У Харківському національному академічному театрі опери та балету ім. М. Лисенка розпочала роботу Молодіжна експериментальна сцена. Її дебютна постановка — опера «Бестіарій» сучасного композитора Олександра Щетинського.
Бестіарій — середньовічна назва збірок оповідань про тварин «з людською душею». Але в опері Щетинського не просто поєднані три різні «дійства» — про Оленя, Жабу й Жука. Це історії з трьох різних століть! «Король-олень» Гоцці — з вісімнадцятого, «Дочка болотного царя» Андерсена — з дев’ятнадцятого, а «Перевтілення» Кафки — з двадцятого. Оповідь складається з десяти епізодів із прологом і епілогом-мораліте («Ми з вами всі — жахливі звірі. І кожному воздасться по його вірі»). Усі історії композитор розповідає з певним стильовим акцентом, що відповідає історичному часу. В оркестровій ямі — дванадцять музикантів (жоден з інструментів не повторюється!) грають під паличку молодого диригента Юрія Яковенка. Це його перша робота як диригента-постановника. Художник Надія Швець одягла на героїв вистави маски, вони «спадають» лише в мить щирого висловлювання.
Усі співаки в цьому двогодинному дійстві грають три-чотири ролі. Вони блискавично переключаються з однієї інтонації на другу й миттєво переодягаються. Режисер Армен Калоян продумав це блискуче: «картинки» змінюються, а значеннєва нитка спектаклю не переривається ні на мить. Серед музикантів такі постановки називають «режисерським театром». На передпрем’єрній прес-конференції Щетинський розвінчав міф про те, що композитори не люблять «режисерську оперу». Навпаки, розумне нашаровування візуального ряду на музичну партитуру тільки збагачує її.
Молодіжна експериментальна сцена створювалася для того, щоб дати можливість молодим диригентам, режисерам і художникам вести «лабораторний» пошук. Але все це залишилося б на рівні чистої ідеї, якби не блискучі молоді вокалісти. Для них «Бестіарій» став серйозною співочою й акторською школою. Можна сподіватися, що спробувавши смак сучасної партитури, баси Олександр Лапін і Сергій Замицький, тенор Сергій Леденєв, сопрано Олеся Мішаріна й Вероніка Шут, мецо-сопрано Вікторія Житкова й надалі не відмовлятимуть собі у цьому задоволенні. Всі виконавці співають і грають докладно розписані мізансцени з явним задоволенням, що не часто побачиш у постановках найскладніших сучасних партитур. Поки що молодіжна сцена розмістилася в малому залі театру. Але малий — не значить маленький — зал на 400 місць у вигляді амфітеатру, з оркестровою ямою й достатньою для сміливого експериментування глибиною сцени. Харківська опера в 1925 році відкривалася саме як експериментальна сцена. Нині у це ледь віриться, але в ті роки про Першу державну українську оперу писали всі провідні американські газети! Однак тоді розвиток української опери був частиною державної ідеології, а тепер доводиться сподіватися тільки на те, що директор театру буде зацікавлений у композиторі, а композитор — у кропіткій роботі з театром. У цьому сенсі Любов МОРОЗКО, яка очолює Харківську оперу з 2008 року, робить усе можливе й неможливе.
— Любове Георгіївно, як починалася ваша співпраця з Олександром Щетинським і що вона означає для Харківської опери?
— Його величність випадок... Олександр сказав, що в нього є опера «Бестіарій», і йому б хотілося ознайомити нас із нею. З цього все й почалося. На худраді театру ми в присутності автора прослухали оперу й зрозуміли, що вона нам надзвичайно подобається! Жодна людина не висловилася проти, що нечасто трапляється серед наших старійшин-корифеїв, я навіть здивувалася такій єдності. Хоча ця стилістика незвична для нашого середнього слухача. Режисер Армен Калоян і диригент Юрій Яковенко одразу сказали, що готові взятися за постановку.
Для нашого театру це справді дуже важлива, етапна робота. Репертуар Харківської опери переважно складається із класичних творів, перевірених часом. А тут і сценічне, і режисерське вирішення, на мій погляд, повною мірою відповідає модерністській стилістиці музики Олександра Щетинського. Твір чудовий! Образний, виразний, зворушливий, він нікого не може залишити байдужим. Обидва квітневі прем’єрні покази пройшли при повному залі! Пошук «свого» глядача зараз дуже важливий для нас. «Бестіарій» — інтелектуальна опера й вимагає такого самого глядача — інтелектуального, підготованого.
