Зелена оаза потребує реконструкції

Парк культури і відпочинку імені Лесі Українки розташований у центрі міста. Від Театрального майдану, проспекту Волі і вулиці Лесі Українки, замку Любарта до нього лише 200—300 метрів. Недарма в довоєнний період існував проект перенесення сюди одного з головних мікрорайонів міста. Тут мали збудувати театр, школу, адміністративні споруди тодішнього воєводського центру. Сюди ж мала пройти магістраль, яка з’єднала б навпростець вулиці Ковельську і Володимирську, з двома шосе: на Рівне та Дубно. Польська адміністрація вже й приступила до реалізації цього задуму.

Оскільки йшлося про заболочену заплаву річки Стир, то почали з осушення території площею 70 гектарів. Насамперед її відгородили від Стиру високою дамбою, прорили меліоративні канали. На осушення заплави відводилося п’ятнадцять років. На початку 1940-х сюди вже мали прийти будівельники. Однак завадила війна. На зміну польській адміністрації восени 1939-го прийшла радянська. У неї були зовсім інші плани, в яких проблемам реконструкції та розбудови міста було відведено другорядне місце. Не випадково цей період не позначений на карті Луцька жодною серйозною спорудою.

І коли сьогодні кажуть, що парк у заплаві Стиру планувався ще польською адміністрацією, то це ніщо інше, як фантазії необізнаних з історією міста людей. Міський парк мали намір закласти у мальовничій тоді долині річечки Сапалаївки, починаючи від мосту на вулиці Винниченка і закінчуючи районом вулиці Чехова. Частину цього проекту вже навіть реалізували. Лучани пам’ятають його як парк імені Ворошилова, розташованого поблизу теперішньої дитячої залізниці. На жаль, ця зелена оаза серед міських кварталів уже знищена, а чиста колись Сапалаївка щораз більше стає схожою на стічну канаву.

Задум закласти парк на місці колишньої заболоченої заплави Стиру виник вже у повоєнний період. Старожил Луцька Марія Черкавська-Кравець пригадує, як у 1946 році молодь міста висаджувала там дерева, в основному осокори. Кілочками були позначені майбутні алеї парку.

Ще довго в Луцьку молодь, збираючись на танці в альтанку в парку, казала: «Йдемо на танці на болото». Згодом канали в парку розширили, проклали кілька додаткових, спорудили насосну станцію. З’явилася можливість скидати в Стир зайву воду, а в разі потреби підкачувати її з річки в канал. Найбільш благоустроєним і впорядкованим парк став у 1985 році, коли Луцьк відзначав своє 900-ліття. Та згодом про меліорацію цієї колишньої заплави забули, канали почали замулюватися, а територія парку — заболочуватись. Зміна водного режиму позначилася і на насадженнях, з’явилися сотні засохлих дерев, нові ж важко приживаються. Турбота міської влади зводилася здебільшого до проблем лісорубів. Та бензопилою в такій складній справі не зарадиш.

Допомогти вижити парку вирішили депутати нового скликання Луцької міської ради і насамперед міський голова Луцька Микола Романюк. До речі, Микола Ярославович має вищу лісотехнічну освіту. Тож йому, як то кажуть, і карти в руки.

Проблемам реконструкції було присвячено нараду фахівців з водного господарства, проектувальників, керівників «Луцькводоканалу», яка відбулася безпосередньо на місці майбутніх робіт.

— У 2005 році ми розробили проект поліпшення меліоративного стану парку, — розповідає заступник директора інституту «Волиньводпроект» Роман Юзвяк. — Він передбачає забезпечення такого рівня ґрунтових вод, що дасть змогу використовувати територію парку для відпочинку. Щоб на цих каналах можна було в літній період і на човнах покататися, і рибу половити. Навіть передбачили зимувальні ями для риби. Звичайно, за ці шість років тут сталися певні зміни і проект доведеться корегувати. Хочемо, щоб своє вагоме слово сказали ботаніки щодо флори парку, зокрема порадили, які дерева тут найкраще приживуться. Бачте, скільки тут сухостою. Такого за нормальних умов не повинно бути.

— Передусім потрібно привести до ладу головні водозбірні канали, — висловлює свою думку начальник обласного управління водних ресурсів Юрій Бахмачук. — Можливо, побудуємо водопровід із Стиру для закачування води. Тож на одному з центральних каналів може з’явитися прекрасний фонтан. Користь буде подвійна: і подивитися красиво, і вода збагачуватиметься киснем, рибі легше буде виживати. Я говорив з начальником Луківської ПМК, яка має досвід проведення таких робіт. За наявності фінансування вони готові негайно приступити до роботи. Тим паче що виділені кошти потрібно освоїти до кінця року.

А тим часом парк поволі вмирає. На щастя, процес цей не безповоротній, його можна зупинити. Лучани сподіваються, що цього разу справа обіцянками не обмежиться.