Щастя прагнуть усі люди, однак розуміє його кожен по-своєму. Для одного щастя — відчувати поряд близьку та люблячу людину, для іншого — реалізувати себе в житті, ще для когось — здоров’я або матеріальні статки.

 Сучасні соціологи дотримуються думки, що щастя — це позитивний емоційний стан, який викликаний позитивною оцінкою власного життєвого становища, минулих досягнень чи очікувань від майбутнього. Джерелом щастя є відповідність реальної долі суб’єкта його уявленням про успіх, визнання, сенс, життєвий ідеал людини взагалі та її особисто.

Нещодавно науковці Київського міжнародного інституту соціології завершили чергове опитування з метою з’ясування, в яких стосунках із щастям перебувають українці. Такого роду дослідження проводяться з 2001 р., цього року опитування замовило ТОВ «Україна сьогодні»1.

Журналіст Микола Свінціцький попросив прокоментувати результати цього дослідження генерального директора КМІС, доктора філософських наук, професора Києво-Могилянської академії Володимира Паніотто.

— Володимире Іллічу, феномен щастя такий бажаний, але настільки хиткий і ненадійний, що з’ясувати його в межах однієї з найбільших в Європі країн серед 45 мільйонів населення, мабуть, досить проблематично. Тут про себе важко сказати — в одну мить здається, ніби все нормально, зараз ти — щасливий, а раптом виникли якісь непередбачені проблеми на роботі чи вдома, і вже відчуваєш себе невдачливим, безталанним і нещасним.

— Справді, категорія щастя досить неоднозначна. Але це не значить, що соціологія не може сказати, скільки людей в Україні відчувають себе більше чи менше щасливими. Щаслива людина чи ні, ми можемо дізнатися тільки від неї. Тому дві тисячі наших респондентів відповіли на просте питання: «Чи вважаєте ви себе щасливою людиною?» ось таким чином:

виходячи зі своєї оцінки власного рівня добробуту чи матеріального становища і, звичайно, своїх домагань, запитів чи потреб. У нас вийшло, що 63% щасливі — ті, що відповіли: «Так» і «Радше так, ніж ні». Це, на жаль, на 2% менше, ніж минулого року, але починаючи з 2001 року ми спостерігаємо невпинне збільшення кількості щасливих людей в Україні. Нині, можна сказати, цей рівень стабілізувався.

— Політики всюди кричать про 90% бідного населення. Як же тоді так виходить, майже при суцільній бідності у нас — дві третини щасливих людей?

— Ну, це цілком зрозуміло — при будь-якій владі опозиція лає її і кричить, що все погано, а влада, навпаки, переконує, що все чудово. Необхідно лише трохи зачекати.

Але давайте повернемося до нашої бідності. Ми відстежуємо її рівень з 1991 року. Треба сказати, що він стрімко зростав і в 1999—2000 роках досяг свого піка — 52%(!) опитаних. Проте з 2001-го почав падати, і в 2008 році від нього лишилось лише 12%. Зниження рівня бідності на 40% за сім років — це хороше свідчення того, що країна набрала непоганих темпів розвитку. Щоправда, у зв’язку з кризою зараз він збільшився і становить 18%.

— Володимире Іллічу, вибачте, але за даними Світового банку в Україні значно менше бідних — десь на рівні 8%.

— Це відбувається, по-перше, тому, що остання доповідь СБ була декілька років тому, а по-друге, СБ, використовує більш жорсткий критерій наповнення продовольчого кошика нашого громадянина. Зарубіжні спеціалісти виходять з розрахунку мінімальної кількості калорій для однієї людини, щоб вона лише не померла з голоду. Тому в нас є деякі розбіжності.

В цілому ж рівень матеріального забезпечення значно впливає на відчуття щастя. Якщо подивитися ось на цей графік,

то стає зрозумілим, що краще матеріальне становище дозволяє людині почувати себе щасливішою.

Відомий французький соціолог Огюст Конт запропонував рівень щастя визначати співвідношенням рівня забезпеченості поділеним на рівень домагань того чи іншого індивідуума. Отже, тут цілком зрозумілий механізм — що нижчий матеріальний рівень людей, то нижчий у них рівень домагань. Як встановили соціологи, рівень домагань формується референтною групою, як правило, це представники найближчого оточення людини (сусіди, колеги по роботі, знайомі), які мають більш високий статус. Значною мірою на нього впливають і ЗМІ.

Я пригадую, що в 1985 році, коли ми використовували індекс задоволеності життям, який змінювався від -100 до +100, то зафіксували, що задоволеність киян життям становила +36. З початком перебудови і гласності, коли ЗМІ стали показувати і писати про все відкрито, ця частина населення почала різко скорочуватись. І в 1989-му вона становила лише 1%. Тобто люди іноді відчувають себе щасливими, бо не знають, як погано вони живуть. Що й підтверджує Всесвітнє дослідження, де серед найщасливіших такі бідні країни, як Нігерія, Мексика, Венесуела, Сальвадор, Пуерто-Ріко. Хоча за ними йдуть такі «ситі» держави, як Норвегія, Данія, Фінляндія...

— Володимире Іллічу, але ж не лише в грошах щастя?

— Хоча вашу фразу зараз модно доповнювати словами: «...а в їх кількості», однак ви маєте рацію. Гроші українці ставлять не на перше місце при визначенні рівня свого щастя. Тут найважливішими факторами стають сімейні цінності, наявність дружини-чоловіка, здоров’я. Нідерландський дослідник Руут Веенховен проаналізував дані понад 150 досліджень з багатьох країн і дійшов висновку, що наявність надійного супутника життя в сучасному світі є одним із найвагоміших чинників, які допомагають людині почуватися щасливою. Наше дослідження підтверджує справедливість цього і для України.

На відчуття щастя також значною мірою впливає рівень освіти і пов’язаний з ним тип зайнятості, тобто робота. Зрозуміло, що вона інтелектуальніша, цікавіша, то більше задоволення отримує людина.

— А як впливає на відчуття щастя вік людини? Мало віриться, що люди похилого віку, більшість яких отримують до тисячі гривень пенсії, радіють своїй щасливій старості.

— На жаль, треба визнати, що з віком люди дедалі менше радіють життю. З наведеного графіка видно, як різко меншає кількість щасливих людей з віком.

Дивує те, що досить молоді люди в розквіті сил — 30—49 років, які мали б працювати, ростити дітей, як кажуть, з радістю жити, дедалі менше стають щасливими. Цю ситуацію, мабуть, потрібно додатково вивчати.

— Можливо, це говорить про нелегкі умови соціалізації молоді, а потім досить жорсткі умови нашого виживання. Так чи інакше, а перспектива бідної, хворобливої старості мало кого радує.

— Звичайно, краще бути молодим, здоровим і багатим.