Завершити земельну реформу в інтересах народу та в повній відповідності з вимогами Конституції

У березні цього року у Верховній Раді України відбулися парламентські слухання: «Земля в українській долі: ситуація в земельній сфері, законодавче забезпечення земельних відносин та практика його реалізації». Пропозиції народних депутатів України, представників центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, громадських організацій, науковців, виробників сільськогосподарської продукції, фермерів було всебічно обговорено і враховано в розроблених Комітетом Верховної Ради з питань аграрної політики та земельних відносин рекомендаціях. Сподіваюся, що найближчим часом їх остаточно розгляне і схвалить парламент.

Запит на вдосконалення державного управління земельними ресурсами оголошено

Правовою базою цього вкрай важливого для подальших законодавчих ініціатив та дій виконавчої влади документа є насамперед викладені у статтях 13 та 14 Конституції основоположні приписи, за якими земля є об’єктом права власності українського народу, основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Враховано й передбачене підпунктом «в» пункту 4 Прикінцевих положень Земельного кодексу доручення Кабінету Міністрів щодо розробки нормативно-правових актів, передбачених цим кодексом, у тому числі проектів законів про землеустрій, державний земельний кадастр, оцінку земель, охорону земель, розмежування земель права державної та комунальної власності, державний земельний (іпотечний) банк, ринок землі тощо. Деякі із цих законів уже прийнято, однак відсутність інших стала істотною перепоною для подальшого розвитку економічної діяльності в країні, насамперед у сфері аграрного комплексу.

Встановлено й конкретні терміни, в які Кабінет Міністрів має розробити та подати на розгляд парламенту зазначені законопроекти, а також проект Загальнодержавної програми використання та охорони земель.

Окремий пункт рекомендацій передбачає й завдання уряду щодо внесення змін до державного бюджету України на 2011 рік з метою забезпечення фінансування в максимально можливому обсязі заходів із проведення земельної реформи, інвентаризації та охорони земель.

Важливо зазначити, що концепція рекомендацій цих парламентських слухань відповідає і позиції Президента України, викладеній ним у розділі 3.8.4. чергового Послання до Верховної Ради «Про внутрішнє та зовнішнє становище України у 2011 році», де чітко і послідовно визначено систему і законодавчих, і організаційних заходів, що мають забезпечити можливість скасування з 1 січня 2013 року мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення, розвиток ефективних ринкових відносин у цій сфері.

Факт

Зазначеними рекомендаціями парламентських слухань передбачається, що Верховна Рада найближчим часом має забезпечити прийняття низки законів, серед яких: про Державний земельний фонд; про Державний земельний банк та про інвентаризацію земель. Зрозуміло, що це далеко не повний перелік, адже й інші проекти законів подаватимуть суб’єкти права законодавчої ініціативи з урахуванням пропозицій учасників парламентських слухань, але названі закони мають визначальне значення.

Проведені слухання та щорічне Послання Президента стали вагомим свідченням загальносуспільного запиту на вдосконалення державного управління земельними ресурсами і впровадження в Україні стратегічного бачення перспектив використання земель, необхідності істотного вдосконалення системи планування територій, зокрема й проведення землеустрою. За цих обставин стає цілком зрозуміло, що нині є нагальна потреба в системній розробці цільової Державної програми завершення земельної реформи в Україні, яка, безперечно, має відповідати інтересам усіх наших громадян та прийдешніх поколінь, забезпечувати подальший сталий розвиток країни. Тому, як суб’єкт права законодавчої ініціативи та активний учасник парламентських слухань і розробки їх рекомендацій, вважаю за необхідне поділитися деякими думками, своїм баченням найбільш важливих положень цієї програми.

Якою бути реформі?

