Минуло вже чверть століття з часу Чорнобильської катастрофи, а сприйняття її залишається гострим і тривожним — як сприйняття чогось нещадного і страшного, як сприйняття війни. Про обсяг моральних та економічних збитків, що принесла катастрофа, годі й казати — вони незмірні і їх наслідки даватимуться взнаки ще не один десяток років.

Після здобуття незалежності Україна почала з того, що 1992 року оголосила міжнародний конкурс на проект перетворення побудованого одразу після катастрофи «Укриття», оскільки головною особливістю цього об’єкта продовжувала залишатися його потенційна небезпека. У 1995 році в м. Оттава (Канада) було підписано Меморандум про взаєморозуміння між урядом України та урядами країн «Великої сімки» і Європейською комісією (ЄК) щодо закриття Чорнобильської АЕС. З метою реалізації меморандуму, при взаємодії ЄК, України, США і груп міжнародних експертів у 1997 році розроблено План здійснення заходів на об’єкті «Укриття» (ПЗУ) або ж SІP (Shetler Іmplementatіon Plan), який є технічно-фінансовим варіантом співпраці України і «Великої сімки» з розробки екологічно-прийнятного підходу до вирішення проблеми укриття 4-го енергоблоку ЧАЕС.

У 1997 році в ЄБРР було створено Чорнобильський фонд «Укриття» (ЧФУ) з метою забезпечення фінансування ПЗУ. Фінансування ЧФУ забезпечується внесками, які надаються країнами-вкладниками, передусім країнами «Великої сімки» та ЄС.

Основною метою ПЗУ є стабілізація існуючого саркофага та спорудження навколо старого саркофага нового безпечного конфаймента (НБК), який повинен щонайменше на 100 років накрити радіоактивно забруднені предмети та запобігти триваючому просочуванню води. Планувалося, що об’єкт побудують за 5 років. Початкова кошторисна оцінка ПЗУ, розрахована у 1997 році, становила приблизно 758 млн. дол. США (585 млн. євро). Але на Асамблеї донорів ЧФУ 25 жовтня 2010 р. була представлена оптимізована оцінка вартості реалізації ПЗУ: приблизно 1,54 млрд. євро (з них прогнозована вартість НБК становить приблизно 990 млн. євро), що потребувало додаткових внесків до ЧФУ на рівні близько 600 млн. євро. Кошти, що були в ЧФУ, мали бути вичерпані вже на початку 2012 року.

19 квітня 2011 року в Києві відбулася конференція вкладників ЧФУ. І на сьогодні додатково зібрано близько 550 мільйонів євро. Україна, маючи зобов’язання про внесок 50 млн. доларів США, виконала їх та заявила про додатковий внесок до ЧФУ в розмірі 54,163 млн. доларів США.

Введення в експлуатацію нового конфаймента вже переносилося з 2010 року на березень 2013-го і на сьогодні знову відкладається. Наразі з боку компетентних урядових структур до проекту конфаймента зроблено близько тисячі зауважень, в тому числі й стосовно параметрів обшивки. Для врахування зауважень, напрацювання необхідних технологічних рішень генпідряднику «НОВАРКО» знадобиться певний час. У зв’язку з цим представники уряду України прогнозують чергову дату введення в дію нового безпечного конфаймента на липень 2015 року.

Затримки з будівництвом призводять до його здорожчання

У зв’язку з тим, що своєчасне будівництво ПЗУ не забезпечувалося з самого початку, Рахунковою палатою України було ініційовано проведення Міжнародного координованого аудита ЧФУ. Аудит було здійснено у 2007 році. У проведенні координованого аудита взяли участь сім вищих органів фінансового контролю (ВОФК). Крім того, два ВОФК надали свої матеріали щодо цього питання, які були враховані при проведенні аудита. За його результатами було складено звіти. В останніх вказано на цілу низку проблем, внаслідок яких відбулося істотне відставання від плану робіт з реалізації ПЗУ. Ці проблеми були зафіксовані як з української сторони, так і з боку ЄБРР.

