У 1921 році у Відні відчинив двері перший український університет за межами України. Ініціаторами унікального навчального та дослідницького закладу, яким можуть похвалитися не так багато держав світу, виступила українська наукова та творча інтелігенція, котра після Першої світової війни опинилася в еміграції.
Упродовж 90 років Український вільний університет ніс вільне слово і відстоював інтереси українців у світі.
Під час перебування у Львові на запитання кореспондента «Голосу України» люб’язно погодився відповісти ректор Українського вільного університету (УВУ) професор Іван МИГУЛ.
— Що для вас означає Український вільний університет?
— «Український», бо особливу увагу приділяє українським студіям в широкому розумінні, що дає змогу забезпечити об’єктивне суспільство-
знавче та гуманітарне вивчення України. «Вільний», бо не звужений до ідеї недержавного і світського високошкільного закладу. Прикметник «вільний» окреслює основний принцип життєдіяльності цієї академічної інституції. Маю на увазі вільну та критичну інтелектуальну думку, яка протистоїть обмеженості, нетолерантності та ідеологічному догматизму. Зрозуміло, що поняття академічної свободи також передбачає можливість вільного роздуму про вільніше, справедливіше та раціональніше українське суспільство. «Університет» у сенсі інституції, яка має право присвоєння вчених ступенів магістра та доктора філософії чи політичної економіки, може вести дослідницьку наукову роботу.
— Як удалося вишу пережити нещодавню економічну кризу?
— Раніше університет отримував допомогу від федерального уряду Німеччини та Баварії. Але ще в 60-х роках німецька сторона попередила: тільки-но Україна стане незалежною, поступово припиниться фінансування УВУ. Так і сталося. Постала серйозна фінансова криза, що загрожувала закриттям університету. Тому від часу проголошення в Києві незалежності всі ректори УВУ намагалися отримати бюджетну і небюджетну фінансову підтримку України і від українських університетів. Зокрема, були спроби контактів з усіма президентами, майже зі всіма прем’єр-міністрами, міністрами освіти та деякими депутатами парламенту. Серед народних депутатів нам найбільше допомогли Юрій Ключковський і Тарас Чорновіл.
Але, на жаль, у плані фінансування з українського боку нічого не вийшло через закон України, який забороняє надавати кошти неукраїнській інституції. Юридично для України УВУ — не український університет, а німецький, а для Німеччини — український. Ось у чому полягає парадокс.
Тому виробили план, метою якого стало отримати незалежність як від Німеччини, так і від України. На першому етапі продали старий будинок університету в престижному районі Мюнхена. Але з огляду на те, що баварський високошкільний закон вимагає, щоб усі університети мали у власності нерухомість, ми купили менш красиве, але функціональніше приміщення, на щастя, також у престижному районі Мюнхена. За рахунок цієї фінансової операції нині маємо заінвестований фонд у сумі понад 4,5 мільйона євро.
Сьогодні річний бюджет УВУ формується з відсоткових доходів з інвестиційного фонду, плати студентів за навчання, пожертв німецьких меценатів, плюс дотації фундації УВУ в Нью-Йорку. До речі, в найважчі роки ця фундація була українською діаспорною інституцією, яка нам найбільше допомагала фінансово. Без неї УВУ нині просто не існував би.
— Які заходи проходять у зв’язку з 90-річчям?
— Наприкінці січня ми поклали вінок до пам’ятної таблиці у церкві святої Варвари, що у Відні. Ця таблиця була встановлена нашими попередниками з нагоди відзначення 65-річчя заснування УВУ в місті на Дунаї. Також на будинку, де було засновано УВУ, відкрито нову пам’ятну таблицю. Посольство України в Австрії в ці дні зорганізувало для нас урочисту академію.
Пройшли святкування в Мюнхені, де ми вручили диплом почесного доктора філософії колишньому міністру освіти України, ректорові Львівського національного університету імені Івана Франка професорові Іванові Вакарчуку. Нещодавно ми також підписали договір про співпрацю між нашими університетами.
У рамках святкувань буде видано книжку про УВУ українською та німецькою мовами. Відбудеться також концерт професора, декана Львівського національного університету імені Івана Франка, який є і професором УВУ, композитора Олександра Козаренка. Передбачаєтся мистецька виставка праць скульптора Грегора Крука. Сподіваємося, що вдасться зорганізувати конференцію у Вашингтоні, в українському посольстві.
