«Сьомий, сьомий! Термінова заявка на виїзд за адресою... Підозра на гіпертонічний криз», — лунав голос чергового фельдшера-диспетчера Сумської міської станції швидкої допомоги. — Виклик виконуйте негайно!»

Наказ диспетчера черговим бригадам «швидкої» повернув мене у січневий ранок 2002 року, коли такий діагноз загрожував життю нині покійної моєї мами. Я обривав телефон «швидкої» кожні п’ять хвилин, а диспетчер наказував «почекати ще пару-трійку хвилин». «Швидка» прибула через 80 хвилин, і то лише після дзвінка начальнику облуправління охорони здоров’я. Якби не сусідка-фельдшер, не знаю, чи вижила б тоді мати...

— У ті роки наша служба значилась «швидкою» та «невідкладною» тільки на папері, — погоджується нинішній головлікар комунальної установи «Сумська міська станція швидкої медичної допомоги» Олександр Крючковенко, що обійняв цю посаду тільки в грудні того злощасного року, — а насправді була шкапою, яка кульгала на всі чотири ноги. З півтора десятка санітарних машин більше третини скидалися на динозаврів. Слава Богу, що хоч якось їздили. Нині наш середньостатистичний показник прибуття бригади на виклик до хворого — 10 хвилин.

З приходом у міську «Швидку» мого співрозмовника автопарк оновився наполовину. Серед санітарних карет окрім трудяг УАЗиків тепер є «Форди», «Мерси», «Тойоти». За українськими мірками, укомплектовані вони сучасним обладнанням. На базі двох з них уперше в Сумах створені реанімаційні лікарські бригади «швидкої». Саме вони стали учасниками державної програми «Тромболізіс» — надання допомоги на догоспітальному етапі хворим з гострим інфарктом міокарда. Здійснення тромболітичної терапії лікарями «швидкої» не лише зберігає радість повноцінного життя пацієнтам, а й зменшує смертність та запобігає виходу на інвалідність від інфаркту міокарда. Про професіоналізм сумських медиків свідчить хоча б те, що у цій програмі були задіяні лише «швидкі» шести-семи українських міст... Цей клас вони підтвердили на міжнародних змаганнях у 2009 році за участю 31 команди, де вибороли друге місце.

Із 430 чоловік штату сумської «Швидкої» більше двох третин медики — лікарі, фельдшери, санітари. Вищою кваліфікаційною категорією атестовані дві третини лікарів і 56 відсотків фельдшерів. Серед тих, хто присвятив «Швидкій» по 25—30 років і більше — заслужений лікар України Олена Рибалко, лікарі вищої кваліфікаційної категорії Ірина Кандиба, Валерій Приказчик, фельдшери Людмила Тронько, Євгенія Рокотова, Тамара Дятленко... І на рахунку кожного — по півтора десятка тисяч і більше виїздів до пацієнтів і по кілька сотень врятованих життів.

Як не прикро, але успіхи не йдуть в жодне порівняння з проблемами, які взяли в облогу форпост сумської медицини.

Дайте напитися,а то переночувати ніде...

Якщо загальна вартість одного виклику «швидкої» в Сумах —  близько 200 гривень, то медикаментозна складова становить у ньому аж 3,73 гривні, тобто менше двох відсотків. Цього вистачає хіба на голку від шприца і третину упаковки бинта. Ось вам і «невідкладна» медична допомога. Це — у сумчан. У їхніх колег з Лебединського району загальна медикаментозна вартість виклику становить 2,21 гривні, Білопільського — 1,97 гривні, Недригайлівського — 0,42 гривні! У доповіді на обласній конференції працівників служби екстреної медичної допомоги Олександр Крючковено озвучив цифри, від яких багато хто заціпенів: у 2010 році фінансування служби в структурі витрат на медичну допомогу по лінії лікувальних профілактичних закладів становило в області 9,3 відсотка від загальних витрат. Середній показник оснащеності санітарних автомобілів діагностичним та реанімаційним устаткуванням на Сумщині — також заледве 50 відсотків, а в деяких райвідділеннях «Швидкої» він взагалі не витримує ніякої критики — від 30 до 8 відсотків. Чи ж можна серйозно говорити про ефективність швидкої медичної допомоги Сумщини, якщо в жодній кареті швидкої чотирьох районів — Буринського, Краснопільського, Путивльського, Тростянецького, а також Шосткінської міської станцій досі немає дефібрилятора! У таких умовах кожна сумська бригада «швидкої» за зміну примудряється здійснити не менше 12 виїздів до хворих.

Подайте на виживання

— Виручає дай-дай, — каже головний лікар, — з цим ми постійно звертаємось до керівників підприємств і приватних бізнесменів. Одні підсобляють медикаментами і ліками, інші — перев’язочним матеріалом, треті — паливно-мастильними, четверті — запчастинами. Так і виживаємо.

Попри масу нерозв’язаних проблем «швидка» у Сумах залишається чи не єдиним рятівним островом для більшості мешканців. Так, позаминулого року до неї звернувся майже кожен третій сумчанин. Торік — аналогічна картина.

— У морі вітчизняної «безплатної» медицини «швидка» — рятувальний круг для тисяч пересічних громадян обласного центру, — каже Олександр Іванович.

І справді. На прийомі у поліклініці деякі ескулапи на такі суми виписують «оздоровчих» препаратів — грець хапає! Отож, замість того, щоб викладати по дві-три місячні пенсії «на пігулки», пацієнти, особливо малозабезпечені, дедалі частіше звертаються до «швидкої». Вона хоч і бідна, а в допомозі не відмовить. В Україні сьогодні лише вона поки що максимально доступна для найбідніших верств населення.

Раніше, до поголовного «реформування» галузі, в більшості випадків цю функцію виконували дільничні служби поліклінік, розташованих за місцем проживання хворих. Та за роки незалежності ці служби в усіх медзакладах міста «реформаторські корови» геть язиком позлизували. Донині у ембріональному стані перебуває також розрекламований на всі заставки інститут сімейної медицини. Так без широкого розголосу весь тягар догоспітального лікування звалено на плечі служби екстреної медичної допомоги. А «реформаторам» досвіду не позичати. Вони «уграли» медицину, а під гаслом подальшого «оздоровлення» нації сплетуть лапті і невідкладній допомозі.

У цій царині професійні кадри завжди були її золотим фондом. Досвідчений працівник «швидкої» з багаторічним досвідом — унікум. Недарма ж чимало корифеїв світової медицини починали свій шлях на каретах швидкої допомоги.

— А сьогодні випускників до нас калачем не принадиш на роботу, — бідкається Олександр Крючковенко. — Зарплати нашого початківця вистачає лише на оренду помешкання.

Тим часом середній вік тутешніх медиків близько 52 років, а неоціненний досвід, якого не купити ні за які гроші, передавати нікому. Через відсутність елементарного соціального пакета — житла, гідної зарплати — молоді медики зі студентської лави йдуть під крило потужних фармакологічних фірм, концернів і приватних поліклінік.

Сумська область.

Мал.Олександра МОНАСТИРСЬКОГО.