Завтра відзначає своє 80-ліття Юрій Миколайович Щербак — український письменник, політик, громадський діяч.
Тут ніяк не обійдеш того, що писатимуть про ювіляра всі, — а саме про його дивовижну повноту самовияву. Комусь іншому талантів Щербака вистачило б на кілька життів. І це — ще за часів радянських, коли свобода особистості обмежувалась «усвідомленою необхідністю». А Щербак ніби не хотів знати оту убогу «необхідність». Ще студентом він був піаністом у джаз-оркестрі медінституту. Добре малював. Успішно спробував себе у боксі, футболі, волейболі, плаванні. В словесності немає жанру, в якому б він себе не проявив: вірші, п’єси, кіносценарії, романи, оповідання, документальна публіцистика. Нехай не все це, але «Хроніка міста Ярополя» і «Маленька футбольна команда» назавжди залишаться в історії нашої літератури. А ще ж була успішна кар’єра лікаря-епідеміолога, доктора наук. А ще політична діяльність — у Верховній Раді СРСР він належав до легендарної Міжрегіональної депутатської групи під проводом академіка Сахарова. Далі — засновник Партії зелених, наш перший міністр охорони навколишнього середовища, дипломат — посол України в Ізраїлі, США, Канаді, Мексиці. І знову — повернення до літератури. Його недавня дилогія «Час смертохристів» сприйнята неоднозначно, але для остаточної оцінки час, можливо, не настав, бо дія тих романів перенесена в другу половину ХХІ століття, коли вже ні Росії, ні США в теперішньому вигляді нема, а Україна — залишається, сама в центрі незатишного світу.
Про все це під ювілей не раз буде згадано, та й гріх не згадати, бо це таки справді неймовірно захоплюючий життєпис. Але тут хотілося б зафіксувати одну важливу і майже невловиму річ. Щербак належить до того покоління інтелектуалів, що були лідерами наших сподівань у кінці 1980-х — на початку 1990-х. То були публічні люди особливого типу, що потім потроху майже зникли з обрію. Ми вже звикли до того, що зараз серед «лідерів» аж надто багато людей амбітних, але позбавлених біографії. У них замість біографії — рейтинг. Вони вміють гарно говорити про Україну, але в тім майже завжди вловлюється певний прихований, банальний і добре прорахований «інтерес». А в середовищі, до якого належав Щербак (згадаймо хоча б Чорновола, Лук’яненка, Юхновського), подвійний інтерес не культивувався. Вони, якщо говорили про Україну, то мали на увазі таки Україну, оту саму, що загублена в незатишному світі.
Хай Бог пошле Вам здоров’я і довгих літ, Юрію Миколайовичу!