— Які періоди в житті університету, пам’ятні для українців, ви б відзначили?
— В історії УВУ є три періоди, я б сказав три «заснування». Це віденський, празький і мюнхенський. Кожен із них має багато спільних прикмет. Однак під час кожного періоду були відмінності думок щодо пріоритетів і місії університету. Побутували конкуруючі думки щодо розуміння академічного напряму та перспектив УВУ. Так було під час заснування УВУ у Відні. Схожа ситуація виникла, коли університет переїхав до Праги, де він діяв аж до 1945 року. Це був найбільш ефективний та успішний період університету.
Після Другої світової війни УВУ переніс свій осідок до Мюнхена. Баварський уряд надав університету акредитацію в 1950 році. Пізніше відновили навчання й наукові дослідження з україно-
знавства, а також виш отримав право присуджувати ступені магістра та доктора наук. Принагідно зауважу, що УВУ не готує бакалаврів.
У Мюнхені УВУ трансформувався з «екзильного» університету в повноцінний, але спеціалізований приватний університет євросоюзного типу. Нині УВУ позиціонує себе як провідний українознавчий навчальний і дослідницький заклад Євросоюзу. Сьогодні поміж понад 60 його співробітників задіяно багато визначних науковців з усього світу. Унікальність професури УВУ полягає в тому, що 90 відсотків викладачів та науковців є професорами інших університетів у Канаді, США, Україні та в країнах Євросоюзу. Лише дуже небагато викладачів зробили свою власну кар’єру винятково в УВУ.
— Як ви стали ректором університету?
— Усю свою академічну кар’єру я провів у Канаді, понад 35 років був професором політичної економіки і політології в Бішопс університеті, що у провінції Квебек. З 2000 року був заангажований спочатку професором, потім деканом, а згодом і ректором.
— У нинішній ситуації, коли, з одного боку, Євросоюз, а з другого — Україна, яку роль ви відводите УВУ?
— Український вільний університет — це не лише важливий україномовний академічний центр в Європі поза межами України. УВУ — це своєрідний «інтелектуальний міст» між Україною та країнами Євросоюзу. Університет також відіграє роль «моста» для українців із різних регіонів України.
Такі чинники, звісно, приваблюють студентів. Сьогодні майже всі наші сто студентів — громадяни України. Ще від 50-х років минулого століт-
тя ми не мали такої кількості студентів на магістерських і докторських програмах студій. Дбаючи про якісні стандарти, ми змушені відмовляти декому з бажаючих стати нашим студентом. Позитивно, що сьогодні набираємо дедалі більше студентів із так званих «російськомовних» регіонів України.
— Чим це пояснити?
— Мені здається, що сьогодні певна кількість молоді з південно-східних регіонів України відчувають свою українську ідентичність не лише категорією мови. Вихідці з цих країв більш зацікавлені відкрити для себе Європу, ніж їхні попередники. Зрозуміло, що «функціональна мова» їхнього приватного життя не обов’язково українська. Але, відчуваючи свою національну ідентичність, такі молоді люди їдуть навчатися до Мюнхена. Не забуваймо, що УВУ — єдиний український університет поза межами України з українською мовою викладання.
У Мюнхені студенти з південно-східних областей і Криму вступають у контакт із студентами, які є вихідцями з центру й заходу країни. Це призводить до позитивних наслідків для всіх, бо ж вони спілкуються поміж собою в атмосфері толерантності думок, але також і критичного мислення. Отож поза академічними аспектами наш університет відіграє роль «національної соціалізації» громадян України, країни, де ще відсутня спільна і незаперечлива «національна пам’ять», спільне непроблематичне сприймання історії країни.
— Кого із славетних українців ви згадуєте під час святкування 90-річчя Українського вільного університету?
— Багато видатних науковців та громадських діячів були пов’язані з УВУ. Наприклад: О. Колесса, І. Горбачевський, С. Дністрянський, С. Шелухін, В. Старосольський, І. Огієнко, С. Рудницький, В. Щербаківський,
І. Мірчук, Ю. Панейко, О. Кульчицький, Р. Дражновський, Ю. Бойко-Блохін, В. Янів та багато інших, чиї імена вписано в історію української науки, культури, громадського життя.
Бесіду вів Богдан КУШНІР.
На знімках: ректор Українського вільного університету професор Іван Мигул; Український вільний університет у Мюнхені.
Фото надано УВУ.