— Ви розраховуєте на те, що завдяки цій постановці в театр прийде нова публіка?
— Саме на це й розраховую. Пропозиція Олександра Щетинського дуже вдало вписалася в наші плани роботи на майданчику малого залу. Ми давно обговорювали можливість створення Молодіжної експериментальної студії — театру в театрі. Зараз у нас міцна молода команда — серед музикантів оркестру, серед солістів-акторів. Останнім часом в оперну трупу влилися дуже міцні голоси, переважно випускники Харківського університету мистецтв імені І. Котляревського. Ми цьому дуже раді.
— Робота оперного театру пов’язана з безліччю проблем. Що вас турбує найбільше?
— У лютому 2010 року театр одержав статус національного. Ми дуже сподівалися, що це допоможе поліпшити фінансове становище. Почалася процедура переходу театру з обласної комунальної власності в державну. На жаль, процес загальмувався через заперечення Мінфіну. Нині відновлюємо свої клопотання за підтримки обладміністрації, щоб усе-таки з 2011 року стати повноцінним Національним театром. Останній, «безпритульний» рік, з одного боку, фінансового, був особливо складним, але у творчому плані — плідним. Цього року святкуємо одразу два ювілеї: 135 років заснування оперного театру в Харкові й 85 років з моменту проголошення його Першою державною українською оперою. «Бестіарій» — це спроба відкрити для себе щось нове, побачити нові горизонти. І ми радіємо цьому відкриттю!
— Чи плануєте ви й надалі ставити сучасні українські опери?
— Хотілося б, щоб на експериментальній сцені йшли насамперед нові твори. Хотілося б продовжити співробітництво з Олександром Щетинським. Мені здалося, що в нас це виходить досить гармонійно. Є й конкретні задуми. До 170-річчя Миколи Віталійовича Лисенка, ім’я якого носить театр, плануємо поставити його «Енеїду» у редакції Щетинського.
Балетна трупа останнім часом дорікає мені, що я більше люблю оперу. Проте зараз на стадії випуску маловідомий балет Іоганна Штрауса «Попелюшка». Ставить його балетмейстер із Санкт-Петербурга Василь Медведєв. Прочитання цієї «Попелюшки» цілком сучасне: Принц зі світу високої моди, Попелюшка — проста офісна робітниця білямодного простору. У багажі експериментальної студії є кілька мюзиклів, які наша молодь дуже хоче поставити.
— Звідки до вас приходять вокалісти, танцівники, диригенти, режисери?
— Переважно це харків’яни. Тут дуже сильна хореографічна школа, заснована на традиціях класичного танцю. Відділення класичного танцю є в Харківському училищі культури. Змалечку вихованці цих закладів виступають на нашій сцені. І оперні співаки — переважно харків’яни.
Головний наш «донор» — Університет мистецтв імені І. Котляревського. Оперна студія університету, якою керує режисер «Бестіарію» Армен Калоян, працює на базі Харківської опери. Це дає змогу змалку спостерігати за тими, хто потім прийде на нашу сцену. Ми б, може, і хотіли взяти когось зі сторони, але нині це неможливо через серйозні житлові проблеми.
— Невизначеність статусу театру позначилася на зарплатах колективу?
— Наші артисти одержують менше, ніж артисти будь-якого іншого українського театру. Це стосується не тільки опери... Щоб заробити додаткову копійчину, погоджуємося на гастролі, на які могли б і не їздити. У театрі практично один склад солістів! У такій ситуації неможливо щодня давати повноцінні вистави. При цьому затребуваних солістів опери та балету намагаємося час від часу відпускати. Наприклад, зараз двоє танцюють в Імперському російському балеті, ще двоє — на черзі. Підписали ексклюзивний договір з імпресаріо з Німеччини, партнери з Великобританії також хочуть перейти на ексклюзивну угоду. Я з побоюванням на це дивлюся... По-перше, хотілося б на повну силу працювати на власній сцені, а по-друге, більше їздити по Україні.
— Але ж закордонні гастролі теж дуже важливі?
— Важливі, якщо розглядати їх як частину державної культурної політики. Підтримайте хоча б трохи наші театри, які їдуть на закордонні гастролі — й вони там будуть! Вони й так там, без найменшої державної підтримки представляють українське мистецтво. Staats Opera Kharkov — ця назва добре відома в Європі. І на кожній афіші ми пишемо — Ukraіne.
Записала Юлія Бентя.
Фото Олександра ЧЕПАЛОВА.
