До Коломиї на Всеукраїнський фольклорно-етнографічний фестиваль «Писанка-2011» приїхали понад 200 кращих майстрів народних промислів із Прикарпаття та інших регіонів. Чого тут тільки не було! Дерев’яний і глиняний посуд, жіночі прикраси, вишиті рушники, сорочки, скатерки, різнобарвні крайки, пояси, сумки, обереги і, звичайно, писанки.
Саме заради писанок вершився фестиваль. Курячі, гусячі, страусові яйця перетворилися на шедеври мистецтва. Є писанки, оздоблені бісером, соломкою, кольоровим папером і навіть насінням. І традиційні, писані фарбами, як то робили ще наші прабабусі.
Символ українства
Довгі ряди із творами декоративно-ужиткового мистецтва — лише побічне русло фестивалю. А головне мистецьке дійство — на площі перед Музеєм писанкового розпису. Тут близько 45 фольклорно-етнографічних колективів виконували гаївки, великодні пісні, вірші, танці, показували звичаї своїх країв. Переслухати те все — треба не одну годину вистояти. Один за одним виступають знані фольклорні колективи з Мишина, Великого Ключева, Ковалівки, Черча! Дитячий фольклорний ансамбль «Косички» з Надвірної, яким керує заслужений працівник культури України Любов Орел, так уразив гостей, що голова ОДА Михайло Вишиванюк одразу нагородив його премією у 5000 гривень. А виходу на сцену вже чекають аматори з Богородчанського району. Тримають довгі вишиті рушники, на яких кожне село представило характерний для нього узір. 36 сіл — 36 орнаментів, один кращий за інший. Як від того відійти? І так до вечора.
Міністр культури Михайло Кулиняк, що теж був на святі, пообіцяв: такі фестивалі завжди матимуть державну підтримку, а писанку назвав символом українства. За його словами, цьогоріч українська писанка отримає світове визнання.
У червні на Венеціанському бієнале, повідомив міністр, її представлятимуть роботи української художниці Оксани Мась. А коломийський міський голова Ігор Слюзар попросив міністра надати наступному, шостому, фестивалю «Писанка» статус міжнародного.
Таїнство писанкового розпису
Поки на площі святкували, в Народному домі близько ста дітей із Прикарпаття, а також Львівської, Тернопільської і Закарпатської областей змагалися в розписуванні писанок. Такий конкурс в області — вже 18-й. Кожен столик — це окрема команда з певного регіону. У всіх на столах горять свічки, над якими розігрівають віск. Таке відчуття, наче відбувається якесь таїнство. Усі учасники одягнуті у святкові вишиванки. Як завершать писанку, кладуть її у кошичок. Упізнаємо за веселими жовтогарячими барвами космацькі, за вишуканими чорнобривими — верховинські, за загадковим рослинним і тваринним орнаментом опільські писанки. Назарчик Гупало з села Яглуш Рогатинського району розповідає, що вчиться у шостому класі, а писанки розписує вже третій рік. З ним разом трудяться над писанками однокласниця Мар’янка Стасіцька і восьмикласниця Настя Бойко. Від хлопця дізнаємося, що в його класі восьмеро учнів, а взагалі в їхньому селі — сто чоловік. Від нього ж чуємо і деякі секрети писанкарства. Скажімо, яйце для писанки треба брати свіже — вчорашнє або позавчорашнє, і добре протерти оцтом, бо так «віск краще тримається і фарба лягає». Назар хоче стати кулінаром, бо «влюбився в цю професію з телевізора», Анастасія — лікарем, а Мар’яна каже: «Хотіла бути вчителькою, але бачу, що нині вчителям дуже тяжко, то ще думаю».
Відродити і зберегти
— Ми пробували по-різному проводити дитячі свята писанкарства, — розповідає директор обласного державного центру науково-технічної творчості учнівської молоді Василь Дранчук. — Були роки, коли діти робили контрольні розписи, писали реферати на основі науково-дослідницької роботи у своїх регіонах, складали твори, вірші. Тобто за 18 літ, відколи проводяться фестивалі, намагалися у різний спосіб зворухнути ту справу — відродити, а вже потім зберегти те, що є.
За словами директора, відродженню писанкарства маємо завдячувати насамперед таким ентузіастам-писанкарям, як Микола Палійчук із Чорного Потоку, Марія Павлюк з Іллінців, Ганна Бодрух із Космача, Світлана Стадник із Коломиї, Мар’яна Джумачук-Ковбаснюк із Ковалівки. «Ці люди 18 літ рік у рік залишали свою господарку, сільськогосподарські роботи, сім’ю та їхали на наші фестивалі зі своїми вихованцями», — каже пан Василь.
— У 1996 році на Прикарпатті вперше було проведено Всеукраїнський фестиваль писанкарства, куди на наше запрошення прибули представники із 16 областей, із Польщі та Литви, — розповідає директор. — Відтоді такі свята стали проводити в Житомирській, Хмельницькій, Київській, Луганській областях. Сподіваємося, це відголос нашого свята, бо Прикарпаття одне з перших започаткувало фестивалі писанкарства. Пізніше схожий конкурс раз у два роки почали проводити в Києві. Називається він «Воскресни, писанко!». Туди щороку їдуть юні прикарпатці і завжди повертаються з перемогою.
Є майстер — є й учні
Що писанкарство не занепало, Василь Дранчук пояснює насамперед тим, що не перевелися майстри-ентузіасти своєї справи: «Як є майстер, до нього тягнуться діти». І головну проблему нині бачить у тому, щоб зберегти мережу гурткової роботи, підняти зарплату позашкільникам на рівень учителя. «Керівник гуртка, який працює в позашкільному навчальному закладі, має розряд з 8-го по 10-й. А вчитель починає з 10-го розряду. Тобто та зарплата, що у вчителя найменша, у нас найбільша».
Обласна влада всіма силами підтримує такі фестивалі. Харчування дітей, їхнє розміщення на нічліг, канцтовари — все за її рахунок. На це свято пішло 9,5 тисячі гривень з обласного бюджету за програмою «Обдаровані діти». Голова ОДА вважає, що писанкарство — «це культура від Бога». «Писанка — це найдорожча для мене річ, — поділився з журналістами Михайло Вишиванюк. — Коли проходять такі фестивалі, я з великою радістю їду сюди, щоб подякувати людям, які їх організовують і зберігають наші традиції. А ще для того, щоб повернутися в дитинство».
Дарина НАЗАРЧУК.
Івано-Франківська область.
Фото Миколи МАЦЮКА.
