Чи буває дим без вогню,або Чому жителі Лисичанська протестують проти виробництва з утилізації гумовотехнічних відходів?

На початку 2010 року Лисичанськом поповзли чутки про відкриття на території майданчиків ВАТ «Лисичанський завод РТІ», що стоять пусткою, виробництва з переробки гуми. Офіційного повідомлення, що новий завод «Луганськпереробка» почав діяти, не було, але городяни стали підозрювати, що він працює нелегально, ночами. Принаймні саме в нічний час доби жителі найближчих до заводу мікрорайонів стали відчувати в повітрі промислові викиди й не на жарт стривожилися. Місцева влада вчасно зреагувала. У колишній цех №16 заводу РТІ, який викупило ТОВ «Луганськпереробка» для виробництва з утилізації гумовотехнічних відходів, направила комісію, котра складалася із представників МНС, санепідемстанції та інших фахівців, за результатами роботи якої 16 листопада 2010 року підприємство опломбували, заборонивши всі будівельні й налагоджувальні роботи. Керівник ТОВ Юрій Стецьков так і не зміг показати дозвільну й нормативну документацію на право діяльності виробництва з тієї простої причині, що вона на той момент не була оформлена і проходила державну експертизу. Здавалося б, інцидент вичерпано. Однак у лютому нинішнього року населення знову почало хвилюватися. Владу тривожили дзвінки від жителів, які скаржилися на те, що виробництво знову працює, викидаючи в атмосферу шкідливі речовини. Олії у вогонь підлив місцевий незалежний інтернет-сайт «Лисичанськ як він є». Його творці не полінувалися прорахувати екологічну ситуацію в разі виходу нового виробництва на повну потужність. За інформацією сайту, викиди в атмо-сферу можуть містити сірчистий ангідрид, оксид вуглецю, дво-

окис азоту, метан, оксид діазоту, діоксид вуглецю, мідь, нікель, свинець, хром, цинк, арсен, ртуть... Одне слово, життя людей було поставлено під загрозу. Власник сайту Іван Полупанов, по суті, став одним з організаторів мітингу жителів, які протестували проти «Луганськпереробки» й вимагали дії від міської влади.

— Ми перевіряли ці сигнали й переконувалися, що вони неправильні, — розповідає голова Лисичанської міськради Сергій Баранник. — Підприємство не працювало після того, як його опечатали. Ситуацію можна пояснити тим, що поруч із заводом РТІ розташовані кооперативні гаражі, що розтяглися приблизно на чотири кілометри. Узимку вечорами власники гаражів обігрівають приміщення за допомогою автомобільних шин, які, як відомо, добре горять і дають тепло. Тим паче що цих шин у Лисичанську є цілий полігон. Водночас, згоряючи в гаражних «буржуйках», це дармове паливо викидає в атмосферу чорний дим із сильним запахом гуми. Узимку це повітря осідає на окремі райони міста, і створюється враження працюючого виробництва.

Це одна думка, а згідно з іншою, конфлікт стосовно «Луганськпереробки» — не що інше, як переділ сфер впливу. Акції протесту навколо цього ТОВ ініційовано саме власником іншого заводу — «Регенерат», який не бажає втратити контроль над ринком з переробки відходів гумовотехнічних виробів.

Свого часу Лисичанський завод гумовотехнічних виробів був одним із найпотужніших на радянській території. Тут працювали понад восьми тисяч людей, які виробляли продукцію 11 тисяч найменувань. Завод «Регенерат» входив у структуру заводу-велетня й займався переробкою відходів гумовотехнічного виробництва методом механічного дроблення. Перероблені в такий спосіб автошини та інші вироби у вигляді порошку додавалися до суміші, з якої знову варили гуму. Цим дробленням «Регенерат» займається й сьогодні, хоча, як стверджують фахівці, ця технологія вже давно застаріла. Спосіб здрібнювання визнано найпростішим, однак кінцева стадія використання отриманої крихти не є економічно ефективним й екологічно чистим розв’язанням проблеми повної переробки гумових відходів. Так уважають прихильники більш сучасної технології із застосуванням методу низькотемпературного піролізу.

