Нас врятує топінамбур?

— Але, щоб здійснити грандіозний план, каже щоразу влада, треба щонайменше 20—30 гектарів землі і бажано в межах Подільського природного парку з привабливими краєвидами. Водночас старе сміттєзвалище обіцяють рекультивувати, пересортувати тощо. Минає час, гори непотребу ростуть, на обіцянках розв’язати сміттєві проблеми у владні кабінети в’їжджають нові посадовці, а віз і нині там. У США, до речі, лише отримання ліцензії на будівництво сміттєзвалища стає в півмільйона доларів.

На гребені сміттєвої навали ліквідація відходів стала вигідним бізнесом. Захоронення однієї тонни сміття на сучасних полігонах коштує від 20 (Іспанія, Фінляндія) до 90 доларів (Норвегія), а спалювання — від 50 (Іспанія, Фінляндія) до 130 (Німеччина). Чистота планети не менш важлива, ніж забезпеченість хлібом. 

Протягом року місто зі стотисячним населенням накопичує: паперу й харчових відходів (органічна частина сміття) 21,7 тисячі тонн, скла — 2,8, текстилю — 2, металів — 1,6, деревини, пластику, гуми та шкіри — по 1,2 тисячі тонн кожного виду, іншого непотребу — 4,8, а загалом — 34,6 тисячі тонн, або 146 тисяч кубометрів. Такий собі курган висотою 20 метрів з основою 1,5 гектара. Це «багатство», враховуючи світовий досвід, можна захоронити на санітарних полігонах, повторно переробити або ж спалити. У США захоронення становить 72,2 відсотка, переробка — 13,1, спалювання — 14,2. Кожен із цих способів не є ідеальним. У першому — необхідно унеможливити отруєння ґрунтових вод, розмноження перенощиків хвороб, неприємний запах, задимлення в разі загорання чи підпалу; у другому — створення належних санітарних умов для працюючих, захоронення спресованих решток; у третьому — крім знешкодження викидів в атмосферу, додається проблема захоронення токсичної золи. Майже половина капітальних витрат на ССЗ йде на обладнання повітроочисних систем і до 30 експлуатаційних затрат — на захоронення золи, яка екологічно ще небезпечніша, ніж тверді відходи в натурі. В Японії побутові відходи накопичуються в гаванях і з часом стають береговою основою, за рахунок якої здійснюється територіальний приріст країни. Нам до японців дуже далеко.

— Я оптиміст. Не раз мав розмову з очільниками громад міста та району про долю міського полігону твердих побутових і промислових відходів. Мене запевняли, що володіють ситуацією. Після таких «рандеву» і народився мій винахід. А нещодавно я отримав патент на свою ідею. Може, хоч це допоможе достукатися до влади.

— Моїм винаходом є раціональний спосіб консервації твердих побутових відходів (сміття) із природним ґрунтоутворенням, збагаченням атмосферного повітря киснем та поліпшенням екологічного середовища. В його основі лежать схема ґрунтотворного процесу і меліоративні властивості дивовижної рослини — топінамбура. Відомо, що ґрунтоутворення проходить обов’язково за участю живих організмів, особливо зелених рослин, які, крім синтезу органічної речовини, нагромаджують елементи зольного живлення й азот. Топінамбур утворює вдвічі більшу площу листя порівняно з 50-річним лісом листяних порід, збагачує повітря киснем, засвоює із ґрунто-субстрату нітрати, очищує стічні води, ґрунт і повітря від важких металів та радіаційних забруднень. Технологічно винахід реалізується так. Смітник обсаджується топінамбуром, вектор розмноження його орієнтується на смітник, і він «самоходом» поступово захоплює його. Технічний результат виражається в прискоренні створення фітосанітарної зони навколо полігона, консервації та скороченні фінансових затрат у два-три рази.

— Смітник для цієї рослини — звичне місце зростання. А нам що, тільки споглядати, як він росте? Це пасивний шлях. Краще буде, коли одночасно з консерва-

цією полігона проходитиме його ліквідація. На місці сміттєзвалища можна влаштувати «Містечко вторинних ресурсів», де поступово проводиться відповідний благоустрій, відкриваються торговельні майданчики для піску, всіляких глин, вапнякових відходів та іншого. Будуються підприємства відповідно до тих ресурсів, на які багатий смітник. Тут можуть вироблятися, до прикладу, різноманітні грунтосуміші на органо-перегнійній основі, дернові плитки для газонів, скверів, футбольних полів, стадіонів тощо. Та ще багато чого може придумати людина! До слова, згадані містечка вже давно існують, а на них господарюють бомжі, вибираючи з непотребу те, за що платять гроші.

— А що робити з неліквідною частиною старого смітника та новими відходами?

— Досвід Японії повинен стати для України магістральним. І ось чому. Території нам, звісно, вистачає й особливо невпорядкованої. Але нам треба дорожити цією територією й нарощувати її. Наша країна не обділена корисними копалинами, після видобутку яких залишилися й залишаються нерекультивовані кар’єри, хоча таке поводження із надрами є злочином. Окремі «ділові люди» безсоромно будують особистий добробут, використовуючи корисні копалини та нехтуючи Земельним кодексом. Що від того мають народ, держава? Земельний кодекс мусить стати головним нашим інвестором і його необхідно залучити до активної праці. Пропоную алгоритм розв’язання проблеми. Перше. Відкриття нового санітарного полігона вирішується з одним із гірничодобувних підприємств міста або району на основі договору про сумісну ліквідацію кар’єрних виробок і приведення ландшафту до природного стану (статті 166, 211 ЗК). Тобто захоронювати нове сміття слід саме в такі відпрацьовані кар’єри. Друге. Закриття старого полігона слід провести за варіантами: консервації (стаття 172 ЗК) та ліквідації (стаття 166 ЗК). Алгоритм, який я пропоную, не потребує жодного іноземного інвестора, ним має бути підприємство, яке згідно із законами України повинно обов’язково рекультивувати порушені землі за свої кошти. Адже наразі надра є для нього джерелом постійних надприбутків. Крім того, кар’єри здебільшого вже практично підготовлені для прийняття у глобальних масштабах твердих побутових відходів та природної їх переробки.