— Владиславе Анатолійовичу, Верховна Рада сьомого скликання достроково припиняє свою роботу. Чи вдалося вам у цій ситуації реалізувати задумані плани?

— Зазначу передусім, що я був народним депутатом України четвертого скликання, потім головою Чернігівської облдержадміністрації. У ті роки не все було так просто. Не секрет, у Києві здебільшого переважали політичні декларації над реальними справами. Було багато ейфорії, упевненості, що запрацює вертикаль влади, відімре корупція і настане загальне благоденство. Найгірше, що зробив врешті-решт Президент Віктор Ющенко — на багато років пригнітив віру українців у здатність їх щось змінити на краще. Попри це, я чесно і віддано працював, аби наш регіон долав наявні проблеми. Мені приємно за те, що коли очолював виконавчу владу Придесення, область з 26-го місця за рейтинговими показниками Кабінету Міністрів піднялася на 13-те.

Коли виборці 206-го округу на виборах до Верховної Ради сьомого скликання у 2012 році проголосували за мене, я обрав для себе дуже лаконічне гасло-орієнтир: завжди з людьми і для людей. З першого дня роботи у парламенті постійно веду діалог з людьми на місцях, безпосередньо під час зустрічей віч-на-віч. За три роки мені вдалося побувати у 180 населених пунктах округу з 240. До того ж у багатьох — по кілька разів. Проведено майже 520 зустрічей з людьми, більш як 230 особистих прийомів. Не помилюся, коли скажу, що у такий спосіб вдалося поспілкуватися з 100 тисячами виборців. А їх на окрузі всього 150 тисяч...

— Вражаюча статистика!

— Коли на зустрічах говориш з людьми і по їхніх очах бачиш, що вони тобі довіряють, чекають від депутата відповідної роботи, то розумієш, як важливо всіх не розчарувати. Потрібно не тільки вислухати виборця, прийняти від нього заяву, а й допомогти йому розв’язати життєво важливе для нього коло проблем! У цьому плані я працював у кількох напрямах. Вдалося підтримати обдаровану молодь, багато зроблено для закладів освіти, культури, медицини. Було організовано благодійний фонд «Поліський оберіг», завдяки якому зібрані кошти меценатів пішли на реалізацію досить важливих проектів, зокрема, програми «Здійснимо дитячі мрії разом». У Чернігові за два роки встановлено 25 середніх та великих дитячих майданчиків, створено підприємство для їх обслуговування. До речі, у ньому працює 15 співробітників.

Дещо із зробленого «Поліським оберегом»: придбано для громад округу п’ять автомобілів швидкої допомоги (один з яких — реанімобіль), Чернігівська обласна станція переливання крові отримала лінію для виробництва води подвійної дистиляції, обласний геріатричний будинок — стоматологічний кабінет, громада смт Любеча — насос для водопостачання, юні музики школи Радянської Слободи — 15 бандур, школа №16 Чернігова — сучасний комп’ютерний клас і так далі. Зазначу, що також проведено в окрузі досить чимало благодійних та культурно-масових заходів. За мого сприяння введено в експлуатацію дитячий садок у Пакулі й частково профінансовано реконструкцію приміщення під дошкільний заклад у Старому Білоусі.

— Ви також досить суттєво підтримали земляків, які вирушили на захист України в зону АТО.

— Питання національної безпеки, організації гідного опору намаганням Росії дестабілізувати ситуацію в Україні для мене — пріоритетні. Як депутат від прикордонного округу я не міг бути стороннім спостерігачем при вирішенні проблем забезпечення чернігівських підрозділів Збройних Сил, Національної гвардії та батальйонів територіальної оборони. «Поліському оберегу», який очолюю, вдалося придбати форму і частково спорядження для 1000 бійців. Територіальний батальйон, інші військові частини також отримали ліки, продукти харчування, засоби гігієни тощо.

— З якими законодавчими ініціативами виступили у парламенті?

— Мною було подано 21 законопроект. Багато з них пройшли попередній розгляд у профільних комітетах. Я зі своїми однодумцями лобіював внесення змін до низки законів. Один з них покликаний спростити процедуру оформлення прав на нерухоме майно, яке розташоване у сільській місцевості, та знизити кінцеву вартість послуг з реєстрації прав власності на нерухомість для мешканців села. Інший закон «Про благоустрій населених пунктів» має на меті скасувати необхідність отримання численних погоджень і дозволів для процедури видалення дерев, кущів у межах села і селища шляхом передачі зазначених питань до компетенції виконавчого комітету сільради або його голови.

