У київському видавництві «Гнозіс» побачила світ книжка Віталія Шевченка «Жити в цікавий час (Фотохроніка)».
Ім’я Віталія Шевченка добре відоме публіці — журналіст, письменник, політик, громадський діяч. Його нова книжка — це фотоальбом, до якого увійшли знімки (понад 600!), зроблені автором від другої половини 1980-х років до зими 2005 року. Цей період і називається тут «цікавим часом».
Шевченко, будучи від природи чоловіком спокійним, розсудливим, не схильним до перебільшень чи прикрас, не намагався зробити пережитий час нарочито «цікавим». Тут нема екзотики, патетики чи красивості. Виняток — хіба що ті випадки, коли Шевченко знімає краєвиди рідної Чернігівщини, тоді він не соромиться бути патетичним, захопленим, навіть сентиментальним. Комусь ці знімки можуть здатися невибагливими, навіть часом випадковими. Проте, зібрані разом і побачені з відстані часу, вони утворюють неповторну мозаїку нашого вже неймовірного «вчора».
Чого вартий хоча б знімок на сторінках 135—136. Це вересень 1989 року — молода львів’янка Ганна Герман-Стеців, скромно опустивши очі, стоїть в оточенні здоровенних спецназівців, що прийшли наглядати за делегатами з’їзду Народного руху! Тільки одного цього знімка вистачило б для драматичних медитацій на тему нашої ближньої історії, очевидної і неймовірної водночас.
Цікаво й несподівано бачити ще не старого філософа Мирослава Поповича, ще не сивих Танюка та Мовчана, ще живих В’ячеслава Чорновола і Олександра Ємця. Автор супроводжує знімки дуже лаконічними підписами. Він, як і ми всі, втомився за ці роки від гри словами — йому досить мовчазного фотовідбитка. А в зіставленні фотовідбитків сам собою приходить висновок: на наших очах минула епоха чорно-білої фотографії, а разом з нею змінилося й наше уявлення про себе самих. Грубо кажучи, коли ми були ще чорно-білими, ми були кращі, чесніші перед собою. З приходом суцільно кольорової фотографії щось із нами стало не так. Порівняйте суворий чорно-білий портрет Чорновола-старшого і рожевий лик Чорновола-молодшого — і ви зрозумієте, що історія безповоротна. Колір зробив нас банальнішими. Кольоровий глянець став ознакою життя. І сміттєзвалища, і урочисті паради в кольорі стають на диво однакові! Лиш один раз — і це добре видно в альбомі Віталія Шевченка — колір отримує свою самодостатність. Це там, де кадри листопада-грудня 2004 року. Саме там кольори ніби повертаються до своїх первісних значень — і помаранчевий, і синій, і будь-який, що є поруч. Гортаючи альбом, добре бачиш, що ні до того, ні опісля кольори вже не звучали отак небанально. І це — одне з тих дивних вражень, що роблять книжку Віталія Шевченка вартою уваги.
Віталій Жежера.
