Одеська область є найбільшою в Україні за територією — 33,3 тис. кв. км, що становить 5,5% території держави, і порівнянно з територією Бельгії, Нідерландів, Молдови. Населення регіону — 2,4 мільйона людей.У системі місцевого самоврядування сьогодні працюють 517 рад різних рівнів. Адміністративна реформа, що набирає темпів у регіоні, неминуче приведе до відповіді на запитання: що важливіше для територіальних громад — вертикаль влади або горизонталь місцевого самоврядування? Про це розмовляємо з першим заступником голови Одеської обласної ради Миколою Андрійовичем Тіндюком (на знімку).
— Чи є підстави говорити, що територіальні громади області можна вважати, за наявністю існуючих там проблем, схожими? Що об’єднує їх?
— Схожими вони, звісно, бути не можуть. Якщо північні райони (Саврань, Кодима, Любашівка, Балта) — депресивні, як сьогодні кажуть, то південні (Сарата, Арциз, Татарбунари) — навпаки, процвітаючі. Це якщо оцінювати з економічної точки зору.
Відрізняються вони й за національним складом. В області проживають представники 133 національностей. На півдні регіону в основному живуть болгари, молдовани, гагаузи, румуни, албанці. В центральній частині переважно — українці, росіяни, німці, євреї. Абсолютно різним є і фінансове становище місцевого самоврядування. У міцних районах і бюджети солідніші, в слабеньких — усе життя тримається на дотаціях.
А об’єднує територіальні громади те, що вся влада в них належить народу, який обрав своїх представників до рад різних рівнів. Різнобарвні партійні прапори на територіях громад, насправді, мають бути одного кольору — Державного прапора.
— Миколо Андрійовичу, адміністративна реформа не може не торкнутися місцевого самоврядування — це логіка життя. Хто виграє — виконавча влада або місцеве самоврядування?
— Однозначно — виграти повинні люди. Якщо виконавча влада сьогодні вибудовує вертикаль, що само по собі заслуговує на схвалення, то місцеве самоврядування — це чітка горизонталь влади. Коли кажуть, що рада працює від імені громади, я ставлю зустрічне запитання: «А чи в інтересах громади?»
Адміністративна реформа — адже це не просте скорочення чисельності чиновників. Це реформа всіх граней нашого життя: медицини, освіти, житлово-комунального господарства, формування бюджету, податкової політики, культури. Чи торкнеться адмінреформа, в широкому значенні слова, місцевого самоврядування? Звичайно. І додам, що за 35 років роботи в органах виконавчої та представницької влади я вперше побачив чітку логіку реформи — певні цілі, поставлені завдання, відпрацьований механізм їхнього виконання.
— І за якими напрямами, на ваш погляд, здійснюватиметься взаємодія виконавчої влади й місцевого самоврядування?
— Територіальні громади повинні визначитися: що реально вони зможуть зробити. А що не можуть — делегувати виконавчій владі. Так, власне кажучи, нині й закріплено чинним законодавством. Але у світлі того, що процес наповнення місцевих бюджетів в 2011 році змінився, то, не виключено, що необхідно переглянути й розподіл повноважень.
До речі, в цьому зв’язку зростає і роль обласної ради. Вона має не на словах починати жити проблемами базових територіальних громад. Ми можемо підказати, і сьогодні успішно робимо це, як вирішувати ту або іншу проблему. В кожної громади вони свої, але є і такі, які об’єднують, — дороги, лікарні, газопостачання, проблеми з водою тощо.
Хочу, щоб мене зрозуміли правильно: я не прихильник створення вертикалі рад різних рівнів — усі громади абсолютно рівні перед законом і відповідальні перед людьми. Але громади не повинні говорити пошепки, вони — не підспівувачі в хорі, а солісти.
— Слідом за адміністративною наближається і адміністративно-територіальна реформа. Чи постане питання про укрупнення територіальних громад?
— Тут, я вважаю, треба сідати й рахувати з калькулятором усі плюси й мінуси. Ми пам’ятаємо досвід «вольового», з центру, розв’язання адміністративно-територіальних проблем. Люди сприймають такі «вказівки» болісно. Основою адміністративно-територіальної реформи має стати рішення і бажання місцевих громад. Народ — розумніший за будь-якого чиновника й завжди розсудить правильно.
— А чи готові ради різних рівнів до міжмуніципального співробітництва?
— У 1994 році Одеська область стала членом єврорегіону «Нижній Дунай». Сьогодні вона є членом ще десятка транскордонних організацій. Але це на міжнародному рівні. Впевнений, що такий досвід можна застосовувати й усередині країни. Є такі сфери діяльності, які об’єднують кілька територіальних громад. Взяти, приміром, районну лікарню. Її послугами користується все населення району, тобто, представники не однієї, а декількох громад. Або — дороги. Вони проходять між селами, селищами. Чи можуть вони об’єднати громади? І запитувати не треба — давно вже об’єднали.
Тут головний камінь спотикання — фінансова, ресурсна база. У різних громад вона різна. В якій пропорції мають використовуватися для спільної справи фінанси, хто повинен вкладати більше, а хто менше? Які критерії тут мають бути? В дотаційних громад практично немає бюджету розвитку, а розвиватися вони повинні. Якого ефекту слід очікувати від співробітництва, образно кажучи, багатого й бідного, в бюджетному плані районів? Чи не спрацює принцип егоїзму: навіщо нам бідний родич? А об’єднати їх вольовим рішенням — виходить, просто плодити злидні.
Тоді як головною метою місцевого самоврядування має стати підвищення життєвого рівня наших територіальних громад — від маленького села до обласного центру. І відбуватися це повинно винятково в руслі побудови громадянського суспільства, стрижень якого і має становити місцеве самоврядування.
Розмовляв В’ячеслав ВОРОНКОВ.
Одеса.
Фото автора.