Реформи чи зміни дуже часто потребують бюджетних видатків. На жаль, профільні комітети насамперед дивляться не на зміст законопроектів, а чи вони затратні, а від цього наскільки вони ускладнюють життя уряду. Провладна більшість, як правило, блокувала майже всі законодавчі ініціативи, що потребували певних фінансів. У цьому зв’язку, як на мене, треба внести зміни до Регламенту Верховної Ради, щоб у першу чергу розглядалися суспільно значимі законопроекти, а другорядні були в режимі очікування. Чинна практика гнітюча: за відсутності бюджетних коштів законопроект або знімається з розгляду, або «тоне» у бюрократичній круговерті. Водночас на зустрічах з виборцями я завжди чую, як актуально для сільських людей спрощення процедур, пов’язаних з оформлення спадку, нерухомості, землі. Хоч як прикро, і досі цю проблему не розв’язано через пасивну позицію Мін’юсту, який ігнорує депутатську законодавчу ініціативу. На моє глибоке переконання, Кабмін повинен встановити графік приїзду в сільські населені пункти нотаріуса, державного реєстратора, працівника Держземагентства. Це значно полегшить селянам, особливо пенсіонерам, впорядкувати свої майнові права тощо. Адже багато бабусь і нині не мають правових документів на власне житло. Вирішити це питання самостійно вони не можуть, оскільки це, по-перше, фінансово затратно, а по-друге, потребує проходження багатьох бюрократичних інстанцій.

Переконаний, що чинне законодавство передусім має бути орієнтоване на поліпшення якості життя конкретних людей, особливо малозабезпечених, бідних. У цьому зв’язку важко назвати реформами оптимізацію (простіше — скорочення, закриття) закладів освіти, культури, медицини. Від неї є невеликий бюджетний фінансовий виграш, та за ним постає велика несправедливість — насправді місцеві жителі мають від скорочених видатків на сільську медицину, школи додатковий клопіт. Вважаю, що у цьому плані найближчим часом в Україні слід виробити дієві засади щодо пріоритетності витрат державного бюджету. Розподіл коштів має забезпечити передусім мінімальний рівень комфорту на селі. У населених пунктах повинні бути водогони, гарні під’їзні дороги, ФАПи, працюючі, а не занедбані будинки культури.

— Владиславе Анатолійовичу, недавно ви очолили обласний осередок партії «Блок Петра Порошенка». Чи не «постраждають» від того виборці 206-го округу? Адже партійність народного депутата іноді, як мовиться, зв’язує його можливості.

— В Україні є справді багато партій, які перетворилися на закриті акціонерні товариства, що не звикли чути голос мажоритарників, взагалі людей. У Верховній Раді сьомого скликання я був депутатом, який мав свою думку і пріоритетом вважав насамперед інтереси виборців та України. І надалі, незважаючи на ті чи інші обставини, продовжуватиму діяти у такому ж дусі. Водночас зазначу, що моя приналежність до партії «Блок Петра Порошенка» не кон’юнктурна, а викликана тим, що я, працюючи в окрузі, щодня переконуюся в тому, як важливо нам усім єднатися словом і ділом довкола завдань розбудови регіону, України. А саме над цими питаннями працює дуже енергійно Президент. Огульна його критика, безпідставні звинувачення, популістська злостива риторика — це, як на мене, у нинішніх реаліях є свідома гра на боці ворогів України. Главу держави треба сьогодні підтримувати активною участю у реформуванні країни, поліпшенні якості життя людей. Я хочу брати участь саме у цих процесах, маю для згаданого певні здібності та можливості. У цьому мене підтримують однодумці.

Чернігівщину від «Блоку Петра Порошенка» представлятимуть на нинішніх виборах, крім мене, Валерій Куліч у 205-му окрузі, Анатолій Євлахов (№ 207), Олександр Харченко (№ 209) та Олег Дмитренко (№ 210). Переважно це знані у регіоні керівники промислових, сільськогосподарських структур. Наша відмінність від інших кандидатів не тільки в тому, що ми хочемо змін на краще, а й довели власним життям, справами, виробничими досягненнями свій управлінський потенціал, який можна з ефективністю реалізувати у владних інституціях. Молоді й перспективні господарники у нинішніх реаліях набувають досвіду політичного життя, вони мають що сказати у Верховній Раді від імені своїх великих трудових колективів.