На моє глибоке переконання, принципово важливим є те, що заходи із завершення земельної реформи мають бути реалізовані системно, в інтересах усього українського народу та в повній відповідності з Конституцією. Передбачати чітке та однозначне визначення кола суб’єктів ринку земель сільськогосподарського призначення; проведення державної інвентаризації; перегляд методики їх грошової оцінки з урахуванням найбільш ефективних механізмів, які себе вже виправдали в Європі і в усьому світі, а також реалій сьогодення; створення Державного земельного фонду та Державного земельного банку; здійснення ефективної державної фінансової підтримки вітчизняного виробника сільгосппродукції. Розглянемо ці питання окремо.

1. Суб’єкти ринку земель сільськогосподарського призначення.

Ними мають бути громадяни України, а також сільськогосподарські юридичні особи, які відповідають вимогам, встановленим законами; територіальні громади в особі відповідних рад та їх виконавчих органів; держава в особі Державного земельного фонду, інших уповноважених законом органів державної влади або державного виконавця.

Що стосується суб’єктів ринку земель несільськогосподарського призначення, то ними, на мою думку, можуть бути не тільки громадяни України, територіальні громади та держава, а й іноземні громадяни, особи без громадянства, зарубіжні підприємства та інші іноземні юридичні особи, підприємства з іноземними інвестиціями, спільні підприємства, засновані за участю іноземних юридичних і фізичних осіб, зарубіжні держави, міжнародні урядові та неурядові організації. Я переконаний, що такий підхід, який має реалізуватись у відповідних нормах закону «Про ринок земель», повністю відповідатиме положенням статей 13 та 14 Конституції та міжнародному досвіду законодавчого врегулювання цього важливого питання.

ПОЗИЦІЯ

Розмежування прав різних суб’єктів ринку земель має бути чітко визначено у спеціальному законі, не допускаючи неоднозначного розуміння його вимог, а також можливостей не-

правомірного переведення земель сільськогосподарського призначення в землі іншого призначення, використання штучно створених механізмів використання та перерозподілу сільськогосподарських угідь усупереч закону.

З метою запобігання спекулятивним операціям та монополізації ринку земель сільськогосподарського призначення регулювання ринку таких земель має здійснюватися з урахуванням визначених цим та іншими законами додаткових умов, зокрема, шляхом встановлення:

— кваліфікаційних вимог до покупця земельних ділянок;

— вимог щодо обов’язкового проведення обстеження якісного стану земельної ділянки та обов’язкової розробки проекту охорони родючості ґрунтів;

— неподільного (мінімального) розміру земельних ділянок;

— обмеження максимальної площі земель, що можуть перебувати у власності однієї фізичної чи юридичної особи;

— системи оподаткування, яка запобігала б спекулятивним операціям, зокрема шляхом встановлення диференційованого розміру державного мита;

— засобів захисту економічної конкуренції та обмеження монополізму;

інших правових засобів відповідно до закону.

2. Державна інвентаризація земель.

Її метою має стати актуалізація наявних у державі даних щодо місця розташування та розмірів земельних ділянок, їхніх меж, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються або використовуються нераціонально чи не за цільовим призначенням, встановлення забруднених і деградованих сільськогосподарських угідь, що підлягають консервації, визначення кількісних та якісних характеристик земель за їх категоріями, власниками і користувачами з урахуванням змін, що відбулися за період після попередньої інвентаризації земель. Процедура та терміни такої інвентаризації мають регулюватися окремим законом.

ТОЧКА ЗОРУ

Усім тим, хто сьогодні звертається до розробки конкретних правових та організаційних заходів щодо завершення земельної реформи, я хочу нагадати, що українська родюча земля — це не звичайний товар, який після якоїсь «доленосної» дати можна буде вільно продати іноземним псевдоінвесторам за вагони нічим не забезпечених зелених папірців. Наша земля була, є і надалі має бути стратегічним ресурсом держави особливого значення, джерелом добробуту нинішнього та прийдешніх поколінь, фундаментом нашої державності та реальної, а не декоративної незалежності.

