Без перебільшення, сільгосппідприємство «Агроекологія», що у Шишацькому районі Полтавщини, відоме далеко за межами області. Насамперед органічним землеробством. Скільки наукових книжок написано і переписано про унікальний досвід. А журналістських статей — не перелічити. Та й де ще є господарство, де активно займаються землеробством, і разом з тим на ланах (а тут 9 тисяч гектарів ріллі) впродовж 36 років не використовують ні пестицидів, ні засобів захисту рослин?! Навіть мінеральних добрив не вносять. Саме до такого господарства й завітали журналісти під час прес-туру в рамках спільного проекту Держземагентства та Світового банку.
Усі ці роки ниви в «Агроекології» удобрюються лише гноєм. Для збереження родючості використовуються також різні види рослин, що оздоровлюють й збагачують грунт поживними речовинами.
Продукція, яку тут виробляють, у переробників користується попитом. Таку сировину вони, поза сумнівом, заносять до розряду екологічно чистих, придатних для виробництва дитячого харчування.
В «Агроекології» щодня надоюють 25—30 тонн молока класу «екстра». Корми використовуються лише натуральні, без синтетичних добавок. Самі ферми обладнані сучасними доїльними залами, де для контролю за циклом виробництва «спостерігають» комп’ютерні програми. Вони дають можливість простежити за кількістю і якістю молока від кожної корови. Тваринництво виконує ще одну надзвичайно важливу функцію — забезпечує поля органікою.
Але те, що у господарюванні все безхмарно, — то лише на перший погляд.
— Нещодавно, — розповів співзасновник «Агроекології», Герой Соціалістичної Праці, Герой України Семен Антонець, — була нарада. Проводив її аграрний міністр. Непогано позасідали, оптимістично... Але я на своє запитання відповіді так і не отримав. Річ у тім, що цьогоріч закупівельна ціна на молоко впала на 60 копійок. Вона вже чотири місяці така, й дотації немає, нічого. Якщо буде так — 60 копійок не добиратимемо на кожному літрі. То це якраз ті 60 копійок — наш чистий прибуток. Виходить, за підсумками року прибутку не буде, хоча ми у нинішніх умовах навіть ферми будуємо. Отож розвиток зупиниться. Ще рік ми протримаємося (у нас п’ять тисяч ВРХ, зокрема, дві тисячі корів), а потім думатимемо, куди це добро дівати. Тож відповіді «як бути?» ми так і не отримали. Але я впевнений, доки переробні підприємства у виробництві використовуватимуть домішки — поголів’я зменшуватиметься і ніколи прогресу не буде. А настане просвіт тоді, коли всю молочну продукцію виготовлятимуть без жодних домішок, з якісної молочної сировини. А коли молока не вистачатиме, то ми й скажемо: чекайте, давайте щось робити! Почнемо й ферми будувати, й гроші під цю справу в бюджети закладати...
— Другий момент, — продовжує співрозмовник. — Ніхто про це не говорить у керівних кабінетах. От зараз зменшується кількість корів у населення. А чого? Ціна на молоко мала?.. Заводи відсотків на 30 менше платять, ніж великим господарствам. Чому? Переробники кажуть: «Брудне, руками доїться тощо». А на заводах усе разом зливають, роблять сир з однієї ємності! То той із селян, хто «бадяжить» за таких умов, й надалі триматиме корову, а той, кому совість не дозволяє, — продає або здає на м’ясо. Немає такого стимулу, я б сказав, селянського романтизму у виробництві якісної продукції. Романтизм, прагнення до добра, на жаль, відходить у минуле.