Треба зауважити, що проблема затягування з реалізацією проекту має низку чинників, на які Україна впливати не може. Це стосується і порядку виділення та освоєння коштів за ПЗУ. Зокрема, Європейський банк реконструкції і розвитку визначає генеральних підрядників і здійснює фінансування після укладання відповідних угод та договорів між Україною (в особі Державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС») та генпідрядником. Україна впливає на динаміку процесу лише через погодження відповідної проектної документації та технічних рішень. І, звісно, в питаннях, що стосуються надійності конструкцій та технологій, що експлуатуватимуться на території України, держава повинна бути особливо відповідальною. Контроль та організація управління експлуатаційною безпекою належить виключно Чорнобильській АЕС. Основна відповідальність за фінансовий і програмний менеджмент з реалізації проекту покладена на Європейський банк реконструкції та розвитку.

Поряд з будівництвом НБК існують також супутні проблеми, які потребують розв’язання. Власне, без їх вирішення  МБК не зможе виконати свою функцію. Мова йде про будівництво і введення в експлуатацію низки основних об’єктів для безпечного збереження і переробки відпрацьованого і пошкодженого ядерного палива. На даному етапі треба також розв’язати проблему відпрацьованого ядерного палива і радіоактивних відходів, накопичених за період експлуатації блоків ЧАЕС.

Відповідно до Загальнодержавної програми зняття з експлуатації ЧАЕС і перетворення об’єкта «Укриття» на екологічно безпечну систему, що покликана регулювати комплекс робіт на майданчику Чорнобильської АЕС, перед початком зняття з експлуатації станції повинні бути побудовані такі об’єкти: завод з переробки рідких радіоактивних відходів; промисловий комплекс поводження з твердими радіоактивними відходами; сховище для тимчасового зберігання високоактивних і довгоіснуючих відходів; завод з виробництва бочок (первинна упаковка) і бетонних контейнерів; установка з подрібнення довгомірних відходів на Чорнобильській АЕС.

Завод з переробки рідких радіоактивних відходів перебуває у стані «незавершеного будівництва». Державне спеціалізоване підприємство «Чорнобильська АЕС» проводить технічне обслуговування систем, що забезпечують життєдіяльність об’єкта. Орієнтований запуск об’єкта планується на 2015 рік.

Промисловий комплекс поводження з твердими радіоактивними відходами відповідно до інформації, наданої Кабінетом Міністрів, «майже завершено». Не проведені випробування певних агрегатів (відповідно до контракту — лотів). Так, 18 січня 2010 року укладено контракт на підтримку проведення «гарячих» випробувань лотів 1 і 2 за рахунок Європейської комісії. У зв’язку з затримкою ремонту германієвого детектора системи моніторингу бочок, завершення першого етапу «гарячих» випробувань було перенесено на 28 березня 2011 року. А у повному обсязі «гарячі» випробування мають бути завершені в кінці липня 2011 року.

Що стосується сховища відпрацьованого ядерного палива №2 (СВЯП-2), то тут, за інформацією уряду, на сьогодні завершені проектні роботи щодо будівництва сховища, а також підписано поправку №4 з компанією «Holtec Іnternetіonal» на виконання будівельних робіт. Втім, чекати раніше 2015 року введення в експлуатацію сховища також не доводиться.

Завод з виробництва бочок і бетонних контейнерів продовжує споруджуватися, але дані про дату завершення будівництва відсутні. А на установці з подрібнення довгомірних відходів на ЧАЕС лише розпочато роботи з модернізації.

Як бачимо, значно затримуються терміни реалізації проектів міжнародної технічної допомоги, що призводить також до зростання їхньої вартості. Як зазначалося, станом на поточний момент вартість проекту будівництва нового безпечного конфаймента збільшилася майже утричі, а термін його завершення подовжується на 7-8 років від планованого.

Спорудження нового «Укриття» проблем не вичерпує

Але навіть по завершенню робіт на об’єктах і введенню їх в експлуатацію окреслюються ще серйозніші проблеми. Зокрема, це проблема фінансування експлуатаційних витрат новозбудованих об’єктів та необхідність збільшення обсягів фінансування діяльності ДСП ЧАЕС. Так, для покриття експлуатаційних витрат об’єктів, що вводяться в експлуатацію, необхідно буде щороку додатково близько 120 млн. грн. А після введення в експлуатацію СВЯП-2 (другого сховища відпрацьованого ядерного палива) щорічні експлуатаційні витрати ДСП ЧАЕС зростуть ще на 80 млн. грн. До слова, роботи з наповнення сховища відпрацьованим ядерним паливом планується завершити протягом 10 років.