Одержані за результатами державної інвентаризації земель дані мають стати основою для наповнення інформаційної бази державного земельного кадастру, вдосконалення стратегії регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земельних ресурсів, вирішення питань оподаткування тощо.

Державну інвентаризацію земель потрібно запровадити на принципах: обов’язковості її проведення незалежно від правового режиму земель; достовірності та повноти визначення правового стану, кількісних та якісних характеристик земельних ділянок; послідовності та стандартизованості відповідних процедур; періодичності проведення (скажімо, раз на 10 років); доступності створеної інформаційної бази для використання зацікавленими суб’єктами; проведення узагальнення зібраної інформації з додержанням єдиних засад та технологій обробки даних.

Такий підхід до державної інвентаризації земель має знайти своє відображення в доопрацьованому належним чином проекті закону «Про Державний земельний кадастр», прийнятому Верховною Радою в першому читанні.

3. Перегляд методики грошової оцінки земель з урахуванням найефективніших механізмів, які себе вже виправдали в Європі та в усьому світі, а також реалій сьогодення.

В Україні за чинним законодавством виділяються нормативна та експертна (ринкова) оцінки земель, які, в свою чергу, спираються на міжнародні підходи, а саме експертний — порівняння цін продажу схожих земельних ділянок, що є так званим ринковим підходом, дохідний, або такий що спирається на оцінку капіталізації чистого операційного чи рентного доходу, та витратний, який враховує витрати на земельні поліпшення.

Ціна землі сільськогосподарського призначення, що визначається відповідно до діючої методики, затвердженої Кабінетом Міністрів, становить близько двох тисяч умовних одиниць за гектар. Однак слід взяти до уваги, що чинні методики в своїй основі розроблялись і затверджувались багато років тому, а після прийняття спеціального закону лише певним чином модифікувалися. Отже, на мою думку, ці методики вже не можуть належним чином враховувати сучасні реалії і потребують системного додаткового опрацювання та вдосконалення.

4. Створення Державного земельного фонду.

Державний земельний фонд України (далі — Фонд), на мою думку, — це створений відповідно до закону державний спеціалізований орган, метою діяльності якого має бути забезпечення широкого спектра управлінських функцій щодо земель, які перебувають у державний власності, а також виконання інших загальнодержавних завдань з управління земельними ресурсами загалом, зокрема, організації ведення в установленому законом порядку державного земельного кадастру та обліку всіх земель незалежно від форми власності тощо.

Серед особливо важливих функцій Фонду має бути й ефективне управління землями сільськогосподарського призначення, зокрема, тими, які:

— викуповуватимуть у банків, що є заставоутримувачами предметів застави у формі земельних ділянок у разі невиконання боржниками своїх зобов’язань за укладеними кредитними договорами;

— набуто державою в особі відповідних органів виконавчої влади або уповноважених державних підприємств, установ та організацій на підставі цивільних правочинів (добровільна відмова від права власності на земельну ділянку, купівля-продаж, дарування, спадкування тощо);

— передано до Фонду за рішенням органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування;

— передано до Фонду з інших підстав, не заборонених законодавством України.

У подальшому земельні ділянки сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності, мають передаватися Фондом для використання за цільовим призначенням у порядку, встановленому законодавством. При цьому з метою оптимізації землекористування буде доцільним об’єднувати (консолідувати) такі ділянки в єдині земельні масиви.

Розпорядження земельними ділянками Фонду доцільно здійснювати винятково шляхом передачі їх в оренду, емфітевзис, спільний обробіток або шляхом відкритого їхнього продажу за рішенням та в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів на підставі закону.

У «Перехідних положеннях» закону України «Про ринок земель» було б слушним внести відповідні зміни до чинних законів, а також передбачити норму, за якою після прийняття закону на термін не менш як 50 років закріплюється переважне право за органами державної влади на викуп земельних ділянок для передачі до Фонду, а за органами місцевого самоврядування — право на викуп земельних ділянок до комунальної власності для суспільних потреб.