Слід зауважити, що технологія піролізу поки ще не отримала широкого розповсюдження в Україні, хоча, як стверджують фахівці, цей процес дуже вигідний в економічному плані і є екологічно чистим. Він перебуває на озброєнні багатьох європейських країн, а європейці, як відомо, не займатимуться виробництвом, яке завдає великої шкоди природі. ТОВ «Луганськпереробка» іде в ногу з часом і вибирає сучасні технології. Тим паче що сировини в Лисичанську вистачить на кілька десятиліть — цілий полігон автошин, що відслужили свій строк, відходів гумовотехнічного виробництва тощо. Узагалі цих відходів в Україні нагромадилася величезна кількість, а підприємств-переробників — мало. Той, хто активно задіяний у цьому бізнесі, зрозуміло, не хоче втрачати своє монопольне становище. Однак час диктує свої правила й умови.

Завідувач кафедри технології високомолекулярних з’єднань, доктор технічних наук, професор інституту хімічних технологій Рубежанської філії Східноукраїнського університету імені В. Даля Володимир Маслош стверджує, що процес піролізу є екологічно безпечним, оскільки цей метод передбачає розкладання відходів гуми в печі без доступу повітря за температури 35—45 градусів. У результаті отримують рідке грубкове паливо як основний продукт. Воно використовується для спалювання в котлах для отримання теплової енергії. Крім того, відходами піролізу є металокорд, який іде в металобрухт, і піролізний технічний вуглець, що його використовують для виробництва гуми, лакофарбових виробів, він є сорбентом для очищення води тощо.

— Якщо повністю дотримуватися режиму, технології методу піролізу, жодних небезпечних викидів не буде, — стверджує Володимир Маслош. — В атмосферу не може виділятися ні аміак, ні будь-яка інша шкідлива речовина. Піроліз називають безвідходним виробництвом, тому що в процесі переробки утворюються тільки ті продукти, які можна використовувати. Це, підкреслюю, екологічно чистий метод, що не завдає шкоди навколишньому середовищу і здоров’ю людину.

Усі ці роки «Регенерат» працює, як і працював. Про його ліквідацію ніхто не каже. Немає приводу. Принаймні скарг від населення стосовно отрутних викидів в атмо-

сферу до міськвиконкому не надходить. З другого боку, на цьому підприємстві праце-

влаштовано 150 людей, що також важливо. Для Лисичанська, економічний потенціал якого сьогодні підтримує лише з десяток нормально працюючих підприємств, збереження і створення робочих місць мають досить велике соціальне значення. Щодо цього місто, звичайно, зацікавлено в тому, щоб «Луганськпереробка» запрацювала на повну потужність, працевлаштувавши кілька десятків лисичан. Є й інша не менш важлива причина. За містом розташовується полігон заводу РТІ, на якому зібрано тисячі тисяч тонн відходів, що становлять екологічну небезпеку. Під впливом високих температур літнього сезону гума має особливість виділяти шкідливі для здоров’я речовини. Крім того, іноді на полігоні виникають пожежі, викидаючи в атмосферу отруйний дим. Що швидше вміст полігона перероблять, то краще для екології Лисичанська. А якщо цим займатимуться одразу два підприємства — з полігоном покінчать у дуже короткий термін. Але, як мовиться, найшла коса на камінь.

У ситуації, що утворилася, «Луганськпереробка» має блідий вигляд, незважаючи на те, що технологія з використанням піролізу видається досить привабливою. Швидше за все, власники заводу не до кінця продумали свій «захід» у Лисичанськ, пропустивши головний момент старту своєї ідеології. Очевидно, варто було б спочатку провести низку заходів і тісно поспілкуватися з населенням, посвятивши його у свої плани й аргументовано переконавши в безпеці виробництва. Однак присутність у Лисичанську власників заводу ознаменувалася конфліктом з населенням, який не пішов їм на користь. Місцева влада в цій ситуації дотримується однозначної позиції: все має бути за законом.

Луганськ.