Серед народних депутатів досить багато правників. Сьогодні наша розмова з народним депутатом України і відомим юристом Святославом Олійником.

— Святославе Васильовичу, які навички, набуті вами у юриспруденції (у тому числі, у роботі в прокуратурі та адвокатурі), допомагають у політиці?

— Знання — це те, що завжди допомагає людині. Є практичні знання — це кримінальний процес і тонкощі роботи правоохоронних органів, я використовую їх у своїй роботі у профільному комітеті. Зрозуміло, що людині, яка попрацювала всередині і знає, як влаштована правоохоронна система, уже не навішають на вуха тієї локшини, яку зазвичай вішають простим людям..

Найбільш корисним знанням у роботі депутата-юриста було б базове, глибинне теоретичне знання теорії держави і права. Тут я змушений констатувати серйозну проблему. Це взагалі елемент системної проблеми якості освіти в Україні, але, на жаль, переважна більшість вищих навчальних закладів, які готують юристів, не мають належного рівня фахівців у цій науці. Колись в Україні була юридична школа у Харківській юридичній академії. В межах цієї школи викладацький, професорський склад ще мав уявлення про глибинну теорію держави і права. Тим, хто працює на державній службі й навіть займається законотворчістю, навіть за бажання нема де знайти відповідну пораду чи консультацію в цій галузі науки, яка пояснює, як утворено суспільство, якими законами воно керується, які механізми існують в державі, як виконуються її цілі і завдання, — цього знання на рівні базової теорії у нас на сьогодні не існує. У нас найбільша кількість юристів, але найменше знань. Це нагадує мені «страну архангельских мужиков», де якщо хтось і досягає успіхів, то виключно завдяки своїй і Божій волі. Інших передумов, хоча б у вигляді якісних ВНЗ, у нас поки що не існує.

— Як ви оцінюєте новий антикорупційний закон, його ефективність та дієвість?

— Мені подобається новий антикорупційний закон. Він достатньо прогресивний, і абсолютно очевидно, що він писався з урахуванням досвіду європейських країн. З другого боку, в ньому значно менше непотрібного радикалізму, який був покладений у попередній закон про боротьбу із корупцією, від якого відмовилася Верховна Рада.

Основні, на мою думку, новації в ньому — це серйозне збільшення впливу громадськості на рішення і дії органів влади. Введено кілька додаткових можливостей доступу громадян до різних видів інформації. Більше того, законом вводиться пряма заборона органам влади не надавати або приховувати суспільно значущу інформацію, і такі дії розцінюються як корупція.

Інша проблема — в тому, що функція боротьби з корупцією покладена на ті самі прокуратуру, СБУ і МВС, чия робота якраз викликає найбільше питань. Як на мене, вони абсолютно не готові до того, щоб продуктивно боротися з корупцією. Може виникнути ситуація, коли прийнятий прогресивний закон, але його виконання на практиці відбувається з точністю до навпаки.

Головне тут — базове нерозуміння тих, хто ініціював цей закон, що боротьба з корупцією — це не боротьба з минулим, а попередження зловживань сьогодні. Головним завданням подібної правоохоронної антикорупційної діяльності є не стільки притягнення до відповідальності колишніх посадовців і розслідування їх корупційних злочинів, скільки попередження цих дій сьогодні. Тому що поки ми дивимося у телевізорі повідомлення про з’ясування обставин у минулому, в цей момент діючі чиновники під усі ці фанфари займаються розкраданням бюджетних коштів та іншими порушеннями закону. Необхідно, щоб боротьба з корупцією відбувалася саме в цей момент, і це проблема, яку ніхто не вирішує. Вона полягає у тому, що треба карати своїх.

До речі, у законі про боротьбу з корупцією є новація, яка прямо регламентує, що робити чиновнику в ситуації, коли він отримує розпорядження, вказівку чи наказ, які, на його думку, суперечать закону. Це надзвичайно важлива норма, тому що закон у цьому випадку зобов’язує чиновника звернутися до свого керівника з вимогою письмово підтвердити таке сумнівне розпорядження, і має право його не виконувати у разі відсутності письмового підтвердження. Якщо є письмове підтвердження, чиновник у подальшому не несе відповідальність за наслідки, можливо, протиправні, які настають у результаті виконання цього наказу. Саме на це я хочу звернути увагу тих, хто працює в обласних і районних державних адміністраціях, тому що «губернаторські вертикалі» після вступу в дію закону про боротьбу з корупцією перестануть бути панацеєю від настання відповідальності, якщо протиправна вказівка не підкріплена письмово.

— Указом Президента України вас введено до складу робочої групи з питань реформування кримінального судочинства. Також ви неодноразово заявляли про необхідність ухвалення нового Кримінально-процесуального кодексу, оскільки чинний був прийнятий ще у 1961 році. Чи продовжується робота над новим кодексом у профільному комітеті і чи берете ви участь у ній?