5. Організація Державного земельного банку.

Державний земельний банк (далі — Банк), в моєму розумінні, це — спеціалізована банківська установа, що утворюється відповідно до закону і якій має бути надано виняткове право здійснювати банківські операції щодо земель сільськогосподарського призначення. Банк успішно виконуватиме свої функції, якщо їх визначити відповідним законом, яким надати йому право здійсню-вати такі операції та угоди:

— кредитування вітчизняних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій під заставу земель сільськогосподарського призначення;

— емісію відповідно до законодавства іпотечних облігацій та іпотечних сертифікатів, інших цінних паперів щодо земель сільськогосподарського призначення;

— операції, пов’язані з авансуванням виробництва сільськогосподарської продукції для державних потреб, яке здійснюється за рахунок коштів державного бюджету України;

— придбання за власні кошти засобів виробництва (сільськогосподарської техніки та обладнання) для передачі їх в оренду або на умовах фінансового лізингу вітчизняним сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям;

— проведення інвестиційної діяльності шляхом залучення та розміщення коштів для потреб сільського господарства, зокрема здійснення інвестицій у статутні капітали та акції підприємств агропромислового комплексу;

— здійснення за договорами з юридичними та фізичними особами та за дорученням клієнтів або від свого імені довірчого управління земельними ділянками.

6. Державна фінансова підтримка вітчизняного виробника сільгосппродукції.

Оскільки одним із пріоритетних напрямів діяльності вищезазначеного Банку вбачається задоволення потреб сільськогосподарських товаровиробників та сільського населення в банківських продуктах та послугах, то державну фінансову підтримку вітчизняних товаровиробників, на мою думку, доцільно було б проводити за рахунок запровадження насамперед таких механізмів:

* пільгового кредитування фермерів, які беруть участь у програмі інвестиційного стимулювання під 4—7 відсотків річних або шляхом зниження відсотка за позикою вже наданих кредитів; до того ж для молодих фермерів позики мають видаватися до досягнення ними 35 років, за наявності сільськогосподарської освіти і п’ятирічного стажу роботи в сільському господарстві;

* надання кредитів для ведення сільськогосподарської діяльності, розвитку виробничої інфраструктури та для будівництва житла, придбання орендованого господарства, компенсації затрат спадкоємців під час вступу їх у володіння спадщиною, стимулювання фермерів, які відійшли від сільськогосподарської діяльності, до повернення до цієї діяльності тощо.

Водночас доцільно передбачити, що позики для цих цілей надаються лише після всебічного аналізу діяльності кожного фермера або сільськогосподарського підприємства та проведення переговорів уповноваженого представника Банку з особами, які звертаються для їхнього одержання.

***

Переконаний, що практична реалізація вищезазначених та інших положень програми завершення земельної реформи в Україні протягом найближчих 3—5 років дасть змогу в повному обсязі реалізувати конституційні приписи щодо нашого основного національного багатства, яким є земля, створити в найкоротші терміни прозорий і прогнозований ринок землі, здійснити докорінну перебудову соціально-економічних відносин на селі в інтересах передусім самого селянина, а отже, всього суспільства.

Україна без унікального за своїми властивостями чорнозему та інших земель, які є особливо цінними, — це вже не Україна і не Батьківщина. За таких обставин Україна може справді перетворитися на всіма забуту «окраїну» Європи та й усього цивілізованого світу, мертвий звук у серці наймита, що за копійки або центи гнутиме на вже чужій землі спину на ганебній панщині третього тисячоліття.

Запрошую до дискусії з цих питань та плідної співпраці народних депутатів, урядовців, науковців, керівників сільгосппідприємств, селян, усіх, небайдужих до стану й перспектив збереження нашого основного національного багатства — землі.

Григорій СМІТЮХ, народний депутат України, член Комітету Верховної Ради з питань аграрної політики та земельних відносин.