Між селами Грушка та Рункошів у Кам’янець-Подільському районі на Хмельниччині знайдено наймасштабніше з відомих досі трипільське поселення. Орендарі цієї земельної ділянки вирішили будувати ферми. Почали — а ґрунт яснів черепками древнього посуду, фрагментами інших побутових речей минулих тисячоліть. На місце подій і прибула комісія, до якої долучили завідділу культури й туризму Аллу Бец.

Ці відділи зобов’язані опікуватися пам’ятками на території свого району. А от як вони мають це реалізувати, законодавці вказати забули... Часто доводиться сподіватися лише на людську совість. Завідувач відділу охорони пам’яток історії та культури при Управлінні культури, туризму й курортів облдержадміністрації Сергій Шпаківський тоді прокоментував подію: «...ми бачимо наслідок бездіяльності органів місцевого самоврядування та виконавчої влади. Вже знищено частину трипільського поселення... Стоїть питання про відчуження чи викуп понад 230 гектарів землі... Ці землі мають історико-культурне значення. Згідно з чинним законодавством вони будуть повернуті в державну власність».

Улітку буде рік, як знайшли поселення. Охоронна справа може похвалитися і зрушеннями. Є перший юридичний прецедент: у селі Корчик Городоцького району відчужено цінну археологічну ділянку та повернуто її в державну власність. У 2010 році винесено межі десяти археологічних пам’яток місцевого значення — дев’яти городищ та одного кургану. Що стосується грушківського поселення, є звернення в облпрокуратуру, процес відчуження розпочато, райвідділ культури передав охоронні договори орендарю. Але той відмовився підписати їх.

У полі могила з вітром говорила...

Чи замислювалися сучасники про те, що пов’язує нас із нашими предками? «А що нам тепер заглядати до печерного віку?! — відповідає молодий та успішний, фірма якого орендує кілька тисяч гектарів подільського поля. — На те часу немає, ви ще подякували б, що взяли цю землю, довели до пуття, що тепер вона зорана, не в бур’янах». Атож, дякуємо. Але язик не повертається казати «спасибі» (від «спаси, Боже») тому орендарю чи забудовнику, що розорав на «своїх» гектарах навіть древні могили, кургани.

Ті могили бережуть у собі історію нашого краю. А ми що?! Може, прийшлий господарник нічого не відав про ті могили: ніякий земвідділ, узаконюючи договори оренди, на карту курганів не наносить. Але місцеві мешканці від діда-прадіда чули перекази, що то за пагорби. Вони могли б розповісти, застерегти. Бо, розоравши древню могилу, неможливо істотно збільшити доходи. Зате рано чи пізно прийде відчуття великої втрати. Як не до вас, то до дітей ваших, онуків. У кожного народу є генетична пам’ять. Вона сягає в глибину тисячоліть. А ми по ній — плугом, екскаватором... Бо треба сіяти, будувати. Як знищимо свідків свого древнього походження, то ким будемо? Безбатченками. З куснем хліба, який вродив на місці старої могили.

«У кожному селищі є шукачі скарбів»

На історичному факультеті Кам’янець-Подільського національного університету імені Огієнка підтверджують: кургани в катастрофічному стані. Не всі вони зафіксовані. Але є групи, що об’єднують і до трьох сотень курганів, отже, в області їх — до кількох тисяч.

Завідувач кафедри згаданого вишу доцент Анатолій Гуцал який щороку без жодної державної копійки організовує археологічні експедиції, називає кількох руйнівників цих пам’яток: природні стихії, господарники, «чорні археологи».

— З тих пір, як кургани насипані, їх постійно грабують, — розповідає Анатолій Федорович. — Коли прибуває експедиція — науковці вже можуть і не знайти нічого, все вигребли. На 90—95 відсотків кургани розорані. Лише в Старокостянтинівському районі — понад 10 випадків, коли через кургани проклали дороги. А найбільше шкодять пам’яткам шукачі скарбів. Навіть у селах стали модні металошукачі, тут мешкає по кілька «фахівців». Ці люди почали працювати вельми «кваліфіковано». Уважно стежать за науковими дослідженнями, читають наші видання. Ось готова до друку нова книга, але гадаємо: чи варто її випускати у світ, щоб «чорні археологи» отримали нове керівництво до дії?! Років шість тому працівники Городоцької райдержадміністрації разом із правоохоронцями заскочили за розкопкою кургану громадянина Німеччини. Він сюди прибув із подолянином, який працював за кордоном. Оснащення для розкопок хлопці привезли з Європи. В них вилучили кілька ящиків давніх металевих виробів, вийнятих із кургану. Але що ви хочете?! Ольвія — під охороною, та і її грабують, а тут доступне всім. Ми зустрічали їх не раз і були вражені обсягом роботи. Під Сатановом на кургані вибрали квадратну яму шириною до чотирьох метрів, глибиною до шести. Було, що «чорні археологи» пропонували нам «співпрацю і чесний поділ знайденим»...

...Під Сатановом науковці університету імені Огієнка відкрили безмежне поле для археологічних досліджень. Велика група — до 20 курганів, два ще не розорані, й хоч пограбовані, але дуже цікаві для науки — передусім своїми конструкціями. Жоден не будувався абияк, це добре спланована споруда, зроблена за певними канонами.

«Команда Гуцала» загорілася ідеєю: от би перетворити групу пам’яток під Сатановом на археологічний музей! Тут і саме містечко туристичне, є залишки середньовічної фортеці. Ця територія входить до Національного природного парку «Подільські Товтри». Неподалік, у річці Збруч, колись знайдено відомого збручанського ідола. Також там є група городищ епохи раннього заліза, святилище, яке досліджували відомі археологи Борис Тимощук, Ірина Русанова. На тернопільському боці Збруча є трипільські, ранньоскіфські поселення. Добре б усе це зробити заповідником. Є курган при дорозі з Чемеровець до Сатанова, його зручно оглядати екскурсантам. Один із таких курганів добре було б накрити куполом чи навісом, реконструювати деяку частину об’єктів, провести електрику, розставити археологічні знахідки. На території Черкащини такий заповідник оголошено. Там кургани більш ранні, ніж піраміди в Єгипті. Чому б не мати такого в Західному регіоні?!

Анатолій Федорович каже: «Ми дуже вдячні академіку Петру Толочку, він підтримав нас, коли перебував у Кам’янці минулої осені».

Цього літа студенти Гуцала вирушать уже в п’яту експедицію на Городоччину, без неї ніяк не можна. Колись настане стабілізація, українці оговтаються і згадають про те, що безоглядно знищували. Та його вже не вернеш. Бо справді, історія говорить лише доти, доки в неї не вирвуть язика. У нас здатні, на жаль, і на таке варварство.