(Закінчення. Початок у №№ 179 і 190).
3. Шляхами варягів і греків
Шукаючи в архівах і бібліотеках матеріали про витоки Прип’яті, натрапив на книжку Антіна Бужанського «Ріка Прип’ять та її допливи. Старі водні шляхи між доріччям Чорного моря і Балтиком» (Вінніпег, 1966, Канада). Знайомство з нею ще раз підтвердило правильність версії, що основні витоки Прип’яті слід шукати в селищі Головне.
«Ріка Прип’ять, правий доплив Дніпра, бере свій початок неподалік села Головня (Головне. — М.Я.), на межі волинських крейдяних формацій, — такими словами розпочинає автор своє дослідження. — Твориться При-п’ять з кільканадцяти потічків на просторах великого болота т. зв. «Тенетисько». Пливучи кількома відногами на північний схід, ріка часто губиться в розлогих мочарах і трясовиськах, на яких не бракує малих озерець, т. зв. «вікон». Далі ріка тече кількома відногами в напрямку містечка Ратне і тут власне приймає назву При-п’ять».
Говорячи про При-п’ять, варто пам’ятати, що вона була давнім водним шляхом «із варягів у греки». Сьогодні теж активно обговорюється тема його відновлення, тепер уже під назвою Є-40 Дніпро—Прип’ять—Західний Буг—Вісла—Балтійське море. Автор цієї статті, як член однієї з робочих груп із відновлення цього проекту, з особливим інтересом ознайомився із згаданою вже працею Антіна Бужанського.
«...Географічне положення Прип’яті і її допливів (приток — М.Я.) між Дніпром і Бугом вже від найдавніших часів зв’язувало водну систему цих рік в могутній водний шлях між басейнами Чорного і Балтійського морів, — пише дослідник. — На заході можливості пов’язання двох річкових систем, цебто Дніпра через Прип’ять і Вісли через Буг, оправдовують себе тим, що джерела Прип’яті знаходяться ледве кілька кілометрів від середнього бігу Буга... На цім, місцями неозначенім вододілі, багна Тенетисько в’яжуться біфуркаційними заглубинами з долиною ріки Буг. Одна з таких заглибин знаходиться недалеко села Столинські Смолярі, називається «Перекоп» і тягнеться до села Забужжя над Бугом, друга простягається коло села Гороховище і доходить до долини Бугу в околиці Опалина, третє біфуркаційне заглиблення лучиться під селом Рівне з невеличким потічком, що впадає до Бугу.
Західна частина прип’ятського шляху, при високій поземі води в Тенетиську, могла бути використовувана без потреби уживати волока, хоч плавба плиткими і часами зарослими корчами і зіллям просмиками мабуть наражувала човни на шкоду, тому човни перед виходом до Бугу направляли і наново смолили в Смолярах, де жили майстри зі Столина, або місцевими майстрами-лодкарями (Смолярі Світязькі)».
До речі, перебуваючи в жовтні 2012 року в Столинських Смолярах, чув від сільського голови Миколи Козачука схожу розповідь про майстрів, які готували човни до далеких подорожей. Звичайно, книгу Антіна Бужанського, яка є бібліографічною рідкістю, він не читав, а збережено всі ці перекази в народній пам’яті.
4. Серед аргументів — давній топонім
Цьогорічна поїздка з начальником обласного управління водних ресурсів Ростиславом Кравчуком, головою обласного товариства меліораторів та водогосподарників Юрієм Бахмачуком до витоків Прип’яті принесла нам ще одне відкриття. Про існування на околицях селища Головне урочища При-п’ять чув і раніше від директора Любомльського краєзнавчого музею Олександра Остапюка. Цього разу за допомогою Головненського селищного голови Миколи Демедюка і спеціаліста-землевпорядника Василя Дзядука нам удалося локалізувати його розташування. Чи міг цей топонім випадково заблукати так далеко від теперішнього русла Прип’яті? Більше того, голова районної ради Микола Сушик розповів, що в школі їм теж казали, що Нережа — це старий витік При-п’яті. Тож недарма на картах ХІХ століття вона позначена як річка Прип’ять.
