Пристрасті навколо нової редакції Закону України «Про вищу освіту», схоже, згасли. На початку року два альтернативні законопроекти жваво обговорювали у всіх ВНЗ. За словами Дмитра Табачника, міністерство отримало тоді 3500 поправок.

У профільному комітеті Верховної Ради вважають, що до обговорення має долучитися широка громадськість, а не тільки фахівці.

До цього закликав і екс-міністр освіти, голова Громадської ради освітян і науковців Станіслав Ніколаєнко. Особисто він виступає проти ухвалення нового закону, пропонуючи «внести до чинного окремі необхідні зміни». Чому? У законопроекті групи депутатів, який, до речі, профільний комітет Верховної Ради України вирішив прийняти за основу, є низка серйозних недоліків.

Станіслав Ніколаєнко зазначає, що в статті 50 відсутня норма про право на безплатне житло. Зникла також чинна норма про обов’язковість прийому на І курс ВНЗ не менш як 51 відсоток студентів за рахунок бюджету. Нічого не зазначено про необхідність запровадження університетської автономії, прав колективів самим обирати деканів, ректорів, директорів інститутів на п’ять-сім років, а не на рік чи два.

Проектом, на думку лідера громадської організації, істотно порушуються права студентів: із ст. 37 вилучена норма про фінансування органів самоврядування в обсягах не менше 0,5 відсотка спецфонду закладів; про обов’язок ректорів матеріально підтримувати студентство.

Прем’єр-міністр Микола Азаров висловив свою зацікавленість в ухваленні нової редакції закону.

«Я хотів би, щоб ті проекти закону про освіту, які подані народними депутатами на розгляд Верховної Ради, були детально проаналізовані Міністерством освіти. Необхідно провести консультації й з керівництвом вузів, і з студентською спільнотою: максимально проаналізувати і узагальнити пропозиції, доповісти уряду про результати цієї роботи, і потім уряд прийме рішення», — наголосив Микола Азаров.

А вже через місяць він створив експертну робочу групу з доопрацювання проекту. До неї увійшли представники НАПН, міністерств, ВНЗ, студентських організацій. Від громадськості, до речі, — жодного.

На початку травня завершився двомісячний термін роботи експертів.

Треба віддати їм належне: збиралися регулярно, норми законопроекту обговорювали активно. Як і пропозиції, що продовжували надходити до міністерства.

Гарячі дискусії, зокрема, велися щодо обов’язкового затвердження переліку спеціальностей (це, на думку опонентів, обмежує автономію університетів); про стандарти, типові програми (експерти не проти них, але за умови, що ВНЗ зможе вносити до них своє, «фірмове»); про держзамовлення (зійшлися на 51 відсотку від кількості студентів, у т. ч. заочників). Обговорювалися питання, чи можуть навчальні заклади відкривати приватні підприємства; про типи ВНЗ, національний заклад, ліцензування освітньої діяльності та акредитацію спеціальностей тощо.

У «Голосі України» друкували думки читачів та навряд чи міністерські чиновники взяли їх до уваги, принаймні редакцію про це не інформували. Не дивно: свого часу парламентська газета оприлюднила загалом дюжину матеріалів до парламентських слухань про 12-річний термін навчання в школі. Жодного листа із МОНМС про реакцію на ті дописи ми не отримали, хоча були в них раціональні зерна «за» і «проти». Ось такий «ефект» від обговорення громадськістю злободенних проблем.

Невже освітян не цікавить думка тих, кому вони надають свої послуги? Чи справа у тому, що там, нагорі, нікому організувати громадську полеміку?

Тоді не зрозуміло, про що доповідатиме міністерство уряду. Мабуть, про сумнівну якість продукту, звареного у власному соку.