Цивілізація ввірвалася в Карпати.Хто захистить диких тварин?

...Мене приємно вразило вболівання за всю цю звірину директора Берегівського держлісгоспу, депутата обласної ради Михайла Лакатоша. Багато в чому і завдяки саме йому збереглося це «дике царство» в дубових гаях, адже не так давно був той кризовий час, коли легко всього позбувалися, а тим паче такої «необов’язкової» ноші, як вольєр. А вимагало й потребує постійно кожне це живе створіння корму — додатково зерна, буряку, солі... Та ще й догляду ветеринарного. А засушливого літа — води привізної...

— Лані ми закупили 1996 року. Двадцять голів. Сьогодні їх уже понад 130, — каже директор держлісгоспу Михайло Лакатош. — Торік продали чотирьох тварин Кременецькому держлісгоспу Тернопільської області, а п’ятьох передали безкоштовно. Хай і колеги радіють... Одинадцять років тому на сімдеся-тьох гектарах побудували малий вольєр, в якому утримуємо переважно оленя карпатського і лань європейську. Тут триває інтенсивне підгодовування тварин, щоб швидше росли й міцніли, щоб потім їх переселити в інші регіони України. Наше господарство є своєрідною акліматизаційною базою-розплідником. У нас, на теплій місцині низинного Закарпаття, лані звикають до несильних морозів, різких перемін температур, серпневої спеки. А потім призвичаюються і до суворіших зим в інших регіонах держави. Наша мета — виростити цю красиву тварину і без втрат переселити на Полісся, Поділля, в Галичину... Приміром, два десятки голів 2004 року ми передали в лісгоспи Київської області.

— Не кожен наш читач знає, що лані — теплолюбиві тварини...

— Батьківщиною лані вважають Нову Зеландію, — пояснює 

М. Лакатош. — Її колись завезли до Європи, щоб прикрашала своєю присутністю навколозамкові графські узлісся і безкраї напівзаліснені території багатіїв. Лані дуже швидко призвичаюються до людини, стають ручними, добрими — навіть слухняними. Косулі й олені — агресивніші: були випадки, коли ранили і вбивали людей рогами. Серед ланей лише цапики небезпечні у шлюбний період...

Щороку самки в червні-липні приносять приплід — одного-двох малят. У вольєрі не вистачає всіх вітамінів. Доводиться щовесни закуповувати в Угорщині — лише в такий спосіб можна позбутися альбіносів — ліки — сіль з усіма необхідними компонентами.

Економічна вигода, каже директор, від вирощування ланей не така вже й відчутна. Швидше, переважають приємні емоції: цим тваринам тут радіють, як малим дітям. А коли доводиться віддавати, сумують.

— Витрачатися на цих тварин більшою або меншою мірою мусимо майже щоденно. Тож кошти потрібні, — продовжує розмову лісничий лісомисливського лісництва «Нове Село» Євген Дурдинець. — За проданого дво-трирічного самця виручаємо до п’яти тисяч гривень, а за самку — до семи. Корми — переважно кукурудзу в качанах, сіно, солому для підстелювання — заготовляємо самі. А ось буряк, ріпу, яблука, жом, сіль-брили треба купувати. Її лані лижуть так само, як корови або свійські кози...

За здоров’ям цілого стада тварин доглядає ветлікар Лариса Огієвич. А ось єгер Іван Свалявин як справжній ґазда забезпечує всім необхідним. У нього в усьому і скрізь порядок. Впізнає мало не кожну лань, знає вдачу кожної дорослої самки і «рогача», багатьох кличе на ім’я — і тварини відгукуються. «То мені велика радість і втіха, — зізнається Іван Іванович. — Приємно, що за мою любов держава ще й гроші платить... Я завжди відчуваю солодкий приплив щастя, коли доглядаю і спілкуюся з ланями та оленями. То не передати словами...»

