10 червня виповнюється 75 років від дня народження видатного вченого з економіки і педагогіки, авторитетного громадсько-політичного діяча, академіка Національної академії педагогічних наук України, академіка Російської академії освіти, професора, доктора педагогічних наук Івана Прокопенка (на знімку).
Преміювали круїзом
Народився Іван Федорович у мальовничому і древньому селі Васильки над тихою річкою Сулою в Лохвицькому районі на Полтавщині.
Дитинство його випало на лихі часи фашистської окупації, яка тривала тяжкі два роки. Рідне село фактично було знищено, спалено. Багато односельчан загинули на фронті, молодь була вивезена в німецьке рабство.
Батько був на фронті, тож маленького Івана виховувала бабуся Наталка, яка хоч і не вміла ні писати, ні читати, але була дуже лагідна, культурна й доброзичлива.
Вона навчила допитливого внука віковічної мудрості простих трударів. Хлопчик змалку пізнав важку сільську працю, ціну хліба.
Назавжди запам’яталися йому школярські роки. У класах було 40—50 дітей різного віку. Букваря і підручників не було, зошити — з мішковини, чорнило — дубовий відвар. Іван вчився читати за прихованим бабусею від німців «Кобзарем» Тараса Шевченка.
У трудовій книжці Івана Федоровича перший запис — їздовий колгоспу. Він уміє орати й косити, обробляти картоплю, будувати, виконує всі сільськогосподарські роботи, вдало управляє кіньми, може впоратися з іншою домашньою худобою, а також із трактором. У своїх дитячих мріях він бачив себе агрономом, повноправним законодавцем поля. Більше того, він навіть вчився в Уманському сільськогосподарському інституті, де закінчив три курси. У колгоспі його обрали секретарем комсомольської організації, а невдовзі він став секретарем Лохвицького райкому комсомолу.
Комсомол України виступив з ініціативою побудувати за один рік 36 нових шахт. Двадцятирічний секретар райкому комсомолу Іван Прокопенко на чолі групи молоді вирушив на будову шахти «Полтавська-Комсомольська» в місті Єнакієве. Йому пропонували керівну роботу на поверхні, але він пішов працювати під землею, безпосередньо в лаву.
Відомі поети Павло Беспощадний і Микола Анциферов присвятили Івану Прокопенку свої вірші, про нього писали газети. Як передовик соціалістичного змагання він був учасником VІ Всесвітнього фестивалю молоді та студентів у Москві в 1957 році, його преміювали морським круїзом навколо Європи.
Батько від радості заплакав
У донецький край з’їхалася тоді молодь з усієї країни. Були ударні перемоги в труді, весело і змістовно проходило дозвілля. Звичайно, облаштовувалося й сімейне життя молодих. Саме тут, на рідній шахті, Іван Прокопенко зустрів найкращий подарунок своєї долі — чарівну дівчину-полтавчанку Аннушку, яка назавжди причарувала його серце. Подружжя виростило донечку Тосеньку і сина Андрія, є в них онуки Олександр, Анечка, Андрій і правнук Микитка.
Нестримне бажання вчитися покликало Івана Федоровича до студентської аудиторії. З 1960-го по 1964 рік навчається в Харківському юридичному інституті імені Ф. Е. Дзержинського (нині — Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого). Після закінчення працює асистентом, а потім старшим викладачем на кафедрі політичної економії юридичного інституту.
Три роки навчається він в аспірантурі Харківського державного університету, успішно захищає кандидатську дисертацію. Коли батько дізнався, що син отримав ступінь кандидата наук, то від радості заплакав.
З 1973-го сім років Іван Федорович очолював кафедру політичної економії юридичного інституту. Комуністи обрали його секретарем парткому найбільшої за чисельністю вузівської партійної організації України.
У 1980 році нове призначення Івана Федоровича. Прокопенко — ректор Харківського педагогічного інституту.
Тоді в інституті було 6 факультетів, 28 кафедр, 5 докторів наук, професорів. Нині — 16 факультетів, 58 кафедр, 116 докторів наук, професорів, 322 кандидати наук, доценти.
За 30 років ректорства в університеті створено всі умови для наукової роботи.
Свої принципові й виважені погляди і позиції Іван Федорович викладає в докторській дисертації. Він автор понад 600 статей, книжок, підручників, монографій. Як завідуючий кафедрою економічної теорії, підготував 15 докторів, десятки кандидатів наук.
