Однак Золоту зірку Героя вручити відважному танкістові так і не встигли

 Іван Білоусько народився 1920 року в Соломахівці Полтавського району в сім’ї колгоспників. Навчався в Абазівській семирічці, в Гожулівській школі. 1940 року призваний до Червоної армії. Після закінчення танкового училища влітку 1942 року потрапив на фронт. Воював на Першому Білоруському фронті. З боями дійшов до Берліна. 28 квітня 1945 року в запеклому бою на підступах до рейхстагу загинув смертю героя.

Не знали батьки Уляна Іовівна та Василь Михайлович Білоуськи, що, проводжаючи сина в армію, бачать його востаннє. Іван мріяв стати трактористом і працювати в місцевому колгоспі ім. 14-річчя Жовтня. Під час шкільних канікул допомагав трактористам ремонтувати диво тодішньої техніки — «Фордзони», працював причіплювачем. «І охота тобі, Ваню, возитись у мазуті», — не раз казала мати синові. А в нього завжди одна відповідь: «Буду трактористом!» Ще до армії став одним із кращих механізаторів району. А влітку 1942 року, уже танкістом, потрапив на фронт — у самісіньке пекло війни.

Перше бойове хрещення молодий лейтенант пройшов у червні 1942 року. Помітивши, що танк командира роти підбито, Білоусько взяв командування на себе. Після цього бою Івану Васильовичу присвоїли звання гвардії старшого лейтенанта і призначили командиром третьої танкової роти 45-ї гвардійської танкової дивізії та нагородили орденом Червоної Зірки.

Наступні нагороди — орден Червоного Прапора і два ордени Вітчизняної війни 2-го ступеня — були окроплені кров’ю, бо був двічі тяжко поранений. Після госпіталів — знову на передову, Перший Білоруський фронт. Танкова рота І. Білоуська щоразу відзначалася особливою відвагою і героїзмом у боях із ворогом на підступах до столиці рейху.

На світанку 21 квітня 1945 року, зустрівши сильний опір німців у районі міста Кагель, командир роти здійснив сміливий маневр і завдав противнику блискавичного удару з тилу. Рота знищила два танки, три гармати, чотири міномети, самохідну гармату, близько 120 гітлерівців. Наступного дня в районі міста Калькберг гвардії старший лейтенант Білоусько сам знищив ворожий танк, дві самохідні установки і десятки гітлерівців. Ціною величезних зусиль удалося зламати сильний опір противника і буквально на його плечах увірватися до Берліна. 25 квітня бої вже точилися на його вулицях. Ворог чинив відчайдушний опір, обороняв кожну вулицю, будинок, навіть під’їзд.

А 26 квітня полковник Моргунов, командир 45-ї гвардійської танкової бригади, доповідав у штаб: «Рота, якою командує товариш Білоусько, першою увірвалася у Берлін, і тепер веде вуличні бої, йде попереду й забезпечує успішне просування іншим бойовим частинам бригади. Іван Васильович Білоусько достойний звання Героя Радянського Союзу».

28 квітня 1945 року його танкова рота воювала на вулицях Берліна. І попереду завжди йшов танк безстрашного командира. Іван Білоусько помітив, що на розі вулиць з’явилася німецька «самохідка». Вона обстрілювала наші позиції, не давала просуватися вперед. Тоді своєю «тридцятьчетвіркою» Білоусько обійшов самохідку і двома пострілами вивів її з ладу. Та цей бій став останнім для гвардійця Білоуська. Його танк підбили гітлерівці — так за 11 днів до кінця війни перестало битися серце відважного офіцера. 

Це була одна з останніх «похоронок», що прийшла в Лаврики.

У селі досі живе сестра героя — Віра Василівна Власенко, колишня вчителька Абазівської семирічки. Нині їй 88 років. Пам’ятає вона поїздку з донькою Ніною до Німеччини 1990 року — на святкування 45-річчя Перемоги. Вони відвідали на чужині могилу брата і дядька.

— Ваню поховали просто на місці бою, — розповідає Віра Василівна. — А через деякий час німецька влада перепоховала героя у братській могилі міста Альтландсберг. Ми були вражені, коли на одній з берлінських вулиць у районі Нейкельне побачили меморіальну дошку, на якій (німецькою і російською мовами) викарбувано: «Здесь, 28 апреля 1945 года, танковый экипаж гв. ст. лейтенанта И. В. Билоусько совершил героический подвиг».

...У центрі Абазівки височить гранітна стела на честь воїнів-односельців, загиблих на фронтах тієї війни. Їх 299. Серед цих прізвищ і 19 Білоуськів. Тут же — могила, де покоїться прах 41 мешканця цього та інших сіл району, розстріляних фашистами 2 липня 1942 року. Про іншу трагедію XX століття — голодомор 1932—1933 рр. — нагадує великий чорний хрест у гранітному обрамленні. А завершується Абазівський меморіал пам’ятником Герою Радянського Союзу Івану Білоуську, встановлений 1997 року. Ім’я героя носить і одна з вулиць села.