Чому хибує державний лічильник

Відколи нинішній уряд почав переговорний процес з росіянами щодо зміни формули ціни на газ, трагікомічність ситуації стає дедалі виразнішою. Я кажу навіть не про те, що ми їм — про Хому (невідповідність української ціни середньоєвропейському рівню), а вони нам — про Ярему (вступ до Митного союзу). І навіть не про те, що аргументи російського прем’єра про м’яч на нашому боці чи нашу вигоду від «сотенної» знижки в ціні природного газу в обмін на продовження оренди ЧФ, даруйте, купи не тримаються. Прямо кажучи, мене більше цікавить інше. На тлі беззубого переговорного процесу українська влада списує борги і пеню постачальникам газу, тоді як продовжує стягувати їх з кінцевих споживачів — з більш як сорокап’ятимільйонного населення. На тлі безрезультатної балаканини з «Газпромом» списується більш як мільярдний борг обленерго перед ДП «Енергоринок» за струм, що покращує баланси енергокомпаній перед приватизацією державних пакетів, але посилює тарифний тиск на громадян. Незалежно від того, чим завершуються такі зустрічі на високому рівні, ціни і тарифи на енергоносії зростають, створення альтернативних джерел енергії гальмують власники енергокомпаній і автозаправок, а кінцеві споживачі залишаються поза грою, мовою спортивних коментаторів — у пасивному офсайді. Це закономірно, бо підсумком харківських домовленостей став обмін політичних поступок на економічні пільги, що, взагалі-то кажучи, унеможливлює навіть думку про рівноправне партнерство.

Поза тим Володимиру Путіну можна навіть подякувати за наступальну, майже менторську, риторику. Вона свідчить про усвідомлення того, як далеко просунулася Україна назустріч Євросоюзу. Тому штучно створений офсайд у газовому питанні — ще не програш для споживачів газу. Найважливіше, як на мене, пролунало з вуст українського, а не російського прем’єра. Вже восени Україна може підписати з Євросоюзом угоду про вільну торгівлю, тож Москва може змінити риторику.

Появу законопроекту про збільшення акцизів на бензин (і на тютюн, і на алкогольні вироби тощо) у парламенті супроводжували коментарі опонентів уряду, які переконані, що це рішення зумовлене панічним пошуком додаткових джерел для наповнення бюджету. Звісно, інфляція у такому пошуку добрий порадник. Разом з тим майже одночасно Держкомстат повідомив, що від початку року споживчі ціни зросли на 5,5 відсотка, а по відношенню до минулого року — на 11. У дотримання річного орієнтиру інфляції у 8,9 відсотка, як на мене, можна забути. Про навдивовижу дешеві яйця і загальмовані тарифи на комунальні послуги у травні ніхто не розводився вже тому, що всі «позитиви» для споживчого ринку перекрили чергові акцизні крайнощі. Не треба й економічної освіти, аби зрозуміти, що за цим стоїть чергове подорожчання бензину, який у структурі ціни продуктів харчування становить щонайменше третину. Поза тим з уряду, як з гуски вода: до 1 червня він зобов’язаний індексувати ставки акцизного збору на рівень інфляції. Ви запитаєте, чому ж тоді нещодавно уряд знизив ставки акцизного податку на бензин зі 182 євро за тонну до 132 євро? То була невдала спроба позмагатися з двома-трьома монополістами на ринку. Ціни на бензин після зниження акцизів мали б упасти, але ми так цього і не дочекалися. Зрештою, уряду до цього нема діла на відміну від окремих громадян з мільярдними статками. На здоров’я, тільки уряд мав би нарешті збагнути, що боротьба з інфляцією перетворюється на боротьбу з вітряками тоді, як економіку нашпиговують монополіями, як кишку лівером. А ними ще й беруться управляти «по-радянськи». Свіжий приклад — урядове розпорядження, адресоване місцевим органам влади, яке має на меті... стимулювати виробництво картоплі, капусти, моркви та інших овочів. Пікантність директиви у тому, що ці овочі та фрукти вже давно посіяні і впливати на їх дозрівання можна хіба що молитвами. Але навіть такі крайнощі виправдовує 50-відсоткова рентабельність картоплі у минулому році (чим не стаття експорту!) або нагода прищепити громадськості думку про те, що уряд тільки й думає про те, як нас нагодувати.

До початку фінальної частини Євро-2012 залишився рік. З цієї нагоди у центрі столиці встановили годинник зворотного відліку часу. УЄФА загалом задоволений ходом підготовки України до проведення чемпіонату Європи з футболу, пускові об’єкти всіх чотирьох міст, які прийматимуть європейський футбольний форум, готові на 65—80 відсотків. За рік, що залишився, слід усе здати під ключ і кардинально покращити стан автомобільних доріг. Серед тижня Львів презентував автомобілі швидкої допомоги Renaut, виробництво яких планується налагодити на ЛАЗі, однак ефективність нової техніки залежатиме від багатьох чинників, серед яких не останній — ганебно низька якість доріг.

Економічна криза у капітальному будівництві могла, але не завадила планомірній і доволі специфічній підготовці до цієї визначальної події. Нехай столична влада і не збудує 83 готелі, як обіцяла, але у це й без того не вірилося. Усім вболівальникам зіркових номерів не вистачить, але вони не такі вже й зіркові проти європейських, а на вокзалі напевно вболівальники не ночуватимуть. Уряд зменшив у травні прогнозну вартість підготовки до фінальної частини Євро-2012 більш як на мільярд гривень — і це також тільки радує. Бо проект Євро-2012 усі ці роки змушував владу спішити з реалізацією цього проекту не на користь справі, як у випадку з економічними реформами. Прискорення — добра річ, якщо воно комплексне, якщо це не метушня на нерегульованому перехресті, за якою стоять гроші платників податків під державні закупівлі та реалізацію бюджетних програм. Побудова стадіонів, готелів і аеропортів відбувалася паралельно з реставрацією закону про держзакупівлі — і часто-густо здавалося, що українські ціни на послуги, бензин, будматеріали, даруйте, навіть на біотуалети, набагато випереджають європейські. З усім своїм клопотом ми фінішуємо вчасно, але хтозна, чи стане фініш стартом нових підходів до розв’язання наболілих проблем, старі підходи, прямо кажучи, гальмують поступальний рух у Європу. Повернусь до того, з чого почав. За два останні роки високі ціни на російський газ спонукали європейські країни знизити питому вагу його споживання на одиницю ВВП у рази, а нас так нічому і не навчили. Дивовижна монополізація газового ринку і фактична відсутність внутрішньої бази для формування ринкової ціни блакитного палива дотепер є основною причиною суперечностей при визначенні ціни на російський газ. А відсутність цінового паритету між різними видами палива всередині країни є чудовим підґрунтям для корупції та зловживань у ціноутворенні.