Таблетки стануть національно свідомими

Міністерство охорони здоров’я України розробило і запропонувало до обговорення відповідний проект концепції Державної цільової програми з розвитку імпортозамісних виробництв в Україні в 2011 — 2021 роках, у травні повідомили деякі спеціалізовані видання.

Реалізація програми дасть змогу вже до 2021 року задовольнити внутрішній попит і забезпечити потребу охорони здоров’я України у лікарських препаратах вітчизняного виробництва не менш як на 50% у грошовому еквіваленті й на 85% за номенклатурою лікарських препаратів. Програмою також передбачено налагодити виробництво в Україні саме тих препаратів, які закуповують за державні кошти, що, за оцінками експертів, забезпечить значну економію в бюджеті країни.

Ліки, які вироблятимуть в Україні, не поступатимуться імпортним препаратам за ефективністю, безпекою і якістю, і, за розрахунками фахівців МОЗ, завдяки зниженню вартості будуть доступні громадянам.

Сьогодні в нашій країні ще дуже низький рівень діагностики й виявлення захворювань. Тому по медичну допомогу звертаються далеко не всі, хто її потребує. А отже, і фармринок ще не знайшов всіх можливих клієнтів.

Утім, дискусія на тему, що краще допоможе: вітчизняна таблетка чи імпортна, в цілому, позбавлена сенсу. Адже українські препарати лише почасти українські. Більшість субстанцій для виробництва поставляють із-за кордону. Деякі препарати тільки фасують у нас, в українські коробочки. А готову продукцію для розфасовки завозять в основному з Індії та Китаю.

Така ситуація і з медикаментами нібито європейського походження. Адже шкідливе хімічне виробництво багатьох закордонних фармакологічних компаній давно вже винесено до країн, що розвиваються. В умовах сучасної глобалізації не так багато ліків справді виготовляють у самій Європі чи США. Європейська якість сьогодні, за великим рахунком, це лише європейський маркетинг. Якщо на коробочці написано, приміром, «Made іn England», — це може значити лише те, що її вміст лише упакований у цій країні, а не від початку й до кінця зроблено там.

Часто лікар виписує хворому дорогий оригінальний препарат із щирою впевненістю, що закордонний бренд допоможе. В аптеці теж рекомендують оригінал. Та й сам пацієнт вимагає такі ліки, вірячи, що якщо дороге й не наше, то неодмінно ефективне. Хоча препарат-аналог (по науковому «генерик»), якщо він виготовляється компанією, яка працює за суворими міжнародними стандартами, а не у підпільному цеху в підвалі, практично нічим не поступається оригіналу. Який препарат кращий: оригінал чи генерик — це винятково предмет нескінченної наукової дискусії, що має суто комерційне коріння. Однозначних наукових доказів, що добре, а що погано — немає.

Що стосується ціни, то вона на оригінальні ліки завжди висока. Перш за все це пов’язане з особливостями світового патентного права, що захищає нові розробки від конкуренції. На час його дії ціну встановлює виробник. Це робиться спеціально, щоб покрити всі витрати, пов’язані з розробкою та випуском нових ліків. Таким чином, уряди багатьох країн заохочують і стимулюють інновації у фармацевтичній галузі. Після закінчення дії терміну патенту вступають у силу ринкові закони, які й формують цінову політику.

Якщо раніше політика вітчизняних фармкомпаній будувалася на тому, що, мовляв, наші ліки набагато дешевші за імпортні, то зараз акцент інший — вони просто дешевші. І тому є низка причин. По-перше, багато місцевих фармкомпаній, випускаючи той самий продукт зі своїми закордонними конкурентами приблизно з тими самими споживчими якостями, не хочуть упускати свій зиск й знижувати ціну, що в рази від них відрізняється.

При цьому працює головний закон ринку: якщо споживач готовий купувати за цією ціною, то чому б виробнику не продавати за такою ціною. З іншого боку, за всього бажання вітчизняний фармацевт уже не має колишніх можливостей стримувати зростання цін на свою продукцію. Збільшуються і їхні виробничі затрати: енергоносії, ціни на сировину тощо. При цьому не варто забувати, що жорстка конкуренція на ринку й вимоги законодавства змушують їх модернізувати своє виробництво. Хоча поки що стандарти якості виробництва (приміром, європейський GMP, що вже став обов’язковим на законодавчому рівні в Україні) відсотків на 80 застосовують лише лідери галузі. Іншим така розкіш не по кишені: організація роботи на одній виробничій лінії за стандартом може обійтися виробникові у кілька мільйонів доларів чи євро.

Висока ціна на українські ліки, це ще й певна плата за прогрес. Якщо за часів Радянського Союзу асортимент українських фармвиробників нараховував десятки найменувань, то нині йдеться вже про тисячі сучасних препаратів, які, так чи інакше, як і раніше, дешевші за свої закордонні конкуренти.

Ліки за нинішньої ситуації дешевшими бути не можуть. Здешевити їх і зробити доступнішими теоретично здатна страхова медицина. Тоді між пацієнтом і лікарем буде страхова компанія. І вона запитає: чому призначений той чи інший препарат.

Досі у вітчизняній медпрактиці призначення робляться, виходячи з переваги лікаря, його, як то кажуть, творчого підходу — у когось він розвинений, у когось не дуже... Експерти стверджують: такої самодіяльності вдасться уникнути, якщо будуть прийняті стандарти й затверджені протоколи лікування. У них розписано, яку хворобу, якими препаратами треба лікувати. При цьому значаться не торговельні марки, а речовини, які діють. Такий чіткий циркуляр ударить по руках корупціонерів. Ринок ліків почне нормально розвиватися за здорової конкуренції, а не управлятися вручну дистриб’юторами та одним-двома високопоставленими чиновниками. Тоді й ціни на медпрепарати адекватно зміняться у бік реальної купівельної спроможності населення.

Під час кризи впали продажі ліків, багато які з них подешевшали. Це ще раз говорить про те, що у ціновій складовій таких препаратів величезний «запас міцності», що піддається коректуванню ринковими методами й грамотним державним управлінням.