Хто б міг подумати, що, йдучи навпростець стежкою зі свого мікрорайону до центру міста, я топчу поселення залізного віку! Впритул до цього місця нещодавно виросла багатоповерхівка. І новоселам не спадає на думку, що у дворі, можливо, закопано скарби. А може, й ні... Найвірогідніше, це місце ніколи не отримає статусу пам’ятки археології навіть місцевого значення. І хоча таких на території області є не десятки — сотні, фахівці вважають, що робити з цього трагедії не треба.
Історія з криміналом та щасливим кінцем
Буквально за кілька кілометрів від згаданого місця мешканці приміського села Лісові Гринівці десятками років розорювали, а потім віддали під будівництво схожу археологічну знахідку. А літ п’ять тому, коли тамтешній орендар розгорнув на відведених йому землях будівництво, раптом спалахнув кримінальний скандал. Як повідомили правоохоронці, перевертаючи бульдозером ґрунти, невіглас «втрутився» на територію поселення черняхівської доби, датованої приблизно ІІІ століттям. Про те, що такий археологічний об’єкт є, знали вже тоді. Незрозуміло лише, як сільрада могла передати в користування землі, що за законом мають охоронятися.
Щоб з’ясувати це, порушили кримінальну справу, що набула широкого розголосу в області. Але, як то буває, і про справу, і про археологічний об’єкт помалу забули. Точніше, археологи виїхали на місце, провели дослідження і склали акт: запропонували виключити об’єкт із держреєстру, бо він не становить науково-археологічної цінності. Матеріали передали до столичних відомств, щоб ті дали добро на такий крок. Чекали відповіді кілька літ.
Аж тут минулої осені з Лісових Гринівець нове повідомлення: під час будівельних робіт виявлено могильник ІІІ століття. Знайдені кістки передали на генетичний аналіз, а місцеві археологи вважають, що вони належать готам.
Та коли копнули трохи глибше, натрапили на ще цікавішу знахідку — артефакти часів раннього залізного віку — приблизно V століття до н. е. (рештки кераміки, римські монети, намисто, поховане із його юним власником).
У будь-якій заможній країні таке місце легко могло б перетворитися на цікавий туристичний об’єкт. А в нас усе банально: знахідки буде передано музеям, а територія, швидше за все, стане вільною від статусу охоронної. Просто ще один археологічний об’єкт не став археологічною пам’яткою.
Що не повернеться
Для дилетанта особливої різниці між першим та другим немає. А археологи добре знають, що далеко не кожен об’єкт, а це саме ті місця, де знаходять предмети старовини, може стати пам’яткою й набути захисту.
— Інколи у цьому й потреби немає, — переконаний археолог Сергій Маярчак. — Достатньо, що науковці фіксують знахідки, систематизують і досліджують їх. А територія надалі використовується без будь-яких обмежень.
Може, й справді не варто робити трагедії. Хмельниччина багата на такі місця. Хоча з недалекими сусідами, закарпатцями, не зрівнятися, бо там знайдено стоянки первісних людей, яким уже добрий мільйон років. Проте і на Поділлі в післявоєнний рік знайшли сліди поселення, якому не менш як триста тисяч літ.
Та тепер від того місця і сліду не залишилося. Води Дністровського водосховища затопили і Луку Врублівецьку з найдавнішим поселенням наших пращурів, і ще десятки сіл Подністров’я. А саме там було зосереджено чи не найбільше археологічних пам’яток. Місцеві жителі розповідають, що іноді вода повертає те, що так безжально поховали люди. Кажуть, біля Чабанівки з води було видно кам’яного ідола.
Прикладів того, як господарська діяльність нищила свідчення тисячоліть, фахівці називають чимало. Свого часу в істориків був шанс знайти реальні свідчення існування літописного Калюсу, куди навідувався князь Данило Романович. Але шанс цей буквально розрили бульдозери, коли на тім місці почалась розробка кар’єру.
А скільки таких місць розорано плугом, віддано під будівництво чи знищено кар’єрами? І назад уже нічого не повернеш.
