Споконвіку, прийшовши до влади, нові володарі навідувалися з візитами ввічливості до близьких, а потім і далеких сусідів. Вивірялися політичні та економічні плани на майбутнє. Здавалося б, нічого не змінилося. Проте незрозумілим у цьому сенсі є прагнення окремих аналітиків підраховувати, скільки іноземних лідерів побувало в Україні і скільки разів та які країни приймали українських можновладців.

Та чи не роблять вони дурну роботу?! Адже якщо Україна претендує на роль «мосту між Сходом і Заходом», то мости, як і дороги, «в один бік» не прокладають! А це зумовлює потребу дипломатичних відносин із різними суб’єктами світової спільноти. А глобальна ситуація мінлива, тому варто моделювати світову і вітчизняну економіку хоча б років на 30—50 наперед та вибудовувати середньо- та довгострокову стратегію розвитку господарського комплексу України з мінімальною залежністю і від заокеанських, і від західних чи східних партнерів. У тому числі визначити в цій стратегії й місце малому та середньому бізнесу (інтереси якого зачіпають інтереси понад двадцяти відсотків населення — з родинами власників та найманих працівників), котрий із каталізатора економічного зростання країни та соціальної злагоди в суспільстві легко може стати чинником не лише суспільного хаосу, а й революційної активності населення.

До речі, ситуація для цього нині більш сприятлива, ніж у 2004 році. Середній клас досяг кількісної критичної маси, що в будь-який момент може перерости в нову якість — рушійну силу суспільних трансформацій. Це зумовлено ще й тим, що підприємницький загал на законодавчому рівні «відлучено» від соціального діалогу, а, отже, позбавлено можливості вести із владою системні консультації як самодостатня складова сторони роботодавців на цивілізованих засадах, визначених світовою спільнотою. Через сумнівну репрезентативність формальної національної сторони роботодавців влада не має соціально відповідального партнера за наповнення державної скарбниці та соціальні гарантії для населення. А пересічні громадяни — прихильники підприємництва, обтяжені проблемами сьогодення, — керуються здебільшого відчуттям «живота» свого: спостерігаючи протягом останнього десятиліття за розкішним життям так званої національної еліти, вони не дуже переймаються необхідністю «непопулярних», навіть соціально важливих економічних реформ.

За цих обставин навіть прагнення уряду «на марші» вдосконалювати свої реформаторські кроки піддається обструкції політичними «попами Гапонами». Останнім важливо лише не пропустити черговий, найбільш уразливий для суспільства реформаторський момент та повести за собою обділений люд — що й сталося з ухваленням Податкового кодексу України.

Звичайно, порівняно з механічними підрахунками vіp-візитерів та побудовою за цією статистикою мінливих прогнозів щодо геополітичної орієнтації України, стратегічне планування — річ невдячна, зважаючи на невдоволення обійдених «бюджетним пирогом» та відсутність державницької позиції в багатьох соціальних партнерів, особливо сторони роботодавців! Не випадково велика кількість місцевих організацій роботодавців (ОР) не вбачає за доцільне інтегруватися в цей рух на національному рівні. А всеукраїнські галузеві об’єднання ОР, набуваючи досвіду ведення переговорів із владою, незважаючи навіть на появу у стороні роботодавців потужних політичних та фінансових особистостей, втрачають потребу в патерналізмі з боку сторони.

Ситуація може змінитися лише внаслідок імплементації підприємницького загалу в соціальний діалог. Або ж якщо піонери сторони роботодавців (наприклад, УСПП, як системно діюча організація) пред’являть більш високий рівень репрезентативності, ніж неформальний СПО сторони роботодавців. Можливий також інший варіант, але це вже залежить від соціально-суспільної культури всіх учасників соціального діалогу і насамперед роботодавців та профспілок.

Із цих міркувань соціальний діалог теж повинен стати об’єктом стратегічного планування розвитку Держави в межах конституційних повноважень. Це єдина у світовій практиці цивілізована форма збалансування інтересів бізнесу, влади та суспільства.

Віктор ХМІЛЬОВСЬКИЙ, президент Спілки орендарів і підприємців України, заслужений економіст України.