В умовах розширеного комунікативного середовища слід по-новому ставитися до змісту освіти, зазначив Василь Кремень, президент Національної академії педнаук. Людина має бути на першому місці. Тому основне завдання — формувати з юних літ самодостатню, творчу особистість, забувши про авторитарну педагогіку.

Щоб ті, хто навчається, стали партнерами Учителів. Сучасна цивілізація потребує людиноцентричної за змістом освіти і виховання, тобто максимального наближення навчально-виховного процесу до здібностей конкретної дитини. Вона мусить бути готовою до принципово нових технологій, пов’язаних з повною інформатизацією та комп’ютеризацією.

Міністр Дмитро Табачник вважає, що треба зробити вкрай непопулярні кроки для оптимізації освіти, надто вищої. В країні, де економіка фактично на колінах, спеціалістів для неї готують 820 ВНЗ. Серед них лише 30 мають понад 20 тисяч студентів. У багатьох обласних центрах з населенням 200-300 тисяч утримувати за рахунок держави чотири-шість навчальних закладів — непосильна ноша.

З цього приводу один із харківських ректорів сказав: якщо продовжуватимемо розвивати освіту за рецептом з’їзду профспілок працівників галузі, збільшуючи лише зарплату, то ми швидше, ніж зможемо усвідомити, прийдемо до загальної катастрофи.

В освіті 83 відсотки коштів — зарплата викладачів і вчителів. При цьому стабільно діє залишковий принцип фінансування. Попит на диплом ВНЗ не падає, факт, але ж зростає і кількість не витребуваних фахівців.

«Ви закінчували юридичний факультет в економічному, а ви, фінансист, навчались в університеті культури? Ну-ну...».

Це дедалі частіше чують випускники у відділах кадрів.

Директор Інституту педосвіти і освіти для дорослих Іван Зязюн каже:

«...Справжнє призначення вчителя, його справжнє покликання — виховання дітей і любов до них, — зазначив на зібранні відомий вчений. — Адже будь-якого члена суспільства насамперед треба зробити людиною. Помилка фізика не така болісна, як помилка вчителя. Академія повинна реалізувати революційну ідею — сповідувати педагогіку передовсім, а вже потім предмет навчання».

Академік, без сумніву, знає, скільки в наших школах і ВНЗ учителів, які реалізують іншу «революційну ідею»: «За такі гроші нам ще й виховувати?».

Чи досягне освіта «цивілізованих змін» при такому ставленні до учнів—студентів, яких Корчак, Ушинський, Сухомлинський та інші Педагоги передовсім виховували і любили, а потім навчали?

Гадаю, ця проблема заслуговує на окреме обговорення. Бо якщо навіть забезпечити навчальні заклади сучасною технікою, а викладачів високою зарплатою, то кого вони випускатимуть у самостійне життя без людиноцентричного виховання і освіти?

Навряд чи нам потрібні роботи з людськими серцями.