Ніхто не розіб’є ліхтар, якого він сам засвітив

3 червня 2011 178

Село занепадає, безлюдніє, вимирає... Тільки й чути про це нині з уст багатьох політиків. Але не про тернопільські села. І тим паче — не про гусятинські. Їдеш трасою і милуєшся: що не садиба — то свій стиль. Оригінальні дахи будинків, гарні ковані огорожі, криниці під різьбленим дашком, акуратні доріжки, казкові гномики у палісадниках і всюди квіти. Ні, це не палаци «нових» українців із традиційним набором прикрас від дизайнерів, а оздоблені власними руками помешкання. Дедалі частіше нове життя вдихають у старі батьківські оселі: новий дах, сучасні вікна, приваблива огорожа... Господарі нерідко живуть у містах, але батьківські хати не продають, приїжджають на вихідні. У селянській хаті нормою стали обладнані за останнім словом техніки кухні, ванни, внутрішні вбиральні, гаряча і холодна вода. Кожен сам собі дизайнер. Дехто ідеї привозить з-за кордону, де заробляє на прожиття, хтось сам мудрує над впорядкуванням садиби, а хтось запозичує щось у сусідів... Тим і цікаві тутешні села. Але є в них ще одна «родзинка»: у Гусятинському районі впорядковують не лише власні подвір’я. Відновлюють школи, садочки, ФАПи, клуби й будинки культури, храми... Люди стають громадою, відчуваючи відповідальність не лише за своє, а й за спільне добро, часто нажите багатьма поколіннями.

Перший урок громаді дали земляки-емігранти

Як, наприклад, у селі Самолусківцях.. Хто скаже, що тутешній школі 120 років? Частина приміщення збудована ще за Австро-Угорщини, частина — новіша, а чудовий спортивний комплекс з сауною, басейном, душовими — ровесник наших днів. Нові вікна, гарно впорядковане подвір’я, у шкільному палісаднику — кущі троянд, посаджені цьогорічними випускниками. «Спортивний комплекс ми звели за два місяці, — розповідає директор школи Ольга Турецька. — У Святвечір закінчували дах. Так освоїли 250 тисяч гривень — грант від Українського фонду соціальних інвестицій. Добудувати приміщення допоміг район, дозбирували кошти самі: пішли з «шапкою» по селу». Самолусківці чотири роки утримують звання кращого спортивного села району, здобули пальму першості і в області. Сільський голова Степан Карпо підтримує азарт молоді, сам грає у футбол, волейбол, теніс. «Це краще, — каже він, — ніж коли хлопці у барах пропивають зароблене».

Центр села сформували діди-прадіди: церква, школа, хата-читальня... Згодом його доповнили інші громадські будівлі. Є тут і доволі оригінальний пам’ятник землякам-емігрантам, які розлетілися по всьому світу. Він зроблений у вигляді земної кулі, над якою летять журавлі. Автор — талановитий місцевий скульптор Михайло Юркевич. Всього у селі вісім його скульптур. Історія пам’ятника емігрантам почалася з того, що у школі організували вечір «Нашого цвіту — по всьому світу». Збирали матеріали, листувалися з вихідцями з села, розповіли їм про свій задум — спорудити пам’ятник. Вони відгукнулися, згодилися профінансувати. Координувати роботу взялася Стефанія Черпак з Канади.

— У проекті, надісланому їй, я заклав роботи з вивезення сміття, адже на цьому місці було сміттєзвалище, впорядкування скверу, — зізнається сільський голова. — А пані Стефанія їх викреслила, мовляв, невже громадою цього не можна зробити? Так нам дали урок залучення людей до спільної праці.

Такий же урок дає програма «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду», гранти якої активно використовують у Самолусківцях.

Половину коштів на реалізацію проекту виділяє ЄС, 45 відсотків — обласний і районний бюджети, 5 відсотків має назбирати громада. Цікаво, що за схожим принципом діє і голова наглядової ради агрохолдингу «Мрія» Герой України Іван Гута. Іван Миколайович багато допомагає мешканцям села, у яких орендує понад 700 гектарів землі. «Мрія» виділяє будівельні матеріали, транспорт на реконструкцію церкви, кошти зібрала діаспора, а до робіт залучене чи не все село. У спільному договорі, укладеному між «Мрією» і громадським комітетом, перекриття ФАПу: матеріали виділяє агрохолдинг, а робота — за громадою. І це правильно: інакше ніколи не цінуватиметься зроблене.