Перші фінансові оцінки, виконані в 2007 році в рамках Програми зняття з експлуатації ЧАЕС, показали, що загальна вартість цих робіт становитиме приблизно 20 млрд. грн. за цінами 2006 року (або 4 мільярди доларів США). Для прикладу, зняття з експлуатації двох енергоблоків Інгалінської АЕС (Литва), що аналогічні блокам ЧАЕС, було оцінено в 3,6 млрд. євро за умови, що обладнання на майданчику не має аварійного забруднення. Витрати на зняття з експлуатації п’яти реакторів типу ВВЕР-440 АЕС «Норд» (Німеччина) оцінено в 3,2 млрд. євро.

Що ж стосується четвертого енергоблоку ЧАЕС, що зазнав аварії, загальні витрати на перетворення об’єкта «Укриття» на екологічно безпечну систему досі не надаються точній оцінці, оскільки не мають аналогів у світі і можуть становити десятки мільярдів доларів США (або сотні мільярдів гривень).

І тут треба розуміти, що якщо основні роботи зі спорудження конфаймента та допоміжних об’єктів фінансуються здебільшого західними донорами, то експлуатаційні витрати ляжуть на плечі виключно України. Це за того, що тема хронічного недофінансування виведення ЧАЕС з експлуатації вже протягом 11 років залишається актуальною.

Наприклад, на 2011 рік за бюджетною статтею «Підтримка у безпечному стані енергоблоків та об’єкта «Укриття» Чорнобильської АЕС» бюджетний запит був складений на суму 817,4 млн. грн., в той час, як держбюджетом на 2011 рік передбачено 490 млн. грн., тобто 60 відсотків від потреби. Водночас ми вже маємо яскраві приклади безвідповідального ставлення влади до цієї колосальної проблеми — недостатній рівень фінансування у 2010 році призвів до критичної ситуації, коли у 4 кварталі через неможливість розрахунків були відключені від електропостачання важливі об’єкти на промисловому майданчику ЧАЕС та під загрозою було відключення від газових мереж, що могло призвести до порушення меж та умов безпечної експлуатації ядерних установок. Ситуація була частково вирішена через виділення коштів із стабілізаційного фонду в розмірі 10,9 млн. грн. Але залишилася неоплаченою заборгованість ЧАЕС за спожитий природний газ у листопаді—грудні 2010 року ДП «Газ України» НАК «Нафтогаз України» у розмірі 10,2 млн. грн.

«Еквілібрістика» довкола соціальних гарантій «чорнобильців»

Окрім цих поточних і потенційних витрат на технічний аспект ліквідації катастрофи, Україні необхідні величезні ресурси для подолання соціально-економічних, медичних, соціокультурних проблем наслідків катастрофи.

Загалом сьогодні позиція уряду в розв’язанні проблем «чорнобильців» полягає в намаганнях внести зміни до чинного Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», спрямовані на «оптимізацію існуючої системи соціального захисту «чорнобильців». Уряд стверджує, що ним розроблено та спільно з центральними органами виконавчої влади, науковцями і громадськими «чорнобильськими» організаціями опрацьовано проект закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», але насправді цього проекту на сьогодні ніхто не бачив. Натомість уряд запропонував проект закону № 7562 «Про гарантії держави щодо виконання рішень суду». Саме за цією назвою приховується намір вилучити із Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждалі внаслідок Чорнобильської катастрофи» чітко визначені соціальні гарантії і передати Кабінету Міністрів встановлення порядку надання і визначення розмірів пільг «чорнобильцям» на власний розсуд.

І це при тому, що зміна пільг та компенсацій, встановлених Законом «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», можлива лише через внесення змін до цього закону. Зокрема, стаття 71 визначає, що дія його положень не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до нього.

Влада вдається до такої законодавчої «еквілібристики», оскільки окремими статтями законів «Про Державний бюджет України» на відповідні роки Кабінету Міністрів надано право встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами. Внаслідок цього виникає невідповідність розмірів виплат, визначених законом до розмірів, встановлених постановами Кабміну (розміри окремих виплат, передбачені законом, перевищують фактично виплачувані суми відповідно до постанов уряду у 8—10 разів). Це призводить до масових звернень постраждалих громадян до судів різних інстанцій з позовними вимогами. Більшість цих позовів судами задовольняється і здійснюється примусове стягнення коштів з рахунків місцевих органів праці та соцзахисту населення у суттєво збільшених розмірах порівняно з передбаченими держбюджетом. Це, у свою чергу, призводить до спустошення відповідних фінансових рахунків та утворення заборгованостей.