Так, всі ми не ідеальні. Важко знайти людину, яка у складних умовах не помилялася б. Проте ми все ж націлені на подолання труднощів, забезпечення таких умов, які робили б життя людей в Україні щороку кращим і світлішим, позбавленим прикрощів, негараздів.

— З якими ідеями йдете у парламент?

— Передусім — підтримати Президента у здійсненні реформ. Насамперед як представник Чернігівщини я хотів би домогтися реалізації спрощення юридичних процедур для сільських трудівників, пенсіонерів під час оформлення права на старі домоволодіння, земельні ділянки тощо. Пріоритетне питання — національної безпеки, оборони. Я вважаю, що парламент нового скликання повинен вжити заходів, щоб підвищити на багато порядків боєздатність Збройних Сил. Гадаю, треба переглянути деякі положення пенсійного законодавства, зробивши його справедливішим та зрозумілішим. Виборці справедливо ставлять питання про упорядкування соціальних виплат безробітним, матерям. Не секрет, у регіонах збільшилася народжуваність дітей у неблагополучних родинах, які отримані кошти переводять у пиятику. Тільки один із прикладів неефективності використання державних коштів: в Україні є чимало процвітаючих сільгоспгосподарств, які, однак, усіх своїх механізаторів на зиму відправляють на біржу отримувати допомогу з безробіття, хоча самі отримують чималі річні прибутки і мають фінансову можливість платити протягом року зарплати усім своїм працівникам.

Треба навести, врешті-решт, лад з тією ж таки медичною реформою. Всі кажуть про три рівні медицини, але не згадують про четвертий і п’ятий. А четвертий рівень — це науково-дослідні інститути. А їх по декілька з одного і того ж напрямку: розтягується фінансування, уповільнюється просування медичної науки. Інший приклад: п’ятий рівень — це Міністерство охорони здоров’я, яке здійснює закупівлі, а ліків нема. Десяток років навколо тендерів із закупівлі медикаментів править одна і та сама мафія з відомими прізвищами.

Хотілося б, щоб у Верховній Раді відійшли від популістської риторики, а замість закликів до «війни до переможного кінця», опозиціонери змагалися в програмах з модернізації української економіки, усіх сфер нашого життя.

...Знаєте, я вже був депутатом не один раз і в мене нема амбіції просто стати депутатом. Я маю працювати так, щоб добре слово про мої справи прожило набагато довше за людське життя...

 

Чернігівська область.

Фото Андрія ЛАРИНА.

Із досьє «Голосу України»

Владислав Анатолійович Атрошенко (на знімку) народився         5 грудня 1968 року в Чернігові. Із золотою медаллю закінчив школу №16. Отримав згодом і червоний диплом Харківського авіаційного інституту. Служив в армії. Ще студентом заснував власне багатопрофільне підприємство, яке входило до корпорації «Укрсибінкор». У 1990-х працював на Чернігівщині фінансовим директором в «Селянському торговому домі «АГРО», в інших комерційних структурах. У березні 2002 року виборці Чернігівського, Ріпкинського, Городнянського районів і Чернігова обрали його депутатом Верховної Ради України. У 2005-му був головою Чернігівської облдержадміністрації. З 2007 року обіймав посаду радника голови правління ВАТ «Кредобанк», а з 2009-го — голови наглядової ради найбільшого виробника хліба в Україні — ВАТ «Хліб Києва». Обраний у 2012 році народним депутатом України по одномандатному мажоритарному округу №206. Очолює обласну територіальну організацію партії «Блок Петра Порошенка».

Коментар

Василь Зуб, заслужений лікар України:

— Я багато років працював начальником управління охорони здоров’я чи здороввідділу, як тоді називалося. І ось за особливу допомогу закладам медицини я тоді ініціював всього лише чотирьом чи п’яти керівникам районів присвоєння почесного звання «Відмінник охорони здоров’я». Так ось народний депутат Владислав Атрошенко стільки допоміг медицині Чернігова і прилеглих районів, що, безумовно, заслуговує на таке звання.