Що не день, то якась нова продуктова сенсація. Західну Європу, приміром, добряче налякали іспанські огірочки, адже хто не чув про масові харчові отруєння в Німеччині нібито саме через ці овочі? Хоч тамтешня влада вже й вибачилася перед іспанськими аграріями. Цікаво, а як у нас, чиєю продукцією торгують?
На городенківському сільськогосподарському ринку, попри велику навалу різноманітного краму, покупців не густо. В’яне на сонці різноманітна розсада: покупці не поспішають купувати її через посуху та небувалу дорожнечу (за дванадцять бадилинок помідорів, капусти чи солодкого перцю правлять п’ять гривень). Черга хіба що біля лотків із засобами захисту рослин. А поруч хтось ліниво роздивляється овочі, асортименту яких у перші дні літа міг би позаздрити колись не один радянський супергастроном. Червонощокі помідори ціпко тримаються двадцятигривневої ціни за кілограм, а ось капусту й огірки можна придбати по вісім-десять гривень.
Цікавлюся, чи, бува, не іспанські. Продавці запевняють, що то вже «наші» виросли, тобто урожай — з прикарпатських теплиць. А невдовзі дозріють і в городенківському краї — в селах над Дністром, де традиційно також займаються вирощуванням тепличних овочів. Мешканка Городниці Богдана Чорненька, яка того дня торгувала городиною, розповіла, що чимало односельців полишають роботу в селі і їдуть до Польщі, щоб працювати ... на вирощуванні сільгосппродукції... Візу отримати непросто — «у живій» черзі треба вистояти кілька діб. Спали на бетоні поруч, щоб не втратити місце. А праця на польських полях чи у теплицях не легша, зате за місяць можна заробити до п’ятсот євро.
Пригадується, якось на початку березня відвідала я Городницю, то увагу тоді привернула цікава картина: у парниках, зігнувшись, господарі щось тикали в землю. Здалека висаджене ледь зеленіло, а згодом стало зрозумілим, що це пікували розсаду капусти. Згадувана Богдана Чорненька тоді теж працювала — гуртом із сестрою, молодшим сином та сусідкою: пора гаряча стартувала, якраз випогодилося, тож треба було якомога швидше засадити весь парник розсадою та вкрити плівкою. Чоловік — у Чехії, але не чекати ж лише на заробітчанські гроші! Сини працьовиті: cтарший закінчив юридичний коледж, але роботи за фахом наразі нема, тож усіляко підсобляє по господарству. Молодший навчається в місцевому училищі на слюсаря газового обладнання. Спочатку ж мені подумалося, що хлопець гріється на сонечку: з плеєром лежав на дошці посеред парника і, здалося, відмежувався від усього світу. Насправді ж юнак таким незвичним для стороннього ока способом, щоб не примнути підготовлену площу, висаджував до заздалегідь зроблених лунок тендітну розсаду...
На ринку й далі ведемо бесіду про ранні овочі. Продавці неохоче розповідають, що торгували ще місяць тому польською та іспанською городиною. Одна жіночка хитає головою: мовляв, добре знає ті польські овочі та фрукти, щедро здобрені «хімією», адже також працювала там торік. Якось полишила в теплиці капці, то на ранок вони ледь не розлізлися. Каже, тому нині сама не споживає імпортних, боїться отруїтися. А син у школі якось скуштував салат із огірків, то місяць у лікарні відлежав, а опісля ще вдома хворів, і медики не знали, що то за біда була. Неспроста, подумалось, мою увагу привернула черга біля одного з лотків, де, як придивилася, брали й отруту від бур’янів, і стимулятори росту, тож активно й доморощену продукцію переводять на «хімію». Одна газдиня мала перед собою довжелезний список, щоб, очевидно, не забути придбати гербіциди, а також підживки (була перелічена практично вся городина: від картоплі — до кабачків). Активно купували стимулятори росту та отруту для кукурудзи і навіть квітів. Заодно пригадалося, що й на присадибних ділянках сьогодні значно побільшало людей з оприскувачами. Продавчиня тим часом ретельно роз’яснювала, як розводити гербіциди. Писаної інструкції не давала, позаяк товар фасувала сама: окремо — порошок до пакетиків, а рідину — в пляшечки, на яких значився «Хлорид натрію» (медичний розчин для ін’єкцій). Застерігала, що треба одягати рукавички та бодай маски марлеві, ретельно розвести суміш і додати води. Опісля добре помити пристрій для оприскування, руки й обличчя. І на цьому спасибі, що підказали!
...Продовжую екскурс у пошуках «огіркових» історій. У супермаркеті також краму — на всяк смак і гаманець. Принагідно цікавлюся, яку гречку продають, бо ширяться чутки, що китайську одесити не хочуть купувати. Ну, в крамниці не було ніякої, то й питання зняте! А ось огірочки є. Чемна продавчиня (хто нині хоче таємниці бізнесу розкривати) розповідає, що товар — із сусіднього району, де розвинуті потужні тепличні господарства. Місцеві огірки легко відрізнити, каже, від іспанських, які і справді були в продажу донедавна. Імпортні овочі дуже швидко вкривалися плямами і гнили, а запах який мали — хоч не заходь на склад!..
До речі, завідувач контрольної лабораторії ринку Петро Григорів теж радить покупцям звертати увагу на органолептичні властивості продуктів, а зокрема, городини: чи немає пошкодження овочів, гнилі. У лабораторії, каже, проводять дослідження продуктів рослинництва на вміст нітратів, а от бактеріологічний контроль — у компетенції обласних структур.
...У жінці, що роздивляється строкаті вітрини, впізнаю знайому, заробітчанку Ірину, що саме приїхала у відпустку з Іспанії. Принагідно цікавлюся, а як ТАМ із овочами? Відказує, що вони з чоловіком купують голландські огірки, бо іспанські дуже м’які й швидко псуються. Заодно Ірина, придивившись до цінників, дивується, що тут, в Україні, такі дорогі продукти харчування, чи не вдвічі за вартістю перевищують іспанські. А доходи там он які — не до наших! Бідкається, як можна виживати тут. Хіба поясниш це заробітчанці, яка вже звикла до зарплатні «зеленими»? Ось і рання городина для нас — розкіш. Більшість купує по кілька огірочків чи помідорів, і то не на щодень (невибагливий у нас люд: ось, мовляв, свої на грядках дозріють, отоді й наїмося), то є надія, що німецька біда нас омине. Через убогість...
Івано-Франківська область.
Фото автора.
Овочів на ринку вдосталь.
Непроста то справа — тепличні огірки вирощувати.