Також соціально гострою є проблема відшкодування коштів Пенсійному фонду України з витрат на виплату і доставку пенсій особам, яким вона призначена на пільгових умовах, до отримання права на пенсію за віком.

Керівники підприємств виробничо-господарського комплексу зони відчуження, посилаючись на те, що починаючи з 2006 року жодного разу не отримали з бюджету в повному обсязі коштів на покриття Пенсійному фонду України фактичних витрат на виплату і доставку пільгових пенсій, не виконують вимоги закону. А Пенсійний фонд регулярно звертається до суду про стягнення із зазначених суб’єктів господарювання заборгованості з відшкодування їх витрат на виплату і доставку пенсій, призначених на пільгових умовах. Рішеннями судів вимоги Пенсійного фонду задовольняються в повному обсязі й подальше примусове їх виконання через арешт рахунків суб’єктів господарювання ставить під загрозу належне забезпечення ядерної та радіаційної безпеки при виконанні робіт з дострокового зняття з експлуатації ЧАЕС та підтримки в екологічно безпечному стані зони відчуження.

Звісно, треба визнати, що проблема реалізації соціальних гарантій, закладених в «чорнобильському» законодавстві, є і її треба вирішувати. Адже, за розрахунками експертів, на реалізацію Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у повному обсязі необхідно понад 70 млрд. грн. (в бюджеті на 2011 р. передбачено 7,7 млрд. грн.). Для порівняння — видаткова частина держбюджету на 2011 р. становить 321,9 млрд. гривень. Але категорично не можна вирішувати ці проблеми соціально безвідповідальним шляхом — уряд повинен пропонувати варіанти поступового соціально прийнятного вирішення проблеми. Наприклад, гарантуванням щорічного зростання видатків на «чорнобильські» програми на рівні 5-10 відсотків з тим, щоб, відповідно до зростання економіки, вийти на належні показники фінансування.

Екологічний вимір зони

Ситуація в соціальній сфері також нарешті має змусити замислитися владу про власне екологічний вимір реабілітації територій, постраждалих внаслідок катастрофи. Влада до цього часу не має стратегічного бачення перспектив зон забруднення, в тому числі і їх господарських перспектив. Для наповнення бюджету та відповідного фінансування чорнобильських, передусім соціальних програм, держава не повинна відмежовуватися від вирішення питання повернення територій четвертої, а можливо, і третьої зон у господарський комплекс.

На окремих забруднених територіях є потенціал для розвитку галузей економіки. Але для реалізації потенціалу необхідно створювати адміністративні, фінансові, правові основи розвитку. Ключові шляхи розвитку третьої і четвертої зон, за оцінками експертів, малий бізнес, фермерство, спеціальні наукові проекти. При цьому послаблення обмежень на господарську діяльність у відповідних зонах не повинна пов’язуватися з питанням позбавлення пільг потерпілих громадян на цих територіях.

Мало того, Чорнобильська зона відчуження теж потребує розробки нової концепції свого розвитку в процесі зняття з експлуатації ЧАЕС з метою подальшого ефективного використання і розвитку промислового майданчика та виробничої інфраструктури станції і зони відчуження. Саме це рекомендували Кабміну учасники останніх тематичних парламентських слухань у Верховній Раді України. Необхідне активне використання всіх можливостей промислового майданчика ЧАЕС та зони відчуження для потреб атомної та інших галузей промисловості України, максимальне залучення кваліфікованого персоналу Чорнобильської АЕС та трудового ресурсу м. Славутич. На базі ЧАЕС просто необхідно створювати потужний центр наукових досліджень із залученням, у перспективі, іноземних інвестицій та виробничих технологій.

Почати треба принаймні з відновлення щорічної дозиметричної паспортизації населених пунктів України та оприлюднити отримані дані. Наприклад, базове радіаційне обстеження лісів України було проведене ще у 1991—1992 рр., але матеріали, які були отримані в його результаті, використовуються і нині при плануванні лісогосподарських заходів на підприємствах. А теперішня ситуація в лісах оцінюється на базі розрахунків розпаду радіоізотопів.