Усе це остаточно схилило всіх до думки: основний витік При-п’яті розташований все-таки в селищі Головне біля Попової криниці. Тут і слід облаштовувати її початок, так, як це зроблено на Західному Бузі та інших річках.
Щоправда, такий знак уже встановлено і на Прип’яті. Про його існування 11 липня нинішнього року мені розповів директор Шацького національного природного парку Володимир Захарко. Він і допоміг віднайти його, давши у провідники старшого майстра Світязького лісництва Євгена Сидорука. З ним, а також начальником Шацького міжрайонного управління водного господарства Анатолієм Мизовцем їдемо до цього заповідного місця. Відшукати його серед лісових масивів нелегко. Нарешті виїжджаємо на велику галявину. Серед кущів і високої майже по пояс трави видніється криничка, за кілька метрів від неї щит. Напис на ньому сповіщає, що тут бере початок найбільша водна артерія Західного Полісся річка Прип’ять. Подано координати витоку (51’23’’ N — 23`47``04). Повідомляється, що знак встановлено 2004 року Лігою діячів заповідної справи України за фінансової підтримки Wetlands Іnternatіonal через грант, наданий Міністерством сільського господарства, природоуправління та рибальства Нідерландів. Подано також карту, на якій позначено Велике болото — місце витоку Прип’яті.
Цікавлюся в Євгена Сидорука, де розташовано знак.
— Урочище Дубовець, між селами Голядин та Омельне. Територія Світязької сільської ради.
— Рівчачок має витік?
— Це меліоративна система. Вона далі в Прип’ять впадає. Отже, здавалося б, справу із визначенням місця витоку Прип’яті вирішено ще десять років тому. Однак обстеження місцевості та огляд самої кринички ставить такий висновок під великий сумнів. По-перше, дебіт кринички незначний. Вода, хоч і дуже смачна, майже не витікає з неї. А в засушливу пору меліоративний рів і взагалі пересихає. У той час, як із Попової криниці витікає цілий потічок.
Знайшли ми однодумця і в особі директора Шацького національного природного парку Володимира Захарка:
— Сьогодні досить актуальними є питання відновлення джерел, естетичного оформлення витоків річок, — вважає Володимир Захарко. — Нам є чого повчитися у львів’ян, які чудово облаштували витоки Західного Бугу поблизу міста Золочева. Думаю, що і Прип’ять заслуговує на таке само достойне оформлення її витоків.
Стосовно водогосподарників, то і вони виявили в цьому питанні одностайність.
— Історичним і найбільш виправданим з точки зору гідрогеології треба вважати витік річки із селища Головне Любомльського району, — каже начальник обласного управління водних ресурсів Ростислав Кравчук. — Адже саме тут на поверхню вклинюється верхньокрейдовий горизонт і артезіанська вода потрапляє із джерел у водотоки. Уже сьогодні треба продумати умови й оголосити конкурс на краще оформлення витоку річки Прип’ять. Думаю, в області знайдуться люди, які підтримають цей патріотичний проект. Річка Прип’ять достойна того, щоб до її витоку приходили з найкращими помислами люди. Надто багато вона значить у нашій історії та історії наших добрих сусідів білорусів.
— Вважаю, що місце для оформлення витоку річки Прип’ять вибрано дуже вдало, — долучається до розмови голова обласної організації Товариства меліораторів і водогосподарників Юрій Бахмачук. — Добиратися сюди буде зручно і туристам, і паломникам (гадаю, що такі з часом з’являться). Хотілося б, щоб справу не затягували на роки, а вже в 2015-му ми могли приїхати в Головне на врочисте відкриття естетично вивершеного і духовно вмотивованого витоку річки Прип’ять.
Волинська область.
Сільський голова Столинських Смолярів Микола Козак показує ще один прадавній витік Прип’яті в селі Гороховище Любомльського району.
Начальник обласного управління водних ресурсів Ростислав Кравчук біля джерела в селищі Головне, з якого, власне, сьогодні і починається річка Нережа (Прип’ять).
Фото автора.
