Лісовий масив — колись зелена оаза столиці, розташований за 20 хвилин їзди «підземкою» від Хрещатика. Станція метро «Лісова» — східні ворота Києва — нині перетворилася на справжнє пекельне місце: потворні ятки, самопальні кіоски, залізничні контейнери, стихійні базари, купи сміття та бруду, запаскуджені парки і знищені газони.
І саму назву масиву можна сміливо змінювати на іншу: багато дерев незаконно вирубані під сумнівну щодо законності забудову. Але навіть залишки зелених насаджень за нинішніх порядків довго не протримаються. На місці вікових сосен — кілометри гаражів-курників, СТО, автостоянки, автомийки. Ми друкуємо роздуми киянина про типову ситуацію у місті, власне, в одному з його районів — Деснянському.
Ми — європейська столиця?! Не смішіть!
Суєта чиновників навколо теми Євро-2012 сприймається киянами позитивно. Щось справді змінюється на краще. Але — місцями, і дуже локально. Майже точково. Ми живемо тут і бачимо щодня, що й де в місті відбувається. У мене, приміром, бадьорі рапорти влади про ударну підготовку столиці до Єврочемпіонату нічого, крім сарказму й суму, не викликають.
Або ж нам усім час звернутися до спеціального лікаря — «вухо-окуліста». Коли старому євреєві з анекдоту пояснили, що такого лікаря немає, він заперечив: «Повинен бути! До кого ж тоді звертатися, якщо я чую одне, а бачу геть інше?!». Мені, приміром, щонайменше двічі на день, доводиться діставатися на роботу через Лісовий масив. У деяких місцях бачу спроби деяких місцевих начальників облагородити середовище мешкання, а в інших, відповідно до законів рівноваги в природі — розпад, розклад, загнивання.
Зразком чистоти й порядку є територія Київського торгово-економічного університету. От уже хто вилизує кожен її клаптик! Але цілковитий дисонанс цій оазі — розташований поблизу парк Кіото. Незважаючи на чесні зусилля невеликого колективу комунальних працівників, яких постійно бачу у відомих трудових позах на доволі нечисленних тутешніх клумбах, він деградує й помирає.
Як кому, а мені соромно перед містом-побратимом Кіото. За неповагу, що її влада проявляє у такий витончений спосіб — через ганебне забуття парку, обладнаного на знак дружби наших народів. Цікаво, якби посол Японії раптом згадав про парк і запросив київського градоначальника прогулятися ним разом? Чекало б на них сумне видовище: сад каміння запущений, у ставку не те що благородних коропів, води немає вже років 20! І повсюди — кіоски, наче орда короїдів, що вгризлися в «тіло» цього куточка природи з боку станції метро «Лісова», плодячи бруд і сміття, повільно, але впевнено знищуючи дерева й ландшафт парку.
То ось де буде Євро-2012...
Але особлива виразка тут — підземний перехід від парку під Броварським шосе, клоака гідна особливої розповіді. Цей тунель — єдине місце, де можливо перетнути жваву трасу до приміської автостанції «Дарниця». Користуються ним мешканці Лісового масиву та прилеглих до метро «Чернігівська» районів, і ті, хто їздить звідси в навколишні села та міста. Перехід — єдиний шлях також для студентів торгово-економічного університету, котрі живуть у передмісті, і ходять на лекції від автостанції. Перетнути його — непроста справа, оскільки багато років хтось із маніакальною наполегливістю намагається перетворити перехід на смугу перешкод, крадучи гранітні плити сходів. Ті, які висмикнути не вдалося, залишаються розбитими й небезпечними для життя пішоходів. А зважаючи, що навкруги на кілька верст немає жодної громадської убиральні, то зрозуміло, куди люди справляють природні потреби.
Тут часто тусуються численні придорожні повії, залишаючи «сліди» свого активного перебування: порожні пляшки з-під алкоголю, використані гігієнічні серветки, упаковки, прокладки — вкупі з недокурками та пом’ятими пачками від дешевих цигарок. Тьмяне освітлення, очевидно, робить це місце особливо затишним для їхнього бізнесу та життєдіяльності.
Часто спостерігаю, як, перестрибуючи на високих підборах через калюжі сечі й іншого, перетинає смердючий перехід ошатна студентка, злякано шарахаючись від мене, зустрічного, у темному тунелі, більше схожому на декорацію фільму жахів. Уявіть, що сюди потрапить якийсь іноземний турист. Тоді, якщо він, звичайно, виживе, увесь світ через Інтернет довідається про чергові смердючі «визначні пам’ятки» тисячолітнього Києва, матері міст руських: от, виходить, де проходитиме Євро-2012...
Леонід ГРУШЕВИЙ, підприємець, член президії Ділового союзу України.
Замість післямови: владо, прийди
Дивно, що міські чиновники не помічають цього неподобства. Але дуже хочеться, щоб вони, які одержують зарплату з наших податків, відірвалися від розкішних крісел і пройшлися Києвом, подивились, як живуть городяни, накопичуючи «любов» до влади за цей хаос. Нехай подивляться, поки не пізно. Поки гнів і ненависть від безладу, що запанував у столиці, не вивели нас, киян, на вулиці.
Отоді батьки міста та іже з ними довідаються про ефект, пророкований ще математичною теорією катастроф: вибух, у тому числі й соціальний, може зріти тихо й довго, а відбутися раптово — від сущої дрібниці. Тому що диявол ховається в дрібницях, як сказано в давній мудрості.