За всю історію свого існування провідний вищий навчальний заклад випустив понад 170 тисяч фахівців, а за роки незалежності України — майже 60 тисяч. Сьогодні в педагогічному університеті навчаються більш як 10 тисяч студентів з усіх кінців України. Серед них 300 юнаків і дівчат із 29 країн світу. Багато випускників працюють фактично на всіх континентах світу, поширюючи славу рідного вузу.
Ректор багато уваги приділяє зміцненню навчальної і матеріально-технічної бази університету. Побудовано нові приміщення, чудові аудиторії, при кожній кафедрі працюють кабінети, які забезпечено комп’ютерами і науково-методичною літературою. Університетська бібліотека налічує понад мільйон примірників книжок, періодичних видань та іншої друкованої продукції. Є їдальні та буфети, стадіон та інші спортивні споруди. Усі бажаючі студенти проживають у п’яти гуртожитках.
Іван Федорович вважає себе певною мірою і філософом, і істориком, і юристом, але насамперед — економістом. Доброю традицією стало, що ректор щороку читає першу лекцію першокурсникам економічного факультету, який він заснував.
Він бере безпосередню участь в університетських заходах, може на вечорі продекламувати вірші, не соромиться заспівати разом зі студентами або провальсувати із випускниками. Вражає його зворушливе і дбайливе ставлення до жінки-матері, до ветеранів війни і праці, до студентів-сиріт, чорнобильців, афганців, інвалідів та інших соціально незахищених.
Із власного досвіду знаю, наскільки складною і напруженою буває в окремих педагогічних колективах морально-психологічна атмосфера. Але Іван Федорович зумів організувати однодумців, яким державою довірено відповідальну роботу з високоякісної підготовки студентів.
В уяві постає скромна жінка
Колектив університету активно підтримав пропозицію ректора про відкриття на своїй території пам’ятника Григорію Сковороді. А хіба можна спокійно пройти повз пам’ятник Першій вчительці, що стоїть при вході в університет? В уяві кожного одразу зринають його дитячі роки, постає та скромна жінка, яка віддала дітям своє серце, навчила читати і писати...
Іван Федорович виступив одним з ініціаторів і засновників Національної академії педагогічних наук. Він — серед перших п’ятнадцяти академіків-організаторів, загальними зборами його обрано членом президії. Педагогічна академія як наукова інституція стала мобілізуючим чинником для підвищення ефективності та якості роботи педагогічних вузів.
Академіка І. Прокопенка обрано головою координаційної ради Всеукраїнської асоціації викладачів економіки, він — редактор науково-фахових видань «Економіка» і «Педагогіка та психологія», очолює роботу спеціалізованих вчених рад із захисту докторських і кандидатських дисертацій із педагогічних наук.
Іван Федорович не раз обирався депутатом районної, міської і обласної рад, нині він очолює комісію з питань освіти і науки обласної ради. Свого часу Прокопенко був членом райкому, міськкому та обкому партії, делегатом з’їзду і членом Центрального Комітету Комуністичної партії України. На сесіях Харківської і Лохвицької міських рад Івану Прокопенку присвоєно високе звання почесного громадянина. Йому кілька разів у різних номінаціях присвоювали звання «Людина року».
За заслуги перед Батьківщиною Іван Федорович нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора, Дружби народів, «Знак пошани», орденами «За заслуги» другого і третього ступенів, чотирма медалями, Почесними грамотами Верховної Ради і Кабінету Міністрів України, удостоєний високого звання «Заслужений працівник народної освіти України» і знака «Відмінник освіти України», а також інших нагород Міністерства освіти і науки, молоді та спорту і Національної академії педагогічних наук України, органів місцевого самоврядування.
Про насичене важливими подіями багатогранне життя академіка Івана Федоровича Прокопенка можна написати книжку.
І я думаю, що з часом така книжка буде написана. Кожен день віддає він своє серце людям, і кожен день вписує в свою біографію нові яскраві сторінки.
У ці спекотні літні дні з усіх кінців України, з близького і далекого зарубіжжя йдуть Івану Прокопенку щирі привітання. Люди від усього серця вітають Вельмишановного вчителя, який перебуває у повному розквіті фізичних сил і творчого натхнення, із знаменним ювілеєм, бажають йому вічної наснаги, міцного козацького здоров’я та багато-багато сонячних щасливих і веселих днів.
Нехай життєвий досвід та мудрість збагачують вас, дорогий наш Іване Федоровичу, невичерпною енергією для звершення всіх планів і мрій. Родинного вам затишку та благополуччя!
Іван ГАВРИЛИШИН, член Національної спілки журналістів України.
