У жовтні традиційно відзначають День працівників харчової промисловості. До нього зазвичай приурочують і святкування дня селища Дніпровський Верхньодніпровського району. Це невипадково: єдиним містоутворюючим підприємством упродовж понад 60 років тут було найбільше підприємство галузі — нині ПАТ «Дніпровський крохмалепатоковий комбінат» (КПК). Напередодні свята автор побував у селищі й довідався, чим живуть сьогодні його жителі, з яким настроєм підійшли до дати. З’ясувалося: не те що нема чому радіти — плакати хочеться. Практично все, що було предметом заслуженої гордості місцевих жителів і що створювалося поколіннями працівників комбінату, сьогодні перетворено на руїну. І доля підносить людям нові випробування.
Влаштували блокаду
Життя селища завжди було нерозривно пов’язано з роботою комбінату. Уся інфраструктура Дніпровського вибудовувалася під нього так, що існувати роздільно з КПК селище не в змозі: за підприємством було закріплено не тільки об’єкти соцкультпобуту, а й постачання тепла і води в домівки мешканців. Але, схоже, нинішнє керівництво комбінату в особі голови правління Олександра Майстренка — депутата обласної ради, котрий заявив нещодавно про свій намір стати народним депутатом — вважає інакше: у цьому переконані місцеві жителі.
— Усі свої 46 років прожила в нашому селищі. Раніше був чудовий басейн, де з першого класу проводили уроки фізкультури. Для дітей і дорослих працювали секції волейболу, баскетболу, ритмічної гімнастики та інші — все коштувало копійки, — згадує Ольга Бєлоус. — Нині все розкурочили: стоять два тенісні столики. Лікарня закрита, немає навіть «Швидкої допомоги», викликати лікаря додому практично нереально — а колись у нас були такі лікарі й обладнання, що сюди приїжджали народжувати й робити операції з інших міст.
Ольга Володимирівна зазначає: колись чудовий комбінатівський клуб сьогодні розвалюється: шибок у вікнах немає, дах тече, по стінах величезні тріщини, узимку температура — не вище 14 градусів.
Останніми роками тепла в будинках практично не було: люди постійно хворіли, їхні речі просякли вогкістю, але водночас комбінат виставляв рахунки, як за якісні послуги. Ну а нещодавнє рішення директора комбінату від’єднати все селище від централізованого опалення взагалі ввело людей у шоковий стан. Не цікавлячись думкою громадян, рішення прийняли в однобічному порядку.
Приватний підприємець Віталій Бєлоус упевнений, що це призведе до катастрофи. За його словами, працівникам комбінату пропонують безвідсотковий кредит на встановлення індивідуального опалення: 10 тисяч гривень на рік. Але що це дає, якщо встановлення стане майже в 30 тисяч за зарплати в 2,5 тисячі гривень? А пенсіонери взагалі в безвихідному становищі.
Звільнення як метод демократії?
Колись у Дніпровському була нормальна дорога — поки 60-тонні вантажівки не почали завозити шлаки для будівельних робіт на комбінаті. Керівництво підприємства неначебто пообіцяло відновити дорогу, але нічого не зробило. І сьогодні рейсові автобуси змушені їздити вкругову. А центральну вулицю постійно займає колона автомобілів, що поставляють на комбінат сировину й забирають готову продукцію. Водії ночують у кабінах, викидають сміття просто на вулицю, там-таки справляють нужду — іноді в під’їздах будинків. А коли вранці діти йдуть у школу, ті включають двигуни й опалюють кабіни: сморід стоїть неможливий.
У селищі немає вуличного освітлення. З настанням темряви мешканці підсвічують собі дорогу ліхтарями, телефонами. Непоодинокі випадки, коли люди, спіткнувшись на вибоїні розбитої дороги, падають, отримують серйозні травми, потрапляють до лікарні — нещодавно таке сталося із трьома мешканцями. При цьому про жодні компенсації, навіть банальні вибачення з боку тих, хто винний у розбитих дорогах і знищених системах освітлення, навіть не йдеться. На комбінаті нічого не роблять: то в них техніки для освітлення немає, то фахівців.