Сьогодні також зрозуміло, що рішення про зупинку третього блоку ЧАЕС у грудні 2000 року без забезпечення відповідної інфраструктури для повного виведення усіх блоків з експлуатації було поспішним і мало політичний характер. Адже витрати на зняття з експлуатації одного енергоблоку можна порівняти з будівництвом нового — це 2—2,5 млрд. доларів США. В той час, як обіцянки західних партнерів щодо фінансування добудови деяких енергетичних об’єктів виконані не були і Україна провела ці роботи власними силами.

Тому вже нині варто замислюватися про джерела фінансування експлуатаційних витрат на функціонування об’єктів, що мають бути уведені в експлуатацію в рамках ПЗУ. В тому числі, це може бути частково міжнародна допомога або ж інші, можливо інвестиційні, форми участі іноземних партнерів у перетворенні ЧАЕС в екологічно безпечну зону та поверненні радіоактивно забруднених зон у господарський комплекс.

Чи варто будувати нові ядерні блоки?

Водночас не зовсім логічним є сьогодні рішення про добудову двох блоків Хмельницької АЕС, як з точки зору екологічної, так і економічної безпеки держави.

Що стосується екологічного виміру, то, з огляду на аварію на японській атомній станції Фукусіма-1, необхідно негайно зупинити спорудження будь-яких ядерних реакторів в Україні, принаймні до напрацювання необхідних технологій та рекомендацій МАГАТЕ для максимального рівня захисту АЕС від можливих катаклізмів. Не виключено, що з огляду на нові загрози, російські реактори взагалі можуть не задовольнити нових вимог до безпеки.

До того ж, умовами «Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Російської Федерації про співробітництво в будівництві енергоблоків № 3 та 4 Хмельницької АЕС» передбачено, що сторони здійснюють співробітництво в проектуванні, будівництві та введенні в експлуатацію енергоблоків № 3 та 4 Хмельницької АЕС з урахуванням застосування існуючих конструкцій з реакторними установками типу ВВЕР-1000 проекту В-392. А третій і четвертий блоки Хмельницької АЕС спочатку повинні були споруджувати за радянським проектом В320, який вже застарів. У зв’язку з цим спеціалісти не можуть дати відповіді, як «Енергоатом» збирається вписувати реакторну установку проекту В392 в наявні В320 конструкції проекту. Фахівці зазначають: просте порівняння геометричних розмірів реакторного відділення показує, що існуюче компонування не дозволяє розмістити в них нові системи безпеки. Також існує вірогідність виникнення проблем з охолодженням, тобто водозабезпеченням додаткових блоків.

В економічному вимірі угода про добудову блоків Хмельницької АЕС поглиблює енергетичну залежність України від Російської Федерації, оскільки умовами угоди передбачено: «Енергоблоки № 3 та 4 Хмельницької АЕС, збудовані у відповідності до цієї угоди, упродовж усього періоду їх експлуатації повинні використовувати ядерне паливо у вигляді тепловиділяючих збірок, виготовлених тільки за російськими технологіями, на умовах, погоджених у відповідних контрактах». Так само незрозумілим є положення угоди про те, на яких умовах російська сторона забезпечить організацію фінансування в обсязі, необхідному для проектування, будівництва та введення в експлуатацію енергоблоків № 3 та 4 Хмельницької АЕС.

Відомо, що Президент України заявив про безальтернативність атомної енергетики в Україні. Звісно, на даному етапі економічного розвитку Україна не може дозволити собі, як, наприклад, Німеччина, відмовитися від розвитку атомної енергетики і зупинити застарілі ядерні реактори. Але принаймні призупинити будівництво нових реакторів до осмислення причин і наслідків аварії на «Фукусімі-1» ми зобов’язані.