— До роботи залучаємо молодь віком до 20 років, — розповідає Степан Карпо. — Якось один з хлопців розбив світильник, то обурені цим вчинком ровесники привели його до сільради під руки. Вони не дадуть знищити те, що зроблено спільно.

У селі активно використовують громадські роботи. На благоустрої працюють четверо безробітних: і селу вигідно, і люди отримують якусь зарплату.

У Самолусківцях задіяли всі чинники: використовують грантові проекти, співробітничають з орендарем (до речі, з допомогою Івана Гути відновили роботу крохмального заводу і нарощують його потужність, а це 60 робочих місць, у перспективі — втричі більше), нагадують землякам у далеких і близьких світах, що гордяться ними, не забувають. Скажімо, багато допомагають рідному селу заступник головного лікаря Центрального військового госпіталю у Києві Лев Голик (придбав перший у районі комп’ютер для школи, профінансував заміну вікон у будинку культури, реконструкцію системи опалення танцювальної зали), офіцер з Канади Ігор Козак виділив кошти на придбання дворічного запасу ліків для ФАПу, багато зробив для рідного села і голова райдержадміністрації Степан Турецький.

Хто стукає, тому відчиняють

У самобутньому селі Личківцях гордяться дитячим садком, умови у якому нічим не відрізняються від міських. Це також результат реалізації проекту за програмою «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду». Його вартість — 225 тисяч гривень. 78 тисяч з них виділено за квотою ЄС, 25 — обласної ради, 60 — районної, 58 — сільського бюджету. Роботи виконувала місцева бригада. Спочатку планували одне, але варто тільки зачепитися... Якщо вже перекрили дах, зробили ремонт, то має бути відповідний тротуар, благоустрій — вирішили у районній раді і підсобили коштами. Нині садочок відвідують 34 дитини, але молодих сімей у селі 40 відсотків, тож буде поповнення. Сільський голова Степан Дуда з нетерпінням чекає, коли настане другий етап реалізації програми «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду». У нього вже готовий проект заміни вікон і даху в школі. Не сумнівається, що допоможуть і люди.

— Коли збирали по 20 гривень з двору, — каже Степан Миколайович, — багато хто сумнівався, чи будуть вони використані на благо громади. Побачивши відбудований дитячий садок, переконалися, що не пропала жодна копійка. Далі справи пішли веселіше.

Сільський куток Колонія, який отримав назву від того, що тут поселилися переселенці з Польщі, мучився без води, яка пропадала навесні і влітку. Місця тут надзвичайно мальовничі: неподалік Збруч, починаються Медобори, за три кілометри звідси знайшли знаменитого Збруцького ідола — його тепер експонують у музейній залі польського Кракова. Туристів багато, та як без води? Тому розробили проект щодо розвитку зеленого туризму, виграли грант Кабміну — 100 тисяч гривень. Районна рада виділила 40 тисяч, громада зібрала 60 тисяч, сільська рада підсобила. Так спільними зусиллями й розв’язали проблему.

Взагалі село «сидить» на джерелах знаменитих мінеральних вод типу «Нафтуся». Якщо кинути труби, то воду можна подати до кожного двору, мріє сільський голова. На території Личківців діє невеликий завод мінеральних вод. Можна розливати і столову воду, яка містить багато срібла і не псується. Ще під час війни німці провели дослідження, десь собі це занотували і ось нещодавно виявили бажання купувати столову воду у 20—50-літрових бутлях. Потрібні інвестори. «Якби був грант на розлив мінеральної чи столової води, — переконаний Степан Дуда, — ми б його виграли». Властивості гусятинської мінералки (в тому числі — виводити радіонукліди) презентував перед землетрусом в Японії відомий меценат і підприємець Михайло Мацієвський.

Личківці мають багату і цікаву історію. На одній горі — замок ХІХ ст. (його викупив виходець з села, підприємець Ярослав Дячок і облаштовує тут туристичний комплекс). На другій — старовинний костел, збудований з каменю зруйнованого турками замку. У крипті похований генерал-ад’ютант війська польського Ян Шептицький, неподалік — могила польського поета Тимона Заборовського, який через нещасливе кохання втопився у місцевій річці Тайні. Є на горі і два пам’ятники: жертвам холери, яка забрала життя двохсот мешканців села, і учаснику Бородінської битви Міхалу Заборовському. На жаль, усі ці пам’ятки потребують реконструкції, отже, чималих коштів. Щоправда, один з них береться оновити вже згадуваний скульптор Михайло Юркевич. А ще треба споруджувати мости (один з них, що пройде територією сільради, з’єднає Тернопільщину і Хмельниччину), дороги. Але сільський голова налаштований оптимістично: «Хто стукає, тому відчиняють». Недарма кандидатуру Степана Дуди подали на титул кращого сільського голови України. У районі і області перші місця з благоустрою він уже посідав.