Через острах втратити роботу, люди бояться чогось вимагати. Під скорочення може потрапити кожен. У селищі це означає, що людині доведеться виїжджати. Жителі впевнені: скорочення стали тим важелем, яким керівництво комбінату розправляється з неугодними і тримає населення в узді. Втрата роботи призвела до того, що люди або їдуть із селища, або спиваються. Багато хто краде — по гаражах і городах, по магазинах і квартирах. Процвітає наркоманія.
— А як інакше, якщо депутати селищної ради — працівники комбінату? — запитують люди. — Як і мер, вони роблять те, що скаже Майстренко. Нас навіть на сесії не допускають і на тих, хто звертається, дивляться, як на ненормальних.
Авторові розповіли, що якось співробітниці місцевого ЖКО обурилися тим, що КПК виставляє грабіжницькі тарифи на воду. У селищі, що стоїть на березі Дніпра, кубометр води вже років п’ять коштує понад вісім гривень! Після цього жінок, які запротестували, просто звільнили з роботи.
Розширюється тільки... цвинтар
Люди згадують, що свого часу на комбінаті були підсобне господарство, їдальня. М’ясо й овочі працівники підприємства могли виписати за собівартістю, за роботу в шкідливих умовах видавали молоко. Тепер усього цього немає. На підприємстві було 18 цехів, за кожним закріплювалася певна територія селища. І скрізь були чистота і порядок. Сьогодні половини цехів немає.
Місцевих жителів скорочують і на роботу не беруть, натомість уже років п’ять задіюють понад сотню відряджених підрядників — для них і житло знімають, і зарплату вчетверо більше платять: штрейкбрехери не протестуватимуть. При цьому податки, зрозуміло, до місцевої громади не йдуть. А дніпровці їздять на заробітки у Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ і навіть до Росії. Населення катастрофічно зменшується — на відміну від місцевого цвинтаря, що швидко збільшується.
— Якимсь чином удалося оформити так, що комбінат розташовується не на землях селищної ради — тому й відрахувань у наш бюджет немає, — зазначає колишня робітниця селищної ради, пенсіонер, інвалід Валентина Лебедь. — Замість податку на землю, комбінат платить за її оренду — виходить замість 500 тисяч гривень лише 150 тисяч. Це ті гроші, які втрачає наш бюджет. Хоча це є незаконним, прокуратура займатися питанням не намагається. Сподіватимемося на те, що люди подумають, за кого голосувати на виборах до Верховної Ради.
Раніше на рейсових автобусах пенсіонери в райцентр їздили безплатно. Нині, щоб з’їздити в лікарню або по якусь довідку, потрібно віддати майже 12 гривень.
— У нас відкрився Храм Казанської ікони Божої матері. І хоч скільки разів ми ходили до Олександра Майстренка по допомогу в його будівництві — все марно: хоча для закінчення будівництва достатньо коштів, які комбінат отримує від продажу лише однієї цистерни патоки, — розповіли жителі.
ДУМКА
— Більшість пенсіонерів комбінату та інших мешканців селища не в змозі встановити індивідуальне опалення, — каже ветеран праці Любов Леонтіївна, котра пропрацювала 43 роки на КПК монтером. — Електричні обігрівачі не допоможуть — уже нині внутрібудинкові мережі не витримують навантаження: захист постійно вибиває. Обов’язково почнуться пожежі. Узимку селище замерзне.
ШОК
— Я намагався ставити гострі запитання, що стосуються життя селища, керівництву комбінату, — наголошує Віталій Бєлоус. — Мене конкретно попередили, щоб сидів тихше і без зайвих рухів.
Паркан стадіону «зникає».
Про лавки на трибуні стадіону, що приймав збірну СРСР, уже забули.
Вхід у парк 40-річчя Перемоги.
Фото автора.