Як повідомив заступник начальника Закарпатського облуправління лісового і мисливського господарства Володимир Машура, якщо 1990 року на всій залісненій території області налічувалося 4100 оленів, то нині — лише 2316 голів. Причини? По-перше, з-під обліку «вийшли» площі національних парків «Синевир» та «Ужанський», відчутно розширено володіння Карпатського біосферного заповідника. По-друге, 1998-й і 2000-й роки були періодом високосніжних зим — сніг у горах сягав чотириметрової товщини. Тоді оленями, на жаль, досхочу поживилися всі хижаки — навіть лисиці. Тварин рятували і з вертольотів, але навесні єгері все-таки знаходили «братські могили» у глибоких зворах-межигір’ях, в яких гинули по 26—40 голів!.. «Нині не проводиться експлуатація (відстріл) оленів, триває тільки селекційна робота, — продовжує В. Машура. — У цілій області за рік добувають не більше десятка старих і кволих тварин. Щоб якнайшвидше відновити поголів’я, позаторік на Закарпаття завезено 110 голів оленя благородного з Угорщини. Їх запустили з метою розведення у вольєр Закарпатського товариства мисливців і рибалок «Лісівник», в лісництво імені Морозова в Мукачівському районі — одне слово, «розселено» в межах конкретних мисливських угідь».

Фахівці вважають оптимальною щільність оленя в межах 3500 голів. Для всієї області. Через наведені вище природні незгоди й причини порушено статево-вікову структуру стада оленя, — зауважує В. Машура. — І відрегулювати її можна буде протягом найближчих п’яти років. У нашому регіоні згідно з настановою Держкомлісгоспу (про впорядкування мисливських угідь) на тисячі гектарів має водитися вісім особин оленя благородного.

До цього показника, зрозуміло, ще треба йти.

Кореспондента «Голосу України» також цікавила думка посадовця щодо такого явища, як браконьєрство. «Торік в області зафіксовано лише 93 випадки, — каже заступник начальника облупрлісмисливгоспу. — Це не становить серйозної загрози і завдяки тому, що мисливські товариства пильно охороняють свої території. Такий тут менталітет: на чуже — зась, а своє — бережи».

Саме вона століттями регулює кількість тваринного світу. Але ж на неї впливають й інші чинники: примхи і зміни погоди, егоїзм людини, війни...

На жаль, це відчувають на собі вразливі в усіх відношеннях Карпати. Особливо за останніх сто років. Цивілізація настільки віроломно й хижо увірвалася в наші гори, що про диких тварин, котрі і радували око, і годували дідів, правнуки чують хіба що з розповідей старожилів, а бачать тільки на картинках у книжках і мультфільмах. Приміром, назавжди пропали силач Карпат тур, десятки диво-птахів, майже не надибується в горах дикий кіт...

Але минулого не повернеш. Треба нарешті навчитися нашому сучасникові берегти те, що маємо. А маємо ще чимало серед представників фауни наших синьогір. За словами В. Машури, мисливці Закарпаття пишаються, що в області найкраще в Європі (!) поголів’я дикого фазана, чисельність якого в передгір’ї та низинних районах сягає понад 40 тисяч особин; дикий кабан, косуля, заєць — нині в оптимальних кількостях; щовесни дужчає в хащах густий спів птаства... І це все за умов, що у краї найвищий в Україні прес хижаків, з яких три види — рись, ведмідь бурий і кіт лісовий — занесено до Червоної книги України.

Володимир Машура стверджує, що 2010 року в розвиток мисливського господарства Закарпаття вкладено 4,6 мільйона гривень. Кошти використано для закупівлі кормів, спорудження годівниць, солонців, підгодівних майданчиків, створення кормових полів... І з тієї суми лише 200 тисяч — бюджетні гроші, а решта — власні кошти користувачів мисливських угідь. Адже в області — 6,5 тисячі мисливців, щорічні внески яких становлять від 520 до 800 гривень.

До позитиву зараховують і той факт, що поки що в краї немає жодного приватного мисливського господарства, як немає й монополіста. А найбільші угіддя — понад 450 тисяч гектарів — належать членам Українського товариства мисливців і рибалок, а також низці колективних. Державних лісомисливських господарств в області аж шість, серед них і вольєр «Нове Село».

...Такий, на перший погляд, вигляд має картина нинішнього стану і збереження фауни Закарпаття. Проблем, як бачимо, вистачає. Але й напрацювання є. Їх слід надалі розвивати й примножувати — на радість нам і нащадкам.

Закарпатська область.