Сільська рада села Городниці звернулася до заробітчан з проханням підсобити коштами на реконструкцію пам’ятника односельцям, які загинули під час Великої Вітчизняної війни. Вони відгукнулися, надсилають хто сто, хто двісті доларів. У цьому селі через одного вбитого німця окупанти розстріляли більше 20 місцевих чоловіків віком від 15 до 50 років. А скільки їх не повернулося з війни, скільки загинуло, виборюючи незалежність України у сотнях УПА. Згадають усіх. За словами сільського голови Володимира Батринчука, громада Городниці також активна. Тут виграли грант, завдяки якому замінили 95 вікон, 6 дверей у місцевій школі, якій до століття також недалеко. Садочок сподіваються відремонтувати з допомогою «Мрії», яка також виділила кошти трьом церквам села. Приваблює і територія сільської ради, на якій розташували віз, криничку, вітрячок...

Хочеться допомагати тому, у кого горять очі

Що не село, то свій стиль, свій шарм... Чагарі відроджує виходець з села київський підприємець Михайло Мацієвський. Село прикрашають чудові скульптури, споруджується каскад водойм, заплановано будівництво сільської філармонії, культурно-розважального комплексу, готелю. Рідні Васильківці розбудовує Іван Гута. Будинки для спеціалістів, дитячий садочок, добудова школи, медичний центр, дороги, яким може позаздрити столиця... Це буде пілотний проект, який згодом поширять селами, де орендує землі «Мрія». У Гадинківцях громада подбала про територіальну схему села, у Крогульці зробили громадську експертизу щодо використання субвенцій на перевезення пільговиків. Перелік можна продовжувати.

— Тим, у кого горять очі, хочеться допомагати, — каже голова Гусятинської районної ради Надія Хоптян.

Зрештою, у неї самої горять очі, коли бачить зроблене не без її участі, коли обговорює нові ідеї. І не скажеш, що у районі вона порівняно нова людина. Таке враження, що звідси родом: знає історію краю, його проблеми, шукає шляхи їх вирішення. Хоч і непросто, але їй, представниці Партії регіонів, вдалося спрямувати роботу 86 депутатів різних політичних сил, у конструктивне русло. За дужки, наскільки можливо, винесли політичні пристрасті й інтриги. Буває, спалахне іскра, але їй не дадуть розгорітися.

— Моя позиція — не втягуватися у політичні ігри, — каже Надія Андріївна. — У районі стільки проблем, що роботи вистачить усім. У цьому переконуються депутати районної ради під час прийому громадян кожної останньої п’ятниці місяця. Вони закріплені за місцевими радами, вникають у життя громад, переймаються їхніми турботами, підключаються до їх розв’язання. Тісно співпрацюємо з районною державною адміністрацією.

Що ближче до людей, то менше відчуваються політичні уподобання. Тут за словами не сховаєшся, людину оцінюють за конкретними справами. Як вже згадуваних сільських голів, котрих обрали вдруге. Всього у районі — 37 сільських, 2 міські та 2 селищні ради. Не всім вдалося розбудити громади. Але є на кого рівнятися. Особливо щодо залучення інвестицій. Недарма Гусятинський район визнано кращим в області з цього питання. Тут зуміли налагодити співпрацю з міжнародними благодійними організаціями, фондами. Створено районний форум місцевого розвитку, районний ресурсний центр громад. Реалізація одного проекту тягне за собою інший. Дивлячись, за яким принципом працюють міжнародні організації, їх впроваджують і наші спонсори. Обов’язкова умова — участь громади.

Ніхто не розіб’є, образно кажучи, ліхтар, якщо знатиме, що він сам його засвітив. Звичайно, можна нарікати на владу і сидіти у пітьмі. А можна допомогти їй і самому собі, запаливши свічку. Цьому вчаться у Гусятинському районі. І непогано у них виходить.

Любов ЛЕВИЦЬКА, Володимир КРАСНОДЕМСЬКИЙ.

Фото авторів.