Міліціонери, які затримали 18-річного студента з Вінниці, бо був напідпитку, могли повідомити батьків, що їх син п’яний. Вони вчинили інакше. Вартові порядку кажуть, що відпустили хлопця. Опівночі! Відтоді, з 18 квітня 2011 року, Вадим Кривонос додому не повернувся.

Студента-другокурсника Вінницького кооперативного коледжу з 20 квітня розшукує міліція як зниклого безвісти. Хлопець родом із села Кірове Немирівського району. Один у батьків. Змалку хворіє на астму. Через що змушений постійно лікуватися. До яких тільки лікарів не возили його батьки! Де тільки не лікували сина! Кажуть, протягом останнього часу трохи вдалося приглушити хворобу. Вадим обходився без інгалятора. Якщо з’являлися приступи, їх знімав пігулками. «Син знав, що йому не можна пити спиртного, тому ніколи не робив цього», — каже мати Галина Василівна.

Того вечора, 18 квітня, Вадим, як кажуть, за компанію ризикнув випити пива. Знайомі, які були з ним, пили горілку. За їхніми словами, Вадим теж пригубив. Було це на залізничному вокзалі. Хлопцеві стало зле. Почалася блювота. Його побачили патрульні залізничного відділку міліції. Вадима затримали. Після того його не бачили ні друзі, які були разом з ним, ні батьки. Натомість міліціонери стверджують, що затриманого відпустили, а де він подівся — не знають.

Називав мене матусенькою,мамочкою...

У Вадима добре серце. Він дуже товариський. Так кажуть про нього в коледжі. Такої ж думки про хлопця його односельці. «За час навчання синок не проминув жодного вихідного, щоб не приїхати додому, — розповідає мати. — У п’ятницю увечері відпрошувався на дискотеку. А в суботу й неділю допомагав нам дома. Так було в його останній приїзд 15 квітня. Завжди цілував мене на прощання. Називав мене тільки ніжними словами — мамочко, матусенько. Але цього разу, коли дивилася йому вслід, так мені чогось защеміло серце. Він уже зайшов за дерева, які на вулиці, де зупиняється маршрутка, а я аж навшпиньки тягнулася, щоб хоч ще трохи побачити рідну постать. Чуло мамине серце біду...»

— Ви знаєте, він ніколи нічого у нас не просив, — продовжує мати. — Казав, ви стільки грошей витрачаєте на моє лікування, тому нічого не купуйте. Вибирав найдешевше з одягу і наполягав, щоб брали саме таку річ, а не дорожчу. А після того, як мене скоротили на роботі, взагалі відмовився від будь-яких покупок. Казав, почекаємо до кращих часів.

Поки Вадим добирався до Вінниці, батько розмовляв з ним по телефону. «Він постійно був з нами на зв’язку, — каже Володимир. — Ніколи не давав підстав для хвилювань. Одного разу щось сталося з мобілкою, то Вадим попросив у товариша, щоб той дозволив передзвонити. Закінчувалися гроші на рахунку, він сигналив, щоб ми дзвонили йому».

Останній раз батько чув голос сина тієї само неділі, 17 квітня, приблизно о пів на дев’яту вечора. Хлопець сказав, що він уже в гуртожитку, готується відпочивати. Як з’ясувалося, через деякий час після розмови з батьком Вадим вийшов з однокурсником, щоб провести знайомого. Той приїжджав у гості до дівчини-студентки.

Міліціонери просили грошей

Друзі не могли залишити Вадима в біді, тому звернулися до одного з патрульних із запитанням: «Що треба для того, щоб вони відпустили затриманого?». Кажуть, той відповів, щоб заплатили 250 гривень. За словами хлопців, вони поїхали в гуртожиток позичити названу суму. Щоправда, привезли тільки 225, решту 25 заплатили таксисту. «Міліціонер гроші взяв, — кажуть хлопці, — відрахував 150 гривень, а решту повернув. При цьому сказав: «А ми вашого друга уже відпустили...»

— Я не можу стверджувати, як було насправді, — каже мати Вадима. — Начальник залізничної міліції переконував мене, що ніяких грошей ніхто не брав. Але ж є дитина, в якої вони вночі позичали гроші, можна за бажання знайти таксиста, який підвозив хлопців на вокзал. Мене інше хвилює — де вони поділи дитину?

Міліціонери, за словами пані Галини, так пояснили їй і чоловікові, що відбувалося того вечора, точніше, тієї ночі.