Навести порядок, відділити археологічне «зерно» від історичної «полови» взявся відділ охорони пам’яток історії та культури за активної підтримки облуправління культури. Справді, сотні гектарів, де знаходили «уламки минулого», не загородиш колючим дротом. Але є місця, що їх таки треба захистити.
— Не так давно у нас стався безпрецедентний випадок, коли рішенням суду із приватної власності повернуто у власність держави землю, на якій розташовується археологічна пам’ятка, — розповів завідувач відділу Сергій Шпаковський. — Не чув, щоб схоже траплялося в інших областях, тому вважаю це справжньою перемогою археологів та істориків.
Свого часу в селі Корчик у Шепетівському районі знайдено городище, засноване у Х—ХІІ століттях болохівськими князями. Об’єкт занесено в реєстр пам’яток місцевого значення, встановлено охоронний знак, що забороняв господарську діяльність на цій території і передачу її у приватну власність. Та це не завадило сільській владі розпаювати землю. Трьом місцевим жителям замість земельного паю дістався... шмат історії.
Тепер після рішення суду це право скасовано, землю, а з нею і археологічну пам’ятку, повернуто державі.
От тільки прикро: без землі залишилось троє тутешніх пенсіонерів, які ніколи не претендували на те, щоб володіти національним багатством. То як бути з тими, хто не з власної волі опиняється заручником таких ситуацій?
Десятина — для нащадків
Щоб уникнути цього, відділ охорони пам’яток узявся за небувалу досі роботу — детальну паспортизацію та винесення меж археологічних пам’яток. Ще вісім років тому прийнято відповідну державну програму. Через рік програма була схвалена облрадою. Тільки завдяки їй роботу розпочали, бо з держбюджету на неї не надійшло жодної гривні. Зате обласна скарбниця торік виділила 68 тисяч гривень. Вони й пішли на виготовлення перших десяти проектів меж території зон охорони та режимів використання пам’яток археології місцевого значення. Кожен із них — це справжня наукова робота, де не просто докладно описано пам’ятку, а й визначено, як вона має охоронятися, ким і з якою метою використовуватися. До кожної додано фотоматеріали, плани, карти. А ще — охоронні угоди з власниками та користувачами землі, де визначено відповідальність за збереження пам’ятки. Копії розійшлись по райвідділах культури, землевпорядних організаціях та місцевих органах влади, щоб ті стежили, щоб по пам’ятках не пройшов ківш бульдозера.
Цьогорічний обласний бюджет знову підтримав археологів, тож вони планують виготовити ще десять проектів. Але цього мало. З такими темпами і півстоліття не вистачить, щоб хоча б задокументувати всі. Мало того, пам’ятки національного значення опинились ще у гіршому становищі. Бо облбюджет не може, за законом, взяти на себе фінансування їхнього обліку та збереження, а державний, очевидно, не дуже хоче.
В археології є незаперечне правило: під час розкопок об’єкта десята його частина має бути залишена недоторканною. Це для нащадків — вони можуть виявитися кращими дослідниками і побачити те, що не вдалося нинішнім ученим. Але так буде лише тоді, коли збережуться самі пам’ятки. Не вийшло б так, що після нас залишиться лише десятина від того, що маємо нині.
Хмельницький.
На знімку: завідувач відділу охорони пам’яток історії та культури у Хмельницькій області Сергій Шпаковський показує фрагменти глиняних виробів черняхівської та скіфської доби, знайдені у Лісових Гринівцях.
Тільки факт
На Хмельниччині зафіксовано 472 об’єкти та 256 пам’яток археології. Одинадцять — пам’ятки національного значення, серед них печерний монастир у Бакоті, Троянів вал ІV—V століть, скіфські кургани та городища.
Із понад сотні курганів краю досліджено близько десятої частини. Загадкою для вчених залишаються археологічні пам’ятки, зафіксовані у працях науковців минулого, але не знайдені донині. Серед них ті, що згадувалися в роботах Юхима Сіцінського, зокрема городище біля села Кучі в Новоушицькому районі.
