляють аж у Крим, хоча в минулі часи саме південні області радували всіх ранніми ягодами та фруктами.
Чималі партії доводиться відправляти і на сусідню Вінниччину, де вони йдуть на переробку та заморозку. Зате ризикувати на місцевих продовольчих ринках зі своїм товаром знаходиться не так вже й багато людей.
Охочих збирати небагато
Не тільки відсутність стабільних ринків збуту додає цій справі ризиків. Нові сорти, котрі істотно відрізняються якістю плодів, можливістю їх транспортувати і довшого зберігання, та подовження термінів отримання урожаю, так і не внесли змін у сам процес збирання. Він залишається найбільш клопітким та працезатратним.
У ВАТ «Городоцькому» полуницю вирощують майже чотири десятки літ. Тривалий час ці плантації були не тільки полем прибутку для господарства, а й гарантованим місцем роботи для тамтешніх селян. На жаль, з кожним роком відшукати охочих для збору врожаю дедалі важче. Господарству довелося навіть закупити транспорт, аби в сезон підвозити робітників із сусідніх сіл.
На двадцяти гектарах щорічно у «Городоцькому» збирають від 120 до 180 тонн полуниць. А для того, щоб зняти урожай тільки з одного гектара, доводиться залучати до двадцяти чоловік. Тому нерідко буває і таке, що покупцям, які приїздять просто у господарство за товаром, пропонується самим же його і зібрати. Зрозуміло, діють і відповідні цінові скидки.
Загалом же праця збиральників коштує не так вже й дорого. Торік за кожен зібраний кілограм їм платили від гривні до гривні і вісімдесяти копійок. Не надто зросли розцінки і тепер. Але різко піднімати оплату праці садівники теж не можуть. Бо в кінцевому підсумку вона позначиться на реалізаційній ціні товару. Буде занадто дорогим — не продаси.
Не дивно, що звичка запасатись полуничним варенням на всю зиму поступово відходить в минуле. Якщо до вартості полуниці додати ще й недешевий цукор, то домашні заготівлі, котрі раніше вважались економічно вигідними для родин із невеликим достатком, тепер стають привілеєм заможних.
Відповідальність за це не варто перекладати на аграріїв. Навпаки, за три останні роки вони зробили чимало, щоб розвинути цю галузь. Промислові площі полуничних плантацій збільшились в області вдвічі. Нові спеціалізовані хазяйства з’явились в Новоушицькому, Віньковецькому, Летичівському районах. Загалом Хмельниччина посіла друге місце в країні за валовим збором.
Ягідний бізнес зацікавлює ще й тим, що на відміну від переважної більшості інших галузей сільськогосподарської економіки, в ньому діють реальні державні дотації. Передбачений законом відсоток від продажу алкогольних напоїв таки надходить на розвиток садівництва та ягідництва. Але він приносить серйозну підтримку лише тоді, коли справа вже налагоджена. А от розпочинати її в умовах, коли практично неможливо взяти грошовий кредит, надзвичайно складно.
Серйозним стримуючим чинником для галузі залишається ще й те, що вільних земель, на яких можна було б закласти ягідники, не так вже й багато. Відвоювати по кілька десятків гектарів орендованої землі у потужних товаровиробників дуже складно. Та незважаючи на всі труднощі, солодка ягода стигне на полях і кожного літа приносить чимало задоволення і дорослим, і дітям.
Хмельницька область.
Фото автора.
Чимало покупців очікують, коли дозріє урожай на власних городах.
