У фахівців соціальної сфери, які займаються проблемами неповнолітніх, робота ділиться на дві частини — світлу й темну. Темна — це коли дитина з різних причин втрачає батьків, а світла — коли дітей-сиріт влаштовують у хорошу родину й у майбутньому в них є власне житло. Однак що стосується квадратних метрів, то не все так просто.
За живих батьків
Почнемо, мабуть, з того, що, відповідно до українського законодавства, соціальний захист дітей, які залишилися без батьків, покладено на органи місцевої виконавчої влади. Іншими словами, територіальна громада відповідає за сироту до вступу його в самостійне життя. У комплексі такої турботи чи не головне місце посідає забезпечення сироти житлом.
Для початку назвемо цифру — 5100. Саме така офіційна кількість сиріт зафіксована в Луганській області, причому тих, у яких батьки або трагічно загинули, або пропали безвісти, лише 5% . Решта — сироти за живих батьків, яких позбавили права виховувати своїх дітей. Переважно це люди, м’яко кажучи, з долею, що не склалася, у яких немає власного кутка, а коли хатина або квартира є, то перебувають у такому стані, що надалі їх використання просто не можливе. До речі, коли в суді вирішується питання про державну опіку над сиротою або влаштування його в прийомну сім’ю, в обов’язковому порядку розглядається і закріплення за ним житла. У кожному разі, якщо в батьків є якась житлоплоща, певна її частина належить дитині. Закон стоїть на цьому твердо. Але тут є серйозні нюанси.
Наприклад, поки дитина перебуває в інтернаті або дитячому будинку, неблагополучні батьки доводять житло до такого жахливого стану, що жити в ньому стає неможливо. В іншому разі житло, в якому ніхто не мешкає, може саме по собі руйнуватися, розкрадатися, оскільки за ним немає догляду й нагляду. Саме в цьому випадку органи місцевої влади й повинні взяти на себе відповідальність за збереження житла, поки дитина-сирота повернеться в рідні пенати. Щоправда, кошти на такі витрати в держбюджеті не передбачено. Територіальна громада як може, так і викручується: хто спонсора шукає, хто власні кошти вкладає, а хто... взагалі нічого не робить, виправдуючись дірою в місцевому бюджеті. Коли таким керівникам територій нагадують про соціальний захист дітей-сиріт, що насамперед визначено законодавством, вони відповідають: «Нехай область виділить гроші на такі цілі».
На обласну владу перекладаються й інші проблеми. Скажімо, досягши повноліття й закінчивши навчання, дитина-сирота має повернутися на свою батьківщину, де в неї є житло. Однак у більшості випадків діти не хочуть повертатися в той будинок або квартиру, де в них у дитинстві не було щастя й де дотепер живуть колишні батьки, деградація яких дійшла межі. Як бути в цьому випадку? Частину проблем покликана вирішити обласна програма соціального захисту дітей-сиріт і дітей, які залишилися без опіки батьків.
Село й місто: проблеми одні, а способи вирішення — різні
Житло, як відомо, протягом останніх двох десятиліть взагалі не будується — ні в промисловому місті, ні, тим більше, у райцентрі. На те є серйозні причини, й вони відомі. Тому будівництво житла для сиріт — тема болюча, складна й, скажемо прямо, така, що не має райдужних перспектив. Хоча дещо в області все-таки вдається зробити. У містах, наприклад, проблема житлоплощі для цієї категорії дітей вирішується за рахунок безхазяйного житла, у сільській місцевості виручає ментальність населення, частиною якої є добросусідство та взаємовиручка. В селі не дадуть дитині залишитися сам на сам зі своїм горем або проблемою, тут немає такої байдужості до людей, як у місті. Наприклад, у Міловському районі 83% дітей-сиріт перебувають під опікою родичів, сусідів, знайомих тощо. В Марківському районі — 75%. (Найбільша кількість сиріт у Луганську, Алчевську, Лисичанську та в інших містах.) Тож на селі родичі подбають про те, щоб житло сироти під час його відсутності було доглянуте. Але це — кращий варіант. А якщо поруч немає таких хороших людей?..