— Я їх запитую, чому ви його затримали? — продовжує Галина Василівна. — Вони кажуть, бо був дуже п’яний. І що ви з ним робили? Відповідають: «Нічого. Він полежав на кушетці, скрутившись калачиком, і ми його відпустили. Мовляв, при цьому сказав, що в гуртожиток не піде, бо пізно, а поїде на Старе місто, там у нього є друг». Нема і ніколи не було у нашого сина на Старому місті друзів. Ми знаємо всіх їх, — каже, схлипуючи жінка.

— Щось у словах міліціонерів не сходиться, — розмірковує батько Вадима. — То вони кажуть, що він був дуже п’яний і лежав на тапчані. Хлопці повернулися на вокзал не довше, як за півгодини, а їм сказали, що Вадима уже відпустили. Навіть дорослий здоровий чоловік за такий час не протверезіє. Що тоді казати про 18-літнього худенького хлопчину. Я уявляю, як він п’яний виходив від них і кудись пішов.

Один з міліціонерів, який затримував Кривоноса, запевняв батьків, що хлопцю нічого не робили, мовляв, у нього самого такого віку дитина. «Якщо це так, то чому він не запитав телефон батьків і не подзвонив нам, не повідомив, що ось син п’яний, а випхав його за поріг пізно вночі? — втирає сльози мати. — Невже це так важко було зробити?» Жінка ще запитувала у міліціонерів, чому вони до ранку не затримали Вадима, а ті відповіли, що не було підстав — він не дебоширив, не грубіянив, поводився сумирно...

Метр за метром обійшли обидва береги Південного Бугу

Відколи зник Вадим, його батьки більше часу проводять у Вінниці, ніж у рідному селі. «Мабуть, нема на вокзалі такого таксиста, з яким би ми не говорили, — продовжує Галина Василівна. — Усіх розпитували, хто працював у ніч з 17 на 18 квітня. Жоден з них не підтвердив, що бачив Вадима. Як ці чоловіки могли не побачити п’яну дитину? Нам дуже допомагають студенти коледжу, ходять по місту з фотографією Вадима. Роздають фото у маршрутках, вивішують на стовпах...

Батько й мати метр за метром обійшли береги Південного Бугу. «Піднімали кожну гіллячку, кожен листочок, показували фотографію кожному рибалці, ніхто нічого не бачив, — не стримує сліз жінка. — На Старе місто теж їздили не раз. І там нічого втішного...»

У сні просив у мами вибачення,що не приїхав на Великдень

Племінниця Ірина бачила Вадима у сні, ніби він йшов на центральний ринок. Вона йому каже: «За тобою мама плаче день і ніч, не їсть, не спить, а ти чого не даєш про себе знати?..» А хлопець їй відповідає: «Скажи мамі, що поки не можу приїхати, бо в мене нога переламана. Але я скоро приїду».

Знайомий хлопець, побачивши уві сні зниклого друга, хотів взяти його за руку, щоб привести додому. Вадим відмовився. Сказав, що сам приїде. Просив передати мамі вибачення за те, що не приїхав в гості на Великдень.

Ворожки й екстрасенси по-різному видають прогнози. Тільки одна інформація збігається у більшості з них, кажуть батьки зниклого хлопця. Карти показують казенний дім. Галина Василівна скрізь у будинку розставила фотографії сина. По черзі притуляє їх до грудей і заливається слізьми. Заспокоїти бодай на деякий час дружину Володимиру вдається тільки за допомогою ліків. Матір можна зрозуміти — Вадим у неї єдина дитина. Жінка зізнається, що серцем відчуває — міліціонери не кажуть всієї правди.

P. S. Коли матеріал було підготовлено до друку, батько зниклого хлопця повідомив, що в понеділок, 2 травня ц. р., його викликали в міліцію на опізнання сина. Тіло Вадима дістали з Південного Бугу. Судмедексперт повідомив, що на ньому не було слідів насильницької смерті. «Ми з дружиною впізнали сина по одягу, — каже, не стримуючи сліз, чоловік. — Весь він був чорний, розгледіти щось не було можливості».

Батьки стверджують, що їх в міліції обманули. Сказали, що відпустили дитину через півгодини після затримання, а в повідомленні про розшук сказано, що хлопець перебував з 12-ї ночі до шостої ранку на залізничному вокзалі...

Правоохоронці від коментарів утримуються до завершення службового розслідування.

Немирівський район

Вінницької області.

Галина і Володимир Кривоноси показують одну з фотографій сина.

Фото автора.