Зауважимо, що експорт електроенергії з України до сусідніх держав у піковий 2006 рік сягав 10 млрд. кВт/год. (у 2010 році — 1 млрд. 173,7 млн. кВт/год. у зв’язку з втратою покупців). І це в той час, як один енергоблок на Хмельницькій АЕС виробляє близько 3 млрд. кВт/год. електроенергії на рік. Отже, як бачимо, проблем з електроенергією для вітчизняної економіки не спостерігається. Якщо ж взяти до уваги прогнозні показники по розвитку неатомної енергетики, то, за оцінками спеціалістів, виробництво електричної енергії тепловими електростанціями та блок-станціями збільшуватиметься, досягаючи: у 2015 р. — 125,0 млрд. кВт/год.; у 2020 р. — 129,9 млрд. кВт/г. та у 2030 році — 180,4 млрд. кВт/год. За рахунок модернізації існуючих потужностей та розвитку нових виробництво електроенергії на ГЕС збільшиться у 2015 р. до 11,4 млрд. кВт/г.; у 2020 р. — до 12,7 млрд. кВт/г; у 2030 р. — до 14,1 млрд. кВт/г. Реконструкція діючих, відбудова непрацюючих та спорудження після 2010 р. нових малих ГЕС на малих річках і водостоках (на існуючих водоймищах в системах технічного водозабезпечення та водовідведення) доведе виробництво електроенергії на них до 3338 млн. кВт/год. до 2030 року проти 325 млн. кВт/год. в 2004 році.

Прогнозується збільшення виробництва електроенергії електростанціями, що використовують нетрадиційні та відновлювані джерела енергії (без врахування виробництва електроенергії на малих ГЕС та на біопаливі) до 800 млн. кВт/год. — у 2015 р.; 1500 млн. кВт/год. — у 2020 р.; 2100 млн. кВт/год. — у 2030 році. На сьогодні темпи нарощування виробництва електроенергії з нетрадиційних джерел швидкі, але не настільки, як хотілося б. Наприклад, виробництво електроенергії з нетрадиційних джерел (ВЕС) в січні—жовтні 2010 року становило 4,3 млн. кВт/год. проти 1,1 млн. кВт/год. за десять місяців 2009 року. На жаль, вироблення електроенергії з нетрадиційних джерел наштовхується на протидію чиновників. Наприклад, Україна має хороші природно-кліматичні умови для розвитку сонячної енергетики. Проте залучення інвестицій і технологій натрапляє на недружній режим ведення бізнесу для іноземних компаній. Про це заявили учасники «круглого столу» «Перспективи розвитку сонячної енергетики України», організованого 29 березня в Києві японською компанією Sharp.

Переосмислити проблему Чорнобильської катастрофи

Отже, підсумовуючи викладене, треба наголосити, що незважаючи на ті 25 років, що минули з часу Чорнобильської катастрофи, проблем не поменшало. Навпаки, послаблена увага влади до проблем постраждалих від чорнобильської трагедії породжує все нові й нові складнощі. Через 25 років вже нарешті треба комплексно підійти до ліквідації наслідків аварії. Вирішувати цілісно проблеми перетворення об’єкта «Укриття» Чорнобильської АЕС в екологічно безпечну систему, підготовку необхідних спеціалістів (в тому числі й в галузі профтехосвіти), соціальної допомоги постраждалим громадянам та екологічного оздоровлення забруднених територій. Залишати надалі все, як є — неприпустимо. Треба переосмислити проблему Чорнобильської катастрофи не як таку, що буде назавжди, а як таку, яку слід розв’язати. Для цього необхідно вдосконалити нормативну базу, спрямовану на подолання наслідків катастрофи, забезпечити широке інформування громадськості про перебіг робіт на ЧАЕС та стан територій, що були забруднені внаслідок аварії, відпрацювати цілісну управлінську вертикаль, в основу якої поставити по державницькому налаштованих професіоналів.

Кричущим фактом неналежної уваги влади до подолання наслідків Чорнобильської катастрофи є відсутність відповідної Загальнодержавної програми. Сьогодні вже 2011 рік — 25-та річниця Чорнобильської трагедії, а Україна не має Загальнодержавної програми подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, оскільки дія попередньої програми, прийнятої ще у 2006 році, сплила у 2010 році.

Не можна вічно боротися з наслідками — наслідки катастрофи повинні бути подолані. Назавжди має лишатися лише пам’ять про катастрофу та про незмірні втрати людей, які вона спричинила. Ця пам’ять повинна посилити нашу увагу до безпеки атомної енергетики та убезпечити від прийняття хибних рішень і відвести загрозу майбутньому наших дітей та онуків, майбутньому планети.

Анатолій СЕМИНОГА, народний депутат України, голова Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.