— Спавді, ще півроку тому була створена відповідна робоча група, зараз ця робота координується адміністрацією Президента, і наскільки мені відомо, на сьогоднішній день нею майже закінчено проект нового Кримінально-процесуального кодексу. Зрозуміло, що ми знаходимося якраз напередодні реєстрації у Верховній Раді проектів кримінально-процесуальних кодексів. Їх буде щонайменше три: один буде внесений Президентом, один уже протягом двох років готується низкою депутатів, і є проект кодексу, розроблений науковцями інститутів МВС — Міністерство внутрішніх справ на сьогодні має своє бачення КПК.

Тепер по суті кодексів. Навколо кримінально-процесуальних кодексів іде основний теоретичний спір про те, яку вибрати модель. У нас зараз діє пострадянська модель кримінального процесу. Коротко вона звучить так: «Була б людина, а стаття знайдеться». І зараз система так діє — не від факту або події злочину, а від людини, на яку надійшла «команда», бо з неї хочуть отримати гроші або дискредитувати.

Ту модель, яка діє нині, можна пояснити на прикладі справ проти Кучми, Тимошенко, Луценка, Макаренка. Люди знають, що іде розслідування, але не знають, що там відбувається. Все, що відомо людям, в тому числі і самим обвинувачуваним — це тільки те, що хоче їм дати слідчий. Якщо прокурор вважає за потрібне, він може вийти на телеефір і озвучити там інформацію, яка не відома самому обвинуваченому чи його захиснику. Все, що ми бачимо сьогодні по резонансних справах, — це інформаційна робота, спрямована на дискредитацію. Самі ж учасники процесу позбавлені можливості впливати на розслідування.

Європейська модель кримінального процесу передбачає максимальне забезпечення принципу змагальності сторін, тобто рівність у правах прокурора і захисника, які всі слідчі процедури проводять у судових засіданнях. Зараз усе відбувається у штаб-квартирі прокуратури, і захисники, підозрювані, обвинувачені і свідки перебувають там, ніби у гостях. А в європейській моделі прокурор і захисник мають абсолютно однакові права.

Зрозуміло, що проти впровадження європейської моделі кримінальної юстиції виступатиме міцне корумповане лобі керівництва правоохоронної системи, яким дуже зручно займатися будь-якими розслідуваннями та обвинуваченнями у таємному навіть від підозрюваного режимі. От за це і йде боротьба, і саме за це нас постійно критикують європейські інституції.

Друга причина необхідності термінової реформи кримінального процесу — це очевидна невідповідність кількості людей, які знаходяться в тюрмі чи СІЗО, тяжкості їх злочинів і обґрунтованості перебування їх там. Уже не як депутат, а як практик кримінального процесу, я змушений констатувати, що, на жаль, не менше третини людей, які зараз перебувають у слідчих ізоляторах, знаходяться там за сфальсифікованими обвинуваченнями за злочини, яких вони не чинили.

Третя складова — це тортури. У діючій системі кримінального процесу, на жаль, одним із ключових елементів доведення винуватості досі є вибивання зізнання з самого обвинуваченого. Це призводить до постійних випадків катування, про які ми всі чули. На знущання над людьми в державній системі працює ціла спеціальна машина, яка має дуже глибоке коріння і традиції.

Нова концепція кримінально-процесуальної юстиції повинна зняти це питання через зовсім інший підхід до доказування. Змагальність сторін є гарантією того, що зізнання обвинуваченого, вибиті під тортурами, не будуть сприйматися як докази його винуватості. Кримінальний процес має стати більш інтелектуальним.

Водночас у мене до цього скептичне ставлення, тому що головним питанням залишається якість тих людей, які виконуватимуть цей закон. На сьогодні я бачу, як та сама Генеральна прокуратура не демонструє рівного підходу до всіх злочинів і правопорушень, які відбуваються у них на очах.

Довsдка «Голосу України»

Народився 4 грудня 1975 року у м. Дніпропетровську. Має дві вищі освіти: юридичну  та психологічну. З 1998-го по 2005 рік працював в органах прокуратури: прокурором відділу у прокуратурі Дніпропетровської області, заступником начальника відділу, заступником прокурора міста Дніпропетровська. Неодноразово виконував обов’язки прокурора Дніпропетровська. У 2005—2006 роках вів приватну адвокатську діяльність.

На виборах 26 березня 2006 року Святослава Олійника обрано народним депутатом України.

У Верховній Раді V скликання працював у Комітеті з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності.

У парламенті VІ скликання працює у Комітеті з питань правосуддя, очолює підкомітет з питань кримінально-процесуального законодавства.

Розмову вела Наталія ГЕЛЕТКО.