— У цьому випадку йому зобов’язана допомогти територіальна громада, — пояснює начальник служби в справах неповнолітніх Луганської облдержадміністрації Раїса Родіна й погоджується, що в промислових регіонах ця проблема вирішується більш активно. — Приміром, повертаються в місто після закінчення навчального закладу діти, в яких немає закріпленого житла. Громада намагається надати їм житлоплощу. Для початку це може бути соціальне житло. Скажімо, в Красному Лучі рішенням сесії виділили кошти й відремонтували 20 кімнат у міському гуртожитку, в Свердловську ремонтують безхазяйне житло, в Ровеньках для сиріт виділили кілька квартир. Непогано це питання вирішується і в інших містах — Рубіжному, Сєверодонецьку тощо. Одне слово, в тих регіонах, де ситуація зі становищем дітей-сиріт чітко відстежується, — проблеми вирішуються.
Чого не скажеш про сільську місцевість. У районних адміністраціях немає коштів навіть на створення соціального житла, а що стосується сільської ради, то тут навіть не існує такого поняття, як квартирний облік, оскільки у своїй комунальній власності в неї немає соціального житла. Можливо, найбільш реальним для сільської місцевості може бути створення фонду соціального житла, до якого ввійдуть безхазяйні будівлі (таких у селі чимало). На жаль, процес визначення нерухомості як безхазяйної настільки довгий і заформалізований, що в працівників сільської ради, як правило, не вистачає коштів, терпіння й практики, щоб довести розпочату справу до логічного кінця.
Законодавчі рогатки
— Припустимо, що виконавчий комітет сільради успішно переборов усі перешкоди, взяв безхазяйний будинок на свій баланс як комунальну власність і дав йому статус соціального житла, — розмірковує перший заступник голови Сватівської райдержадміністрації Л. Русанова. — Відповідно до статті 9 Закону України «Про житловий фонд соціального призначення» і статті 16 Житлового кодексу орган місцевого самоврядування повинен здійснювати управління житловим фондом соціального призначення, організувати його гідне обслуговування і ремонт, утримання прибудинкової території, благоустрій тощо. Однак у селі немає підприємства житлово-комунального господарства. Тож хто буде обслуговувати соціальне житло?
Як вихід із ситуації у Сватовому розглядають можливість приватизації отриманого житла сиротами й дітьми, які позбавлені батьківської опіки. Однак та сама стаття 9 згаданого закону містить і такий пункт: «соціальне житло не підлягає піднайму, бронюванню, приватизації, продажу, даруванню, викупу й заставі». Виходить якась абракадабра. Дітям-сиротам, яким гарантовано забезпечення соціальним житлом, виділяється покинута, безгосподарна житлоплоща, але її статус офіційно не визначається і оформлення документів на право володіння стає неможливим. У найкращому разі воно розтягується за часом.
Щоб розв’язати ситуацію, Сватівська райдержадміністрація пропонує доробити деякі положення законодавства в частині збереження житла, як безхазяйного або від померлого, до винесення судового рішення. Крім того, дати пільги органам виконавчої влади при користуванні послугами бюро технічної інвентаризації, проведенні приватизації житла, отриманого із соціального фонду, а також передбачити в місцевому бюджеті на районному, обласному й державному рівнях кошти для цільового використання з облаштування житла, що набуває статусу соціального.
Ситуацію поліпшить програма
Для вирішення соціальних питань нашій країні завжди не вистачало коштів. Не тішитимемо себе надією й скажемо прямо, що фінансові проблеми продовжать свою атаку й у найближчому майбутньому. А тому сидіти в очікуванні сприятливої погоди навіть злочинно. Луганщина — одна з небагатьох областей України, що знаходить можливості розв’язання житлових проблем сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки. На це в першу чергу націлює обласна програма соціального захисту даної категорії населення регіону. Головна її мета — влаштування сиріт у сім’ю і забезпечення їх власною житлоплощею. Цього року, наприклад, в області будуються три дитячі сімейні будинки, для чого виділено 6 млн. грн., у наступному році буде побудовано ще три, а в 2013-му з’явиться п’ять дитячих сімейних будинків. Планувалося також будівництво п’яти соціальних гуртожитків у Луганську, Алчевську, Кременському районі та інших регіонах, але після того, як скасовано міністерство родини й молоді, реальність цих планів, на жаль, піддається сумніву.
Сьогодні в області триває робота з постановки на квартирний облік сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, які не мають свого кутка, а також інвентаризація житла, яке можна використовувати на соціальні цілі. Обласна влада намагається допомогти тим керівникам територій, які хочуть поліпшити ситуацію і шукають для цього різні шляхи, і змушує працювати тих, хто виправдує свою бездіяльність різними проблемами. Поки що виходить.
Алла АНТІПОВА.
Луганськ.
